^{Текст: Наталія ПАХАЙЧУК}

^{Фото: Ірина КАБАНОВА}

Культурно-розважальний центр «Адреналін Сіті» тільки починає оговтуватися від жорстких карантинних заходів, що майже на пів року зачинили двері для відвідувачів, адже розважальна індустрія найбільше постраждала від коронавірусу, і ніхто не береться давати прогнози, як вона «переродиться». Пандемія оголила всім усе: проблеми, переваги, нерви – і дала час для переосмислення. У підсумку «Адреналін Сіті» вкотре у своїй історії змінюється.

Роздумами про те, як в умовах глобальної катастрофи «вижив» і «перероджується» один з найбільших КРЦ Західної України, поділилася його директорка Галина Шотік. Вона на власні очі бачила, як завод синтетичних шкір трансформувався у культурно-розважальний центр. Впродовж 45 років у її трудовій книжці – величезна кількість записів, але всі за однією адресою – Карбишева,1, куди 1975 року прийшла працювати технологом.

Інтерв’ю для Бізнес.Району з Галиною Шотік записували у нових локаціях «Адреналін Сіті». Розпочали з оновленого Музею науки і техніки, який запрацював у першу хвилю послаблення карантину наприкінці травня, і став одним з перших, хто прийняв відвідувачів.

– Галино Миколаївно, що це за новий музей?

– Назва нова – Музей науки і техніки. Створений він на базі Академії розвитку та пізнання «Робологікум» та єдиного на той момент Музею технічного прогресу. Крім того, ми доповнили колекцію і збільшили кількість кафедр, відтак з’явилися нові кафедри – правил дорожнього руху, механіки, робототехніки тощо. Цікавинками є експонати на медичній кафедрі, які дозволяють повправлятися як правильно надавати першу допомогу, штучне дихання.

– А загалом, звідки взялася ця унікальна колекція техніки?

– У 2013 році виникла ідея створити Музей технічного прогресу, і ми зібрали експонати десь за місяць! Все це була різноманітна техніка часів Радянського Союзу.

Де ми тільки не шукали експонати: самі їздили по селах Волині, давали оголошення в газеті й на радіо, що збираємо телефони, гучномовці, патефони, телевізори. Люди позносили за винагороду все, що тримали у гаражах, підвалах, на горищах.

От на компонування експозиції уже більше часу пішло. Згодом до зразків радянського виробництва ми вже брали і закордонні експонати, наприклад, є польські й німецькі, 1940-60-х років.

Ця колекція поповнюється і до сьогодні. Наприклад, недавно нам зателефонував чоловік з Ківерців, запитав, чи можна привезти до нас трохи техніки. Виявилося, що це півсотні екземплярів кіноапаратури, магнітофонів та іншого. Усе запаковане, нове і справне. Це обладнання збирав його закордонний родич, але як помер, рідні вирішили не просто позбутися експонатів, а передати їх у фонд нашого музею для майбутніх поколінь.

До слова, новий музей функціонує на місці колишнього арт-кафе «Стоп-Кадр». Проте, ми не залишили заклад без фудкортів. Відтак, на місці картингу запрацювало SPAR-кафе – демократичний заклад харчування у форматі «бістро». А для поціновувачів високої кухні – сімейний ресторан «Вандервілль».

З Музею науки і техніки переходимо в Арт-хостел «Адреналін», тут за карантин встигли відкрити ще готель на 20 комфортних номерів та кафе «Портрет» у мистецькому стилі.

– Навіщо «Адреналін Сіті» ще й готель, коли є пристойний хостел на сотню осіб?

– Минулого року в березні ми відкрили хостел на 101 ліжко-місце: від двомісних до багатомісних номерів. Але у нас часто зупиняються гості, які прибувають на різноманітні культурні, спортивні чи ділові події і бажають взяти невеликий номер, тож їх завжди не вистачало.

Саме тому й виникла потреба створити ще й готель з комфортними номерами, які відповідають найвибагливішим постояльцям. Крім того, ми закрили ще одну нагальну потребу – харчування наших гостей. Тепер тут діє кафе «Портрет», де гості, не виходячи з приміщення готелю, можуть снідати, обідати і вечеряти.

А от хостел – хороший варіант для юнацьких і дитячих команд, які беруть участь у змаганнях на базі нашої СК «Арена Спорт».

– Чи відновили спортивні заняття й змагання, адже в «Адреналін Сіті» – найбільший критий майданчик для таких дійств?

– Поки що не можна проводити масштабні змагання: всеукраїнські чи європейські, які до пандемії бували майже щовихідних. Натомість частково відновилися спортивні тренування. Їх проводять з дотриманням усіх санітарних норм.

Проте вже у вересні «Арена Спорт» збере учасників змагань з флорболу, відтак, як кажуть куратори, орієнтовно повернеться половина від всього потоку відвідувачів.

З Арт-хостелу переміщаємося у сімейний ресторан «Вандервіль», який відкрили за місяць до карантину, біля кінозалів.

Відвідувачів тут ще небагато, адже час скупий на прем’єри – стався глобальний перебій у кіновиробництві. Кіно-кафе перенесли в центральну частину закладу, щоб більше відвідувачів його бачило.

А там, де працювало кіно-кафе, тепер функціонує Бізнес-академія практичного менеджменту PMBA і розвиває тут конференц-сервіс.

– Галино Миколаївно, а що було на місці цього ресторану, коли ще завод працював?

– Саме тут функціонувала сауна! Пригадую, як ми запустили боулінг-клуб, Віктор Іванович Корсак (голова ради директорів VolWest Group – ред.) каже мені: «Миколаївно, скажіть, чи думали коли-небудь, що через 30 років будете на цьому місці грати у боулінг?». Кажу: «Повірте, ні».

Я коли йду сюди на роботу, дивлюся на ті заводи, що поряд в руїнах стоять, де нічого немає, то шкода. Це просто стоять гробниці. А тут таки вирує нове сучасне життя, і я щаслива від того, що у свій час доля мене сюди привела на роботу. 4 серпня виповнилося 45 років, як я тут працюю.

– А чому завод синтетичних шкір занепав?

– Це було єдине підприємство на весь Радянський Союз, яке виробляло продукцію для взуттєвої промисловості: картонні устілки, закаблуки і синтетичну шкіру. Перша продукція вийшла тут у 1973 році, й через два роки я сюди прийшла, зразу після інституту. Була і технологом, і начальником лабораторії.

Але коли у 1990-их на ринок вийшов Китай, то наша продукція стала неконкурентною. Продукція Китаю була значно дешевшою, хоча програвала в якості. Доводилося шукати виходи з такої ситуації.

– Як у цій історії з’явився VolWest?

– У 1999 році, коли в Україні розпочалася приватизація, частину заводу викупили бізнесмени з Харкова, а у 2007 році продали молодій місцевій компанії VolWest. Ще років зо два працювали у взуттєвій індустрії і паралельно експериментували з іншими видами продукції. Чого тільки тут не робили! І сухі будівельні суміші, і ароматизатори харчові, і миючі засоби, і теплоізоляційний картон з використанням базальтового волокна.

Але якось виникла фантастична ідея створити тут розважальний центр. Відкриття було 8 серпня 2009 року з першим у місті картинг-центром. І закрутилося! Я тоді стала заступником директора.

«Я відпочиваю, значить я живу», – під таким девізом ось уже 11 років працює наш комплекс.

– Тобто, ви бачили усі етапи розвитку «Адреналіну»…

– Всі абсолютно. Від першого дня, від першого гвіздка, забитого на картинг. Пам’ятаю, як ми малювали ті доріжки, як потім відкривали кінотеатр, СК «Арена Спорт»… Згодом з’явився боулінг та море інших розваг для всієї родини.

Сьогодні в нас – унікальний джампінг-центр «Гравітація», де можна на батутах відірватися дорослим та підліткам, а для менших відвідувачів – Парк розваг «Кенгуру» з сухим басейном, скеледром, критий дворівневий мотузковий парк та автодром. Для найменших діток та батьків – дитячий ігровий центр «Лімпопо» з оновленими атракціонами…

Новий потік ось уже другий рік генерує Музей сучасного українського мистецтва Корсаків, який став новою туристичною фішкою Луцька. МСУМК – унікальне місце світового масштабу, аналогів якому, з впевненістю можу сказати, немає в Україні. Тут зібрано понад 1000 арт-об’єктів 500 митців сучасності.

– Ви стільки років стежите за розвитком не тільки «Адреналіну», а й взагалі бізнес-середовища Волині. Як ви можете оцінити цю коронакризу? Чи є вона найстрашнішою, що ви бачили у своїй кар’єрі?

– Певною мірою, так. Хоч і були такі моменти, що на заводі у період перебудови нам не платили зарплату – не було звідки. У 1990-ті теж непросто було. Але підприємство виживало, користуючись з бартерної системи.

Ще складна криза була, коли люди масово по безвізу поїхали на роботу за кордон. Був такий місяць, за який 39 людей – ото був виклик! Тоді ми знайшли серед наших працівників тих, які зможут очолити певні напрямки. Забезпечили їм освіту у Бізнес-академії практичного менеджменту PMBA, тому що навчання є частиною корпоративної культури нашої компанії. Це дало можливість зберегти команду, завдяки якій ми пережили всі випробування, в тому числі й карантин.

– А як ви взагалі вижили під час карантину?

– Головним завданням було і лишається – зберегти людей. Спершу відправили людей в оплачувані й неоплачувані відпустки. Також деякі працівники відгукнулися на пропозицію зайнятості інтернет-магазину «Наш Край», який не справлявся з потоком замовлень.

Але реально від напруги і звільнень врятувались державною підтримкою, яку нашим працівникам ми допомогли отримати через Центр зайнятості. Ці гроші для працівників хоч невеликі, все ж стали суттєвою підтримкою для нашого колективу, а щоденну роботу «Адреналін Сіті» забезпечувала мінімальна кількість людей.

– Коли зі світом стався карантин, що ви тоді думали?

– Перші дні – було незрозуміло, що відбувається, можливо, навіть серйозно не сприйняли. Коли ж кількість хворих стала стрімко зростати, і коли першу обіцяну дату виходу з карантину посунули, то стало зрозуміло – це надовго. І дуже страшно було, коли приходиш на роботу, а тут темно, порожньо, нікого і нічого.

– Яка у вас була потреба щодня приїздити на роботу?

– КРЦ «Адреналін Сіті» великий об’єкт, що його, як і прилеглу територію, потрібно утримувати в належному стані незалежно від зовнішніх обставин. Зараз ми освоюємо останню порожнечу цього гігантського приміщення, яке перетворюємо у сучасну чотириповерхову будівлю.

На День Незалежності там уже презентували міжнародний проект «Антиципація+Імунітет». Експозиція містить майже три сотні робіт 180-и митців із семи країн світу: України, Росії, США, Німеччини, Індії, Австрії та Англії. Сам проєкт стартував у квітні, під час першого запровадження обмежувальних заходів у зв’язку з пандемією COVID-19.

Знаєте, коли почалися перші послаблення карантину, і музейним установам дозволили працювати, дуже багато відвідувачів почали приходити на виставки у Музей сучасного українського мистецтва Корсаків. Помітно, як люди скучили за культурою, за живим спілкуванням, і дуже приємно, що ми можемо додати у дозвілля лучан і гостей міста велику порцію високої культури.