Відверто: блогер Дмитро Щебетюк про секс, любов і стереотипи. ФОТО

24 Червня 2019

Текст: Юлія КАРМАНСЬКА

Фото: Юлія КОЦЮБА

Настрій: Львівська майстерня шоколаду (проспект Волі, 15)

Дмитро Щебетюк − відомий блогер, громадський діяч, співведучий Майкла Щура у програмі «#@)₴?$0», спортсмен, музикант. До Луцька чоловік приїхав, аби перевірити місто на доступність для людей з інвалідністю в рамках ініціативи Доступно.UA. Хто ж він насправді?

Усе, що ви хотіли знати, але не наважувалися запитати, вже дізнався «Таблоїд Волині» та ділиться з вами у відвертому інтерв’ю з Дмитром у рубриці «Відверто».

– Ти вже бував у Луцьку? Що встиг побачити?

– Був двічі. Перший раз, коли автостопом катався, вдруге − коли минулого року ставив на машину ручне керування. Бачив замок Любарта, ходив у «Sport Life», зоопарк, парк, гуляв центром, пішохідною вулицею.

– Як оцінюєш інклюзивність цих місць?

– Зоопарк у вас доступно облаштований, там всюди заїзди. Зоопарки − погана штука сама по собі, але інфраструктура там зроблена добре, тому що можна на візку до вольєрів під'їхати, зручно облаштовані вбиральні. В парку, в принципі, нормально.

По місту багато високих бордюрів. Що найнеприємніше, пониження зроблені, але вони мають 7 − 10 сантиметрів висоти до асфальту. Користі з такого пониження немає ніякої. Це дуже сумно, що нові об'єкти роблять з такими неприємними помилками.

Стосовно громадського транспорту, я досі не не бачив жодного низькопідлогового тролейбуса, це дуже сумно.

Так само драмтеатр. Там зробили нормальний пандус, але щоб зайти на виставу, треба просити у когось допомоги.

Біля замку Любарта теж виникають труднощі, бо бруківку долати важко. Могли б зробити невеликий проїзд із дощечок. Ним би користувалися не тільки люди на візках, а й ті, хто на підборах, діти, тому що там дуже важко пересуватися.

Це такі перші враження.

– Ти рахував, скільки міст відвідав у рамках проекту?

– Точно більше 12 українських міст. Я впевнений, що навіть більше ніж 20, але щоб не збрехати: 12 міст точно є. Треба буде порахувати.

– Спостерігала в Інстаграмі за твоїми подорожами. Яка з країн тобі запам'яталася найбільше? Наскільки відрізняється інклюзія за кордоном і в Україні?

– Я багато їздив автостопом. Найбільше мене вразила Іспанія. Там все настільки якісно і класно зроблено, як на мене, навіть краще, ніж у Німеччині.

Якщо порівняти інклюзію, то паризьке і київське метро дуже подібні. В Парижі метро найнедоступніше в світі. Там людям навіть на своїх двох незручно пересуватися, ситуація ще гірша, ніж у київському. Але в паризьке метро пускають людей на візках, якщо є супроводжуючий.

В Австрії, у Відні, дуже розвинута транспортна мережа. Я був в Іспанії, в Сан-Себастьяні − це місто трохи в горах, Генуя в Італії − це взагалі гори, але там все одно не так важко пересуватись, як у Києві.

Якщо брати Україну, то потихеньку все зрушується. Звісно, хотілось би швидше і краще. Все-таки, у нас змінюється свідомість, більше людей починає розуміти, для чого треба робити пониження, що їх потрібно правильними робити, власники закладів стають більш соціально відповідальними.

– Ти своїм прикладом доводиш, що людина з інвалідністю нічим не відрізняється від інших, тобто, так само подорожує, так само здобуває новий досвід, враження. Хоча, мені здається, в Україні до людей з інвалідністю ставляться з жалем. Чи насправді це так? Ти зіштовхнувся з таким стереотипом?

– Це більше радянський стереотип, досі ще закладений у голові суспільства. Ті хто мають і ті, хто не мають інвалідності однаково сприймають цю ситуацію. Люди з інвалідністю соромляться виходити на вулиці, хвилюються, як їх сприймає суспільство.

З іншої сторони, після Революції гідності значно змінюється бачення і розуміння, відбувається нормалізація інвалідності в суспільстві. Люди з інвалідністю вже більше виходять на вулиці, і суспільство більше розуміє ці потреби, необхідність зручного простору, сервісів, послуг.

– У рубиці «Інклюзія» на Телебаченні Торонто ти розповідав про те, як займаються сексом люди з інвалідністю. Мені здається, що це викликало значний резонанс. Якою була реакція суспільства?

– Я чув відгуки, що дуже багатьох зачепила ця тема, тому що всі бояться запитати і всім цікаво. Щодо людей з інвалідністю − не знаю, тому що від них відгуків не було, але від люди без інвалідності казали, що дуже класно вийшло. Ми не завжди відслідковуємо ці теми, іноді через рік-півтора дізнаємося, що щось сталося завдяки нам.

– Як з'явилася ідея цього відео?

– Ми намагаємося зрушити всі стереотипи в суспільстві. Суспільство вважає, що люди на візках не мають сексу. Треба було цей стереотип спростувати, розповісти, показати.

На Телебаченні Торонто мета рубрики «Інклюзія» − розширювати свідомість людей, показати більше, щоб вони стали більш відкриті до осіб з інвалідністю. Важливо, щоб люди з інвалідністю стали більше відкриті самі до себе, розповісти за них те, що вони бояться говорити.

– Як ви обирали питання? Які з них не увійшли до цього ролика?

– У команди, яка знімала, брала участь у розробці матеріалу, хлопців, товаришів, які не мають інвалідності, теж є свої питання. Ясна річ, що ми їх озвучували. Я розповідав про стереотипи. Вважали, що люди з інвалідністю не можуть мати дітей, що у людей з інвалідністю народжується діти з інвалідністю. Здається, про це ми якраз не розповідали.

– Чи існують спеціальні інтимні іграшки для людей з інвалідністю?

– Насправді всі іграшки доступні для всіх, просто деякі з них люди з інвалідністю використовують частіше. У мене все нормально і без іграшок, але так, є всілякі резинові кільця, кульки. Якщо говорити про людей з травмою спинного мозку, вони використовують іграшки для тих, хто відчуває проблеми з потенцією. Оскільки сексом хочеться займатися не зовсім трошечки, а довше, то використовують кільця чи ще щось, що затримує кров у статевому органі.

У людей з ДЦП є імпульси, тому, по ідеї, їм такі штуки не потрібні. Людині на візку важче еякулювати, тому частіше використовують іграшки. Можливо, компенсують ласками інших ерогенних зон, але не є особливою проблемою отримати задоволення звичайним способом. Просто треба постаратися більше обом.

– У тебе зараз є партнерка? Що вас об'єднує?

– Я у активному пошуку.

– Яку роль для тебе відіграє любов або симпатія? Для тебе це важливо? Чи тебе мотивують інші речі?

– Мотивують мене інші речі, але для мене сім'я є найважливішою у житті. Те, чого найбільше хочеться. Для мене сім'я − це хоч і відповідальність, але, разом з тим, і відпочинок. Це єдині люди, які можуть мене змусити відволіктися і постійно не бігати.

Я був колись одружений, і тоді мені не подобалось, що ми лежали, відпочивали і нічого не робили. Я в якийсь момент зрозумів, що це було правильно. Я ніби злився, але відпочивав, і міг робити знову роботу на повну. А зараз у мене нон-стоп: я працюю, трохи приліг, у мене з'явилась пару хвилин − відпочив, і треба робити щось нове.

Мені нема за кого відповідати, мене ніхто не може зупинити, ніхто не переконає не робити те, що я хочу. Якби була людина поряд, можливо, я і сам би розумів, що це не дуже розумно. Думаю: поїхав би я автостопом чи ні? Розумію, що все одно б поїхав, але більше б думав, був обережнішим.

Частково команда замінює сім'ю, тому що мені про них треба турбуватися, знайти гроші. А нещодавно їздив по школах, для дітей виступав. Думаю: о, вже і дітей замінили. Але все одно це не те. В мене є менші племінник і племінниця. Мені важко без любові, я не можу не любити.

– З ким пов'язаний найприємніший спогад у житті?

– Останній, коли в Генуї були. Дівчина, яку я навіть не знаю. Я просто тоді грав на гітарі. Ми порвали струну, і напарник, з яким подорожували, пішов шукати нову. Я продовжив грати, а біля чохла почав бігати песик.

Цей песик ліз, я піднімаю голову, дивлюся − біля нього дівчина з таким кучерявим світлим русявим волоссям. І світло на неї падає, прямо як у фільмах. Волосся прикривало обличчя, вона його поправляла − все було так прекрасно і граційно. Прекрасні сірі щирі і відкриті очі. Відчувалось, що це сильна і світла особистість.Той песик ніяк не міг відчепитись, вона намагалась його відтягнути. Я дивився на неї і прямо закохався. Я не міг перестати грати, треба було завершити пісню, а тоді йти знайомитися. Поки дограв, її вже навіть і не було.

– А який найстрашніший твій спогад?

– Мабуть, коли я був у четвертому класі. Ми з хлопцями вирили у кар'єрі собі печеру. Туди трохи час від часу обвалювався пісок. Моїй меншій сестрі було нудно, тому я покликав її, щоб показати печеру. Ми сіли про щось говорити, тут почався обвал і весь пісок зверху на нас з друзями майже не попав, а повністю завалив сестру. На місці, де вона сиділа, була просто велика купа піску. Я тоді дуже злякався, одразу ж почав рити. В неї на губі була велика купа крові, ніби її роздерли. Я зрозумів, що потрібно пісок стерти з губи, щоб зараження не було. Зробив це і виявилось, що вона прикусила губу і кров просто на пісок натекла. Я тоді дуже перелякався, хоча вона казала, що все нормально, просто сиділа дихала там.

– Що найбільш небезпечне ти робив?

– В Україні? Вийшов з дому. Кудись дістався − це вже стільки небезпек на шляху. Минулого літа у мене був дуже поганий емоційний стан. Я їхав з гори по класному асфальту. Розумів, що це небезпечно, бо набрав велику швидкість, а передні колеса на великій швидкості починають трястися і, коли пригальмовуєш, ти можеш вперед вилетіти. Але я всеодно їхав. Потім мені дуже захотілося зняти відео, показати всім, з якою швидкістю я їду. При цьому гальмувати обручами було неможливо, бо одна рука була зайнята.

Я тоді підняв телефон, почав знімати, і навіть в кадрі було видно, що відчув − зараз буде капець. Я вилетів на швидкості десь 30 кілометрів з візка, розбив собі обличчя, коліна, але насправді дуже легко відбувся. То був нерозумний вчинок. Навіть не екстремальний. Це було божевільно і трапилось суто через емоційний стан. За інших умов я б так не зробив.

– Тобою більше рухають емоції?

– Ні, насправді довго зважую. Я дійсно імпульсивний, але завжди досить прагматично ставлюсь до речей. Якщо розумію, що в мене зараз є якісь емоції, я їх виплесну таким чином і це буде корисним для когось, я їх виплескую. Якщо немає сенсу, то ок. Я аналізую перед тим, як допускати якісь емоції.

Завжди у людини є та мить вибору. І коли щось приходить в голову скажене, божевільне, я все одно встигаю проаналізувати, чи ця думка небезпечна для мене, чи ні.














***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

3

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter