22 факти про Радіо «Луцьк»
01 Лютого 2017
Коли у лучан майже всі салати були нарізані, а бенгальські вогники чекали на іскру, радіо "Луцьк" востаннє звучало в ефірі. 22-річна історія місцевого мовника завершилася 31 грудня 2017 року. Головний музичний редактор Сергій Ткачук у прямому ефірі поставив пісню The End американського рок-гурту The Doors та попрощався зі слухачами.
Коли композиція завершилася, завершилася й історія першої в Україні державної fm-станції, пише ІА "Конкурент".
Вести цей ефір наживо Сергію Ткачуку не хотілося. Боявся, що емоції суму переважать. Однак, видно, "радійні боги" мали свої плани. Не відомо чому, але записати завчасно не вдалося. Тож довелося таки вийти у прямий ефір. Це була передача "Вечір важкого дня".
"Це була остання пісня в ефірі радіостанції "Луцьк"... Ми витримали паузу, кілька секунд, своєрідну хвилину мовчання. І о 19:00 вивели в ефір"Українське радіо". Так завершилася епоха", - ділиться Сергій Ткачук.
Протягом 22 років на луцькому радіо працювало чимало талановитих журналістів, радіоведучих, голоси яких місцеві безсумнівно впізнають. ІА "Конкурент" попросив пригадати, чим запам'яталися їм радійні часи.
САШКО ПОЛОЖИНСЬКИЙ, ЛІДЕР ГУРТУ "ТАРТАК", ПРАЦЮВАВ НА РАДІО БЛИЗЬКО ДВОХ РОКІВ У СЕРЕДИНІ 90-ТИХ РОКІВ
[img data=def]15_01_2018_101587891/1.jpg[/img]
"На радіо "Луцьк" я мав три авторські програми. Першою з них була програма "Грандж Поморанч", присвячена альтернативній музиці. Вона виходила раз тиждень, здається, у п'ятницю ввечері, і, можливо, мала якийсь повтор у інший час десь на тижні. Давно діло було — в далекому 96-му — тому вже всіх подробиць я не пам'ятаю. А запросив мене тоді спробувати щось робити на радіо Володя Камінський, мій хороший товариш, десь уже в перші місяці існування радіостанціїї в ефірі. Боюся помилитися, але припускаю, що перший випуск програми вийшов десь у квітні. Зрештою, це не так важливо. В ефірі ми були десь до години часу, я крутив різну "неформатну" для українського радіо музику, яку сам любив слухати, приправляючи її авторськими, як тоді казали — стьобними, текстами.
Однак зміст програми "Грандж Поморанч" та її музика постійно викликали нарікання "верховного правителя" — Святослава Пирожка. Наша керівниця — Любов Жаловага — як могла, мене боронила, та врешті-решт ми змушені були цей, дорогий моєму серцю, проект закрити. На зміну йому прийшла щоденна 15-хвилинна програма "Дуже Необхідна Музика". Тут вже музики було більше різної, яку теж я вибирав на свій смак, але вона вже значно рідше дратувала вуха вищого керівництва важкими гітарами та надривним вокалом, бо я любив і продовжую любити не лише альтернативу.
[caption][img data=def]15_01_2018_101587891/2.jpg[/img] Зліва направо: Василь Рябчук, Олександр Положинський та Володимир Камінський[/caption]
І третій мій "радіолуцький" проект виник з подачі знаного в Луцьку музикознавця Юрія Кириловського. Програма була присвячена World Music, називалася, здається, "Музичний Світ ARC" і представляла традиційну музику народів світу в різних її проявах. Юра надавав мені музику та інформацію, а я все це обробляв, компонував і видавав у ефір. Впевнений, що нічого подібного у той час в українському радіопросторі не існувало, адже, завдяки Юрію, його знанням і зв'язкам, ми крутили музику, яку мало хто міг десь чути. Особисто мене в цьому плані програма дуже збагатила — я відкрив для себе багато нового прекрасного.
Зрештою, і ці програми проіснували в ефірі не надто довго, бо, набравшись досвіду на радіо "Луцьк", я, десь восени чи 97-го, чи 98-го, отримав запрошення працювати на київській станції "Радіо Столиці", а з початку 99-го — ведучим "Хіт-параду 12-2" на радіо "Промінь". Після того я ще багато де працював — і на радіо, і на телебаченні, але все ж моїм першим професійним досвідом у цьому напрямку стала саме позаштатна, але авторська робота на радіо "Луцьк". До речі, саме там, на радіо "Луцьк", я, влітку 96-го, познайомився з Кузьмою. Він був гостем програми когось із моїх колег, припускаю, що Сергія Ткачука, а я просто зайшов привітатися, а вийшло так, що не лише познайомився, але й на довгі роки потоваришував.
Тоді цікавим було все, але пригадати щось особливе зараз вже складно. Так само, як новому радіопоколінню важко уявити, як можна було працювати на радіо без комп'ютера, що таке музика в ефірі зі звичайних аудіо-касет, що таке компакт-диск, який починає "стрибати" під час прямого ефіру, як можна монтувати записану програму, вирізаючи та склеюючи магнітну стрічку з великих, десь із пів метра в діаметрі, котушок.
Шкода, звісно, що радіо "Луцьк" викинули з ефіру. Вбачаю в цьому певну дискримінацію щодо лучан. В кожному місті є своя місцева радіостанція — і не одна. А в нас одній місцевій станції за багато років ніяк не можуть виділити повноцінну частоту, змушуючи ділити її з кимось, а іншу просто закрили. А це ж була єдина радіостанція в світі, яка мала таку ж назву, як і наше рідне місто".
[caption][img data=def]15_01_2018_101587891/3.jpg[/img] Раритетні нотатки до ефіру Сашка Положинського[/caption]
АНАСТАСІЯ ПЕРЕДРІЙ, ПРАЦЮВАЛА НА РАДІО 4 РОКИ
"Одного разу я брала інтерв'ю у Сергія Притули. Ми закликали людей телефонувати і спілкуватися із шоуменом також. За ефір був єдиний дзвінок, але слухач не зрозумів, хто у нас гостює. І поплутав його із якимось депутатом, який був в нас в ефірі годину тому. Ну, Сергій, звісно, перевів все на жарти і навіть заспівав додзвонювачу пісню.
Найвеселіше завжди було вимовляти в ефірі складні і незвичні імена. Якось я не дочитала випуск спортивних новин, бо не могла перестати сміятися, прочитавши ім'я нігерійського футболіста Айоделе Аделеє. Викликом було також вимовити ім'я президента Мадагаскару — Ері Радзаунарімампіаніна. Спробуйте вголос!
Та були й моменти, коли доводилося говорити крізь сльози. Одразу згадую ранок 2 лютого 2015 року. Побачила новину про смерть Кузьми. Це був найсумніший випуск новин, який я коли-небудь озвучувала в ефірі. Перед тим довго перевіряла інформацію. До останнього не вірила, що це правда. Мені й донині здається, що Скрябін з нас прикалується, і це якийсь жарт".
[caption][img data=def]15_01_2018_101587891/4.jpg[/img] Анастасія Передрій та Сергій Притула[/caption]
ЯСЯ РАМСЬКА, ПРАЦЮВАЛА НА РАДІО 10 РОКІВ
"Магія радіо як явища і, певно, як ЗМІ у тому, що воно дає тобі голос. От ніби і ти — один з радійних голосів, та, водночас, саме через радіо отримуєш можливість говорити. Можливість бути почутим чи почутою. Тут лише залишається стежити, щоб усе сказане в ефірі було справді важливим й потрібним. Слово ж - не горобець, самі знаєте.
Радіо "Луцьк" завжди мовило про те важливе й потрібне для міста. Дуже подобалося те, що на наших хвилях було мінімум політики, а максимум "соціалки" й, звісно ж, хорошої музики.
Радіо "Луцьк" — це прекрасні у всіх сенсах люди, які у різні роки творили радіо, були ним. Були (та й зараз є) однодумцями, радійною сім'єю, просто рідними людьми.
107,3 — вже історія. На жаль. Та як би не боліли нам усі ці зміни, хочеться вірити, що вони - на краще. Для Луцька й для радіо нашого міста. Хай навіть з іншою ефірною частотою та назвою".
[caption][img data=def]15_01_2018_101587891/5.jpg[/img] Яся Рамська[/caption]
Автор:Тетяна ГРІШИНА
Коли композиція завершилася, завершилася й історія першої в Україні державної fm-станції, пише ІА "Конкурент".
Вести цей ефір наживо Сергію Ткачуку не хотілося. Боявся, що емоції суму переважать. Однак, видно, "радійні боги" мали свої плани. Не відомо чому, але записати завчасно не вдалося. Тож довелося таки вийти у прямий ефір. Це була передача "Вечір важкого дня".
"Це була остання пісня в ефірі радіостанції "Луцьк"... Ми витримали паузу, кілька секунд, своєрідну хвилину мовчання. І о 19:00 вивели в ефір"Українське радіо". Так завершилася епоха", - ділиться Сергій Ткачук.
Протягом 22 років на луцькому радіо працювало чимало талановитих журналістів, радіоведучих, голоси яких місцеві безсумнівно впізнають. ІА "Конкурент" попросив пригадати, чим запам'яталися їм радійні часи.
САШКО ПОЛОЖИНСЬКИЙ, ЛІДЕР ГУРТУ "ТАРТАК", ПРАЦЮВАВ НА РАДІО БЛИЗЬКО ДВОХ РОКІВ У СЕРЕДИНІ 90-ТИХ РОКІВ
[img data=def]15_01_2018_101587891/1.jpg[/img]
"На радіо "Луцьк" я мав три авторські програми. Першою з них була програма "Грандж Поморанч", присвячена альтернативній музиці. Вона виходила раз тиждень, здається, у п'ятницю ввечері, і, можливо, мала якийсь повтор у інший час десь на тижні. Давно діло було — в далекому 96-му — тому вже всіх подробиць я не пам'ятаю. А запросив мене тоді спробувати щось робити на радіо Володя Камінський, мій хороший товариш, десь уже в перші місяці існування радіостанціїї в ефірі. Боюся помилитися, але припускаю, що перший випуск програми вийшов десь у квітні. Зрештою, це не так важливо. В ефірі ми були десь до години часу, я крутив різну "неформатну" для українського радіо музику, яку сам любив слухати, приправляючи її авторськими, як тоді казали — стьобними, текстами.
Однак зміст програми "Грандж Поморанч" та її музика постійно викликали нарікання "верховного правителя" — Святослава Пирожка. Наша керівниця — Любов Жаловага — як могла, мене боронила, та врешті-решт ми змушені були цей, дорогий моєму серцю, проект закрити. На зміну йому прийшла щоденна 15-хвилинна програма "Дуже Необхідна Музика". Тут вже музики було більше різної, яку теж я вибирав на свій смак, але вона вже значно рідше дратувала вуха вищого керівництва важкими гітарами та надривним вокалом, бо я любив і продовжую любити не лише альтернативу.
[caption][img data=def]15_01_2018_101587891/2.jpg[/img] Зліва направо: Василь Рябчук, Олександр Положинський та Володимир Камінський[/caption]
І третій мій "радіолуцький" проект виник з подачі знаного в Луцьку музикознавця Юрія Кириловського. Програма була присвячена World Music, називалася, здається, "Музичний Світ ARC" і представляла традиційну музику народів світу в різних її проявах. Юра надавав мені музику та інформацію, а я все це обробляв, компонував і видавав у ефір. Впевнений, що нічого подібного у той час в українському радіопросторі не існувало, адже, завдяки Юрію, його знанням і зв'язкам, ми крутили музику, яку мало хто міг десь чути. Особисто мене в цьому плані програма дуже збагатила — я відкрив для себе багато нового прекрасного.
Зрештою, і ці програми проіснували в ефірі не надто довго, бо, набравшись досвіду на радіо "Луцьк", я, десь восени чи 97-го, чи 98-го, отримав запрошення працювати на київській станції "Радіо Столиці", а з початку 99-го — ведучим "Хіт-параду 12-2" на радіо "Промінь". Після того я ще багато де працював — і на радіо, і на телебаченні, але все ж моїм першим професійним досвідом у цьому напрямку стала саме позаштатна, але авторська робота на радіо "Луцьк". До речі, саме там, на радіо "Луцьк", я, влітку 96-го, познайомився з Кузьмою. Він був гостем програми когось із моїх колег, припускаю, що Сергія Ткачука, а я просто зайшов привітатися, а вийшло так, що не лише познайомився, але й на довгі роки потоваришував.
Тоді цікавим було все, але пригадати щось особливе зараз вже складно. Так само, як новому радіопоколінню важко уявити, як можна було працювати на радіо без комп'ютера, що таке музика в ефірі зі звичайних аудіо-касет, що таке компакт-диск, який починає "стрибати" під час прямого ефіру, як можна монтувати записану програму, вирізаючи та склеюючи магнітну стрічку з великих, десь із пів метра в діаметрі, котушок.
Шкода, звісно, що радіо "Луцьк" викинули з ефіру. Вбачаю в цьому певну дискримінацію щодо лучан. В кожному місті є своя місцева радіостанція — і не одна. А в нас одній місцевій станції за багато років ніяк не можуть виділити повноцінну частоту, змушуючи ділити її з кимось, а іншу просто закрили. А це ж була єдина радіостанція в світі, яка мала таку ж назву, як і наше рідне місто".
[caption][img data=def]15_01_2018_101587891/3.jpg[/img] Раритетні нотатки до ефіру Сашка Положинського[/caption]
АНАСТАСІЯ ПЕРЕДРІЙ, ПРАЦЮВАЛА НА РАДІО 4 РОКИ
"Одного разу я брала інтерв'ю у Сергія Притули. Ми закликали людей телефонувати і спілкуватися із шоуменом також. За ефір був єдиний дзвінок, але слухач не зрозумів, хто у нас гостює. І поплутав його із якимось депутатом, який був в нас в ефірі годину тому. Ну, Сергій, звісно, перевів все на жарти і навіть заспівав додзвонювачу пісню.
Найвеселіше завжди було вимовляти в ефірі складні і незвичні імена. Якось я не дочитала випуск спортивних новин, бо не могла перестати сміятися, прочитавши ім'я нігерійського футболіста Айоделе Аделеє. Викликом було також вимовити ім'я президента Мадагаскару — Ері Радзаунарімампіаніна. Спробуйте вголос!
Та були й моменти, коли доводилося говорити крізь сльози. Одразу згадую ранок 2 лютого 2015 року. Побачила новину про смерть Кузьми. Це був найсумніший випуск новин, який я коли-небудь озвучувала в ефірі. Перед тим довго перевіряла інформацію. До останнього не вірила, що це правда. Мені й донині здається, що Скрябін з нас прикалується, і це якийсь жарт".
[caption][img data=def]15_01_2018_101587891/4.jpg[/img] Анастасія Передрій та Сергій Притула[/caption]
ЯСЯ РАМСЬКА, ПРАЦЮВАЛА НА РАДІО 10 РОКІВ
"Магія радіо як явища і, певно, як ЗМІ у тому, що воно дає тобі голос. От ніби і ти — один з радійних голосів, та, водночас, саме через радіо отримуєш можливість говорити. Можливість бути почутим чи почутою. Тут лише залишається стежити, щоб усе сказане в ефірі було справді важливим й потрібним. Слово ж - не горобець, самі знаєте.
Радіо "Луцьк" завжди мовило про те важливе й потрібне для міста. Дуже подобалося те, що на наших хвилях було мінімум політики, а максимум "соціалки" й, звісно ж, хорошої музики.
Радіо "Луцьк" — це прекрасні у всіх сенсах люди, які у різні роки творили радіо, були ним. Були (та й зараз є) однодумцями, радійною сім'єю, просто рідними людьми.
107,3 — вже історія. На жаль. Та як би не боліли нам усі ці зміни, хочеться вірити, що вони - на краще. Для Луцька й для радіо нашого міста. Хай навіть з іншою ефірною частотою та назвою".
[caption][img data=def]15_01_2018_101587891/5.jpg[/img] Яся Рамська[/caption]
Автор:Тетяна ГРІШИНА