«У спорті треба мати характер», – тренерка з художньої гімнастики Анна Войнаровська. ІНТЕРВ'Ю

^{Текст: Міла РОСПОПА}

^{Фото: Лідія КОЖЕВНІКОВА}

^{Настрій: кав'ярня «Coffee@Coffee» (2 поверх ТРЦ «ПортCity»)}

Їй казали, що добрі спортсмени не стають добрими тренерами. Але ось вже 9 років Анна Войнаровська працює, спростовуючи цей стереотип. Вона єдина у Луцьку художня гімнастка, яка виконала програму «Майстра спорту міжнародного класу». П’ять років тому вона відкрила власний клуб «SportEstet», і допомагає маленьким мрійницям прокласти шлях у великий спорт.

Анна – привітна і вишукана молода жінка. Місцями сувора, часом дуже вимоглива. Це професійне, скаже вона пізніше. Бо хоч художня гімнастика і здається красивим спортом, це важка щоденна праця і довгий шлях тренувань та перемог над собою.

У «Кавовій розмові» на «Таблоїді Волині» ми поговорили про справу Анни Войнаровської та те, що художня гімнастика повертає дівчатам, які віддають спорту свої сили та час.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Я INTENDER – ЛЮДИНА, ЯКА РЕАЛІЗОВУЄ НАМІРИ», – БІЗНЕС-ТРЕНЕРКА З ЛУЦЬКА НАТАЛКА ІСАЄВА. ФОТО

Перше традиційне питання нашої розмови: кава чи чай?

Кава. Кава, щоб покинутися. Особливо люблю цей процес: прийти в кав’ярню, розслабитися наодинці зі своїми думками, випити кави – це для мене ранковий ритуал. Зранку беру еспрессо з карамельним або м’ятним сиропом, а посеред дня можу і лате випити.

Ви складаєте враження дуже зібраної та організованої жінки.

Це мій стан за стільки років великого спорту. Моя робота змушує бути організованою і давати приклад дітям, яких я треную.

До речі, коли ви прийшли у спорт? Чому обрали художню гімнастику?

Мене ніхто не питав. Мені було 3 роки, і привели мене батьки. Мої батьки теж спортсмени: мама гімнастка, батько футболіст. І от коли мама відвела мене на заняття разом зі старшою сестрою, мені це сподобалося.

Моя старша сестра виконала кандидата в майстри спорту, і коли треба було обирати – спорт чи навчання, вона образа навчання. Я пішла далі у спорт, і продовжила займатися.

І досягли неабияких результатів. Як сталося, що ви почали тренувати?

Я займалася до 19 років, і після закінчення кар’єри мені більше нічого не хотілося. Я ніяким тренером не хотіла бути, хоча на той час вже вчилася на фізкультурному. В мене був рік психологічної перерви, тому що після великого спорту це дуже складно. Відпочивши, я спробувала тренувати. Спершу потренувала три місяці, і вирішила, все, більше не хочу.

З вересня я спробувала ще раз. Дала собі другий шанс, і все вийшло. Я вже не кидала своєї роботи, бо знала, що я на правильному шляху.

Наскільки новим був для вас цей тренерський досвід?

Дуже сильно відрізняється – бути спортсменом і бути тренером. І часто кажуть, що хороший спортсмен не може бути хорошим тренером. Я вважаю себе хорошою спортсменкою, і мені від цього психологічно було важко. Але я багато над собою працювала, і працюю досі. Дійсно, це для мене велика сходинка вперед – давати приклад і передати дівчатам все те, чого навчили мене. Це складно часом, але я цим живу.

Розкажіть з досвіду, хто може стати художньою гімнасткою?

Це важко сказати. Принаймні, кожна дівчинка може прийти і спробувати. Тому що не завжди ті, хто має дані до цього спорту, дійсно стають гімнастками. Насправді, перемоги часто виборюють діти середнього плану, які не мають всіх необхідних даних, але в них з часом проявляється бажання і характер.

Про які дані ідеться?

У художній гімнастиці дуже багато чого важливо. Людям збоку часто важко зрозуміти, чому дівчата повинні мати гарні стопи, коліна, прямі ніжки, красиві руки. Потрібно бути стрункою, довгоногою, пластичною, і важливо – симпатичною. Весь цей набір складається в дані, але часто і цього не достатньо. В спорті треба мати характер. Його можна набути, якщо правильно над цим працювати.

Я – тому приклад: з дитинства була «маминою доцею»: м’якою домашньою дитиною, «номером 2», бо ж друга дитина в сім’ї. В мене навіть ніколи не було думки бути першою, бо я не вважала, що це добре. У спорті це заважало, поки я не потрапила в збірну України, і переїхала до Києва. Тоді зрозуміла, що треба щось робити зі своїм характером. І він дуже змінився. Я з милої домашньої дівчинки стала таким «вовком», чи що. Довелося мінятися заради своїх мрій і цілей.

До вас приводять маленьких «маминих доць». Як вони стають цими «вовчицями»?

Я проходила цей шлях, але своїх дітей вчу, як робити це легше. Я їм допомагаю, підказую. Ніхто не вчить маленьких дітей бути жорстокими. Характер вони сформують у великому спорті. Тут, у Луцьку, ми їх просто вчимо, що потрібно боротися, потрібно досягати своїх цілей, не здаватися.

Про все це ми говоримо в залі. Я часом кажу, що в нас не тренування, а лекція. Тому що дуже багато спілкуємося з дітьми. Сучасне покоління – воно геть інакше. Нам раніше не треба було мотивації. Все було просто - вся група хотіла стати олімпійськими чемпіонками. Сучасні ж діти не знають, чого вони хочуть. І це вже з часом, за три-чотири роки мінімум, приходить якесь розуміння.

До речі, дуже важлива справа – вчити досягати цілей. У соцмережах ви писали, що «виховуєте чемпіонок по життю». Доволі амбітна заява. Що ви маєте на увазі?

Так, це наш слоган. Команда «SportEstet» – це троє людей, які є для дівчат не тільки наставницями, але і подругами та порадницями. Не дарма у нашій команді є психолог, яка вміє працювати з дівчатками різного віку. Ми робимо ці поради універсальними. Тобто, якщо наша дівчинка піде в іншу сферу, не в гімнастику, не у спорт, ці навички залишаться з нею назавжди. Чим би вона не займалася, вона буде переможницею.

Є дівчатка, які мріють стати гімнастками і горять тим, що роблять. А є мами, які не реалізували свої дитячі мрії, і приводять доньок у художню гімнастику. І от ті доньки часто не те, що відповідних даних, а й бажання займатися особливо не мають. Що ви робите у таких випадках?

Таке часто буває. Мами приводять дітей, і не бачать, що це – не для них. Але, знаєте, з одного боку це не так вже й погано, адже фізичні навантаження – завжди на краще. Перший рік навчання у нас – ігрова форма, і всі діти рівні. І тільки після першого року ми бачимо, хто з дітей дійсно може розвиватися сильніше, а кому гімнастика просто для всебічного розвитку.

Якщо батьки наполягають на тому, що їх дитина хоче бути гімнасткою, ми розповідаємо, що це буде трохи важче, і доведеться докласти більше зусиль. Ми намагаємося дітей не ламати. Адже художня гімнастика нині змінилася, і навіть не маючи всіх відповідних даних, можна виходити в лідери за рахунок предметної підготовки. Техніка, як і характер – це те, що можна напрацювати.

Що дає гімнастика для дівчат, які не підуть у великий спорт?

Дівчата будуть гарні, стрункі, впевнені в собі. Важливо в житті бути впевненою. За рахунок того, що вони вчаться боротися і виборювати, їм в житті буде набагато легше.

Тіла у гімнасток дуже органічні. В інших видах спорту часто бувають широкі плечі чи перекачані ноги. Але гімнастки завжди складені дуже гармонійно, з осанкою, легко ходять на підборах і впевнено крокують по життю.

Зараз світові тенденції зводяться до іншого: сприймати себе такою, яка ти є. Бодіпозитив, і таке інше. Буквально вчора дивилася, як жінка із надлишковою вагою стала тренеркою з йоги. Чи можливе щось таке у художній гімнастиці?

Я думаю, воно вже прослідковується. Ще недавно гімнастки всього світу були дуже і дуже худими. В нашій збірній дівчата були настільки худі, що часто виглядали не на свій вік. Але зараз це вже не так важливо. Досвід показує, що чим більше сил ти матимеш на всі елементи – тим успішнішою спортсменкою ти будеш. А звідки ті худющі дівчата матимуть сили?

Тому всі наші дівчата – красиві і підтягнуті, але в міру. Надлишкової ваги у нас фізично бути не може, адже вона сама зникає, якщо постійно займатися.

В якому віці закінчується «кар’єра» спортивної гімнастки?

Якщо говорити про Луцьк, то дівчата в підлітковому віці уже починають обирати щось своє. Багато хто готується до ЗНО, і не може більше займатися гімнастикою. Але ми намагаємося всіма правдами втримати дітей в залі – просто для фізичного розвитку і підтримання результатів. Бо після 10 і більше років щоденних тренувань різко припиняти дуже погано.

Чи можуть «випускниці» вашого залу зробити кар’єру у художній гімнастиці?

Так, звісно. У нас дуже хороша база, добрі умови в залі, психологічна підтримка дівчат. Спілкуємося з ними постійно: телефон, інтернет, часом виходимо навіть на каву, як друзі. Заняття у нас недешеві, адже ми пропонуємо найкраще: якісні предмети, з якими дівчата виступають, фахові тренери, які отримують гідну зарплатню, а отже можуть не перейматися тим, як підзаробити. Вони всю свою увагу віддають роботі з нашими дівчатками.

Багато дівчат хочуть стати тренерками, як і я, але багато ще й діляться, що хочуть бути архітекторами, моделями і все таке. Ми їх підтримуємо в усьому, адже куди би вони не пішли, вони завжди можуть повернутися у наш зал – ми завжди їм раді.

Я маю одну мрію: «дотягнути» дівчат до 18 років. Аби вони пішли в університети, і там продовжували займатися художньою гімнастикою, але вже в своє задоволення. З власного досвіду знаю, що це дуже приємно – виступати не на результат, а просто для сторонніх людей. Чути оплески і захоплення. Бажаю цього і своїм дівчатам.

Художня гімнастика – це більше спорт, чи краса?

Це спорт. Дуже важкий спорт, я вам скажу. Я вчилася в університеті на фізкультурному, і спілкувалася з багатьма спортсменами. Ми вивчали різні види спорту. Але що може бути важче, коли дитина в три роки розтягується – і їй доводиться терпіти біль? Якщо діти в інших видах спорту просто мають навантаження, замучуються, то наші діти мусять терпіти цей біль.

До того ж, наші тренування тривалі. Перший рік це година, а от старша група вже займається по п’ять годин.

Звісно, це красиво. Ти виходиш на хвилину тридцять, показуєш, і всім здається, що це дуже легко. В університеті мені навіть хтось казав, що гімнасткам дуже легко виконати «Майстра спорту», бо «вийшла і помахала стрічкою». Так здається. До цього «помахати стрічкою» ми йдемо мінімум 10 років. Це щоденна праця.

Ви так захоплено розповідаєте про своїх учениць, що аж відчувається, наскільки вони вам близькі. А власних дітей ви маєте?

Власних дітей у мене поки нема, але я про це мрію. Кажуть, на все свій час. Я би хотіла доньку. Мені всі її «пророкують». Вже в неї до 25 років є план на життя (сміється – авт..).

Інколи, правда, я думаю, що хочу хлопця. Бо дівчинці у цьому спорті треба пройти важкий шлях.

Це не означає, що шлях буде поганим. Мій був добрим. І я не розумію людей, яка кажуть, що спорт забирає від дітей дитинство. Я мала таке шикарне дитинство завдяки спорту: об’їздила півсвіту, була активною і рішучою. В мене було насичене життя. Треба вміти просто правильно поєднувати.

_{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}