«Увага від дівчат мене не втомлює», – фіналіст «Голосу країни» Ярослав Карпук. ІНТЕРВ'Ю

Волинянин Ярослав Карпук – фіналіст п’ятого сезону телевізійного шоу «Голос країни. Діти», який зміг зачарувати своїм голосом мільйони глядачів, розповів, як це – бути учнем Дзідзьо та яке воно – життя на сцені та поза нею.

З Ярославом і його мамою поспілкувалися журналісти сайту Район.Стара Вижівка.

***
«Змалечку хотів бути першим і тягнувся до сцени»

Ярослав: У нас у родині співають всі. В мене не було чіткої межі: вчора я нічого «не шарив», а сьогодні почав любити музику. З дитинства я співав у садочку, бабуся з дідусем привчали мене до співу. У 7 років пішов у музичну школу. Без примусу мене підштовхнули до такого вибору. Бабуся викладає в музичні школі, дідусь – в середній школі та ліцеї. Вони – мої вчителі.

Мама: Пам’ятаю, як у 5 класі Ярослав поїхав в Буковель. Телефони діти майже не носили, тож я слідкувала за їхніми виступами у фейсбуці. Концерт, всі стоять попереду, а мій син все-таки «першіший»! (сміється – авт.) Змалечку хотів бути першим і тягнувся до сцени.

«Зібрався на подяг за дві години до прослуховувань»

Ярослав: Я давно хотів взяти участь у проекті «Голос.Діти», але розумів, що ще не готовий. Інтуїція підказувала ще почекати. Поштовхом стало те, що цьогоріч це був мій останній шанс взяти участь у дитячому «Голосі» через вікове обмеження –14 років. Для нас проект розпочався ще 18 серпня 2018 року. Ми подумали: чому б не спробувати, і за дві години зібралися на потяг до Києва. Моєю метою було дійти до сліпих прослуховувань. Хотів, аби показали в ютюбі та на телебаченні.

На кастингу мені присвоїли номер, я чекав своєї черги і дуже хвилювався. Переді мною так багато дітей гарно співали і не пройшли далі! Перший виступ був акапельним. Потрібно було підготувати п'ять пісень, я заспівав пісню Елвіса Преслі. От просто відчував, що вона чіплятиме! Тоді ще один виступ з фонограмою, а тоді інтерв’ю у психолога. Довго ми балакали. Сказали, якщо мене візьмуть, то зателефонують протягом двох місяців.

Мама: Нам зателефонували 15 січня і запросили відразу у дві програми: «Голос Діти» на «1+1» та шоу «Круче всех» на «Інтері». По датах виходило, що ми всюди на кастинги встигнемо. Але менеджери сказали, що так не можна, потрібно вибирати лише один проект. І ввечері ми влаштували сімейну нараду.

Ярослав: А наради – це завжди важко (сміється, – авт.). Ми завжди з сім’єю радимося, вибираємо пісні, а тут потрібно вибрати проект. Я розумів, що «Голос» – це рубка, але хотів взяти участь саме в ньому.

«Не жалію, що пішов до Дзідзьо»

Ярослав: На сліпі прослуховування ми поїхали у березні. До останнього не знали, хто буде в журі! Стилісти підібрали мені образ, я виступав у перший день. Довелося звикати до мейкапу (сміється, – авт.). Перші рази працювати з камерою було важко. Треба було робити багато дублів. Судді зовсім не такі, якими ми їх бачимо на екрані. Здивував їх ріст – Джамала, наприклад, така мініатюрна та низенька! У павільйоні ми були о 8-й ранку, а виступив я о 7-ї вечора. Від втоми піднялася температура.

Не пожалів, що пішов до Дзідзьо. Він ділився всіма настановами та секретами, серйозно підійшов до нашої підготовки.

Мама: Спочатку ми спілкувалися з тренером через піар-менеджера. Але Дзідзьо дав Ярославу свій номер, і вони постійно зідзвонювалися. Хлопці спрацювалися, зійшлися. Дзідзьо зараз дуже зайнятий на зйомках серіалу, тож нам потрібно було підлаштовуватися під цей графік. У знімальних павільйонах робили паузи і прямо там проводили репетиції. Бувало так, що за дві години до потягу дзвонять і кажуть, що завтра потрібно бути в Києві. Квитків немає, але ми все одно їдемо. Не могла дивитися на Дзідзьо на прямому ефірі, так за нас переживав! Він дуже серйозний та набожний чоловік.

Ярослав: На зйомках серіалу «Відморожений» мені сподобалося, обов’язково буду його восени дивитися! Дзідзьо вміє зіграти роль. Артист! А от у повсякденному житті виходить з образу. А скільки в нього на студії вус та борід (сміється – авт.). Я запитав його: «От підкажіть, як ви пишете пісні». Дзідзьо розповів, як прийшла ідеї пісні «Птахоподібна». Він їхав узимку з концерту та купував щось на вулиці. Було дуже холодно, а поруч на землю сіла пташка. І так з’явилися слова «А сіло на землю, І мерзне шоcь в лапки, То не пташина, то не людина…»

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «ВІН У МЕНЕ НАДЗВИЧАЙНИЙ», – ДЗІДЗЬО ПРО ЮНОГО ВОЛИНЯНИНА

«На проекті ми дружили та допомагали один одному»

Ярослав: На проекті справді не було суперництва. Ми дружили, допомагали одне одному. Коли готували «Гуцулку Ксеню», дуже здружилися з дівчатами. Три дні репетирували по 12 годин. Ми всі наче жили у тому павільйоні. На наступний день після вокальних боїв приходимо, а дівчат нема, пуста гримерка… А в мене температура через втому.

До слова, 80% часу, який ми проводили на проекті – це не спів. Примірки, зйомки… Мені сподобалося працювати зі стилістами, гардероб у них із мільйонами кросівок та сорочок на будь-який вибір! Трохи переживав за свій білий костюм на суперфінал. Його шили цілий тиждень перед прямим ефіром. У Старій Вижівці так не вдягаються (сміється, – авт.). На фінал мені підібрали більш сучасний образ. А на «Гулуцку Ксеню» дали взуття 45 розміру. «Ну і лижі», – посміявся тоді Дзідзьо.

Мама: Коли залишилося всього 6 учасників, всі репетирували за графіком і рідко перетиналися. Класними були моменти, коли діти сходилися разом! Співали, обіймайлися, сміялися в парку.

Ярослав: Для Вероніки (учасниця команди Дзідзьо, – авт.) знімали візитку. Я за сценарієм мав взяти її на руки та покружляти в бульбашках. Я підходжу, беру її на руки, Вероніка пускає бульбашки мені в око. Ми кружляємо, а я нічого не бачу (сміється, – авт.)

«Для мене важливо було показати емоції у фіналі»

Ярослав: У день прямого прямого ефіру провели два повноцінні концерти – репетицію і вечірний виступ. Для мене важливо було показати справжні емоції, аби за мене голосували. Я не знав, що буду виступати першим. Результатами шоу я задоволений. Багато людей мене підтримувало та вірило в мою перемогу. Радий за Олександра Зазарашвілі (переможець шоу, – авт.). Таких виконавців дуже мало в світі, він гарно співає.

Мама: Завдяки підтримці волинян ми досягнули такого результату. Не думали, що пройдемо так далеко. Нелегкими були попередні етапи перед фіналом – бої, нокаути, сліпі прослуховування. На прямий ефір до Ярослава приїхала ціла група підтримки, але ми його майже не бачили. Дуже хвилювалися за сина, але радіємо результату. Потрібно не боятися і бути готовим, що буде важко і фізично, і морально.

Ярослав: Після проекту я дуже змінився, стало легше працювати на камеру. Коли проводили перші зйомки, не розумів, чого від мене хочуть (сміється, – авт.) У суперфіналі все виходило за два дублі! Деякі сцени знімали по 9 годин, а для ролику лишали 20 секунд. Відбирали тільки найкращі кадри.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «УКРАЇНСЬКИЙ ЕЛВІС»: ЮНИЙ ВОЛИНЯНИН ПРОЙШОВ У СУПЕР-ФІНАЛ ГРАНДІОЗНОГО ШОУ. ВІДЕО

«Увага від дівчат мене не втомлює»

Ярослав: Не розділяю музику та повсякденне життя. Я живу цим. Сідаю за фортепіано та придумую свої пісні. Кожен день я на якійсь музичній хвилі. Все залежить від пори року та настрою. Взимку люблю романтичні душевні пісні, влітку це має бути щось більш драйвове. Музичний настрій з’являється під вечір… Вчора піснею мого дня була The Beatles «Yesterday».

Не уявляю себе без сцени. Запрошують виступати на дні міста, фестивалі, брав участь і в міжнародних проектах. У нас із сім’єю є маленька традиція: після таких поїздок обов’язково веземо магнітик на холодильник.

У багатьох конкурсах вимагають виконувати українські пісні. А зараз красивих сучасних українських пісень небагато... Подобаються деякі пісні «Океану Ельзи», можна цікаво заспівати народні пісні в сучасній обробці. Із світових виконавців надихають «Queen», у вересні поїду в Київ на концерт італійської групи «Il volo».

Увага від дівчат мене не втомлює. Зараз канікули, не знаю, як іти в школу після шоу. Це ще не популярність, я тримаю себе в руках (сміється, – авт.).

Багато разів до «Голосу» я подав заявки на конкурси, але мене не брали. Або їхав виступати і не проходив у фінал. Це засмучувало, падала самооцінка… Зараз розумію: потрібно вірити в себе. Знаєте, як кажуть: «Стукайте в двері, і рано чи пізно вони відчиняться».

_{Текст: Анастасія ТУМІК}

_{Фото: Ірина ХЛОПУК}

_{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}