(Не)чиновник: Олександр Котис про нову посаду, історію Луцька та худих дівчат. ІНТЕРВ’Ю

09 Грудня 2019

Текст – Міла РОСПОПА

Фото – Макс ТАРКІВСЬКИЙ

Настрій – кав'ярня «Це Кава» (вул. Лесі Українки, 10)

Перед розмовою випадково перетинаємося на вулиці Лесі Українки. Сашко іде мені назустріч. Поруч із ним працівниця Центру туристичної інформації Оксана Штанько. Він прощається з Оксаною, і ми разом прямуємо до «Це кави», аби скуштувати найсмачніший у світі обліпиховий чай. Питаю його, чи говорить він вже, як чиновник. Каже, що поки ні, але все попереду. І посміхається.

Призначення Олександра Котиса начальником відділу охорони культурної спадщини у Луцьку привітали як ніколи радісно. Адже Сашка в місті знає чи не кожен, хто хоч трохи цікавиться історією Луцька. Його оригінальні тексти на порталі «Хроніки Любарта» розповідають про дуже «живу» історію Луцька. А захопливі екскурсії показують місто з незвичних ракурсів. Посміхнений, з сивуватим волоссям та дещо дитячим рум’янцем на обличчі, Олександр Котис поповнив ряди молодих чиновників у органах місцевого самоврядування, та каже, що готовий змінювати Луцьк на краще.

За чашкою обліпихового чаю ми тепло поспілкуватися про Луцьк, історію, мрії, плани та особисте життя найвідомішого у Луцьку дослідника та популяризатора історії.

Ти все життя живеш у Луцьку. Часто люди, які довго живуть у рідному місті, не відчувають особливої любові до нього. Але не ти. Як тобі вдається?

А я не знаю. Ну, тобто якогось рецепту для цього нема. Я думаю, в кожної людини настає той момент, коли вона приходить до відчуття або принаймні пошуку своїх коренів. Так якось і в мене сталося. Я зрозумів, що мої корені – це Луцьк. І в мене це не пішло в генеалогію. Багато людей цікавиться тільки своєю родиною, а я зрозумів себе в ширшому контексті – як частину міста.

Коли щось вивчаєш, от навіть чай, тобі завжди хочеться дізнатися, як його зробили, хто придумав цей рецепт і таку подачу. Це ж цікаво. І так само місто. Для мене цікавитися Луцьком – означає перш за все цікавитися його історією. Щоб розуміти, звідки взялося те, що є зараз.

Знаю, що твоя спеціальність далека від історії.

Дуже далека. Це астрономія. Я вчився в Києві, на фізичному факультеті університету Шевченка.

Розкажи про своє дитинство. В якому районі ти виріс?

Біля «Лучеська». Колись це була вулиця Московська. Тепер зветься іменем Хурсенка. Там в одному з дворів я часто гуляв. Був таким дворовим. Компанією ходили грати футбол, курили по кущах. Ну, і всякі ігри дитячі дворові міські грали. Я така собі дитина асфальту.

Коли ти почав захоплюватися астрономією?

А цього я вже навіть не можу сказати. Я не знаю, як я туди почав дивитися. Це точно не було таке дитяче «ой!». Але зараз не можу згадати собі ґенезу цього відчуття.

А коли тобі подарували твій найперший телескоп?

Ніколи. Я сам купив. Бабуся дала гроші, і я купив. Мені було десь 20 років. Але перед тим я ще мав бінокль, і він теж давав хороше зображення. Все почалося з бінокля. Я почав робити перші спостереження за сонцем. Вів журнальчик невеликий, замальовував плями, спостерігав, як вони змінюються від дня до дня, робив описи, малюнки і бачив, як еволюціонує сонце.

Я взагалі маю дуже математичний підхід до всього. Тобто, я можу поділити, структурувати і чергувати. А зараз, враховуючи те, що я став чиновником, це дуже помічне.

Як ти прийшов до вивчення історії цього міста?

Я усвідомив себе частиною Луцька. Це було під час мого навчання в Києві. Мабуть, підштовхнула ностальгія за домом. Я років три там провчився, і подумав: а що таке Луцьк? Звідки я в принципі? Почав цікавитися, гуглити щось, і так день за днем.

Ти ніколи не хотів лишитися жити в столиці?

Ну, з самого початку хотів. Я цілеспрямовано робив наукову кар’єру. Думав, що я буду займатися астрономією. Але потім перемогла історія Луцька.

Що найперше ти зробив, коли повернувся додому студентом, який раптово усвідомив себе лучанином?

Почав шукати фото. Були старі поштівки, я намагався знайти ті сучасні ракурси, де воно колись було знято. Тоді ще з’явився такий медійний проект «Історія рідного міста». Був сайт «Луцьк неформатний», де я почав писати такі замітки і робити колажі «старе» та «сучасне». Це було літо 2007 року.

Історія, астрономія, журналістика у «Хроніках Любарта»… І тепер ще й чиновництво. Розкажи, що із захоплень лишилося в твоєму житті після призначення на нову посаду? Як розділяєш на них свій день?

Ну, астрономія зараз відійшла далеко на задній план. Я дуже рідко цим займаюся.

День проходить так: їду зранку на роботу у відділ охорони культурної спадщини. Починаю роботу о 8:30. Закінчую зазвичай о 17:30. У п’ятницю день трошки коротший.

Ввечері, як їду додому, займаюся ще краєзнавчою роботою: продовжую писати, якісь розвідки робити.

Два рази на тиждень ходжу на бальні танці. Я в дитинстві ходив кілька років, і зараз займаюся. Став набагато рухливішим, і організм сприймає це як спорт.

Які в тебе ідеї та плани на новій посаді?

Насправді, відділ, в якому я зараз працюю, він, фактично, мертвий. Тому що він має мало повноважень. Він для міста сьогодні майже не корисний. І моє завдання – зробити так, щоб він якось почав працювати.

Перша складова цього процесу – мої конкретні ідеї. Друга – збільшити юридичні повноваження. Для цього потрібно правильно зареєструвати відділ в міністерстві культури (а він досі не зареєстрований). Так само треба зробити відділ окремою одиницею в складі міської ради. Бо зараз він в структурі департаменту культури, і там є такі чисто «чиновницькі» проблеми.

Але завтра це не робиться. Це тривалий процес.

Я знаю, що дуже ризикую своєю репутацією, бо відповідальність є, а повноважень нема. Я прийшов у таке місце, де одразу завтра я не зможу зробити чогось доброго. А те, що робитиму, буде довго, важко, і можливо, таких хороших результатів, які очікують люди, не буде. Але це треба робити. Бо зрештою, кому це ще потрібно, як не мені.

Як гадаєш, це природне продовження твого шляху пізнання Луцька?

Цілком природне. Я думаю, якщо уявити все, що я роблю, чимось таким суцільним, то на одному краї буде популяризаціно-дослідницька робота, а на іншому – адміністративна. Тому не полишаючи дослідження історії, я ще зараз намагаюся поадмініструвати, і оживити відділ.

Ти говорив про дві складові своїх робочих планів: юридичну реєстрацію відділу та реалізацію власних ідей. Які ідеї ти маєш на увазі? Що б тобі хотілося змінити в Луцьку?

Хочу звернути увагу на ту забудову, яка сьогодні просто забута містом. Але вона дуже цікава. Наприклад, на вулиці Кривий Вал є будинок, що в міжвоєнний період був центром життя української громади. Це клуб «Рідна хата», де збиралася інтелігенція. Сам будинок не є пам’яткою, і він не зовсім підходить до визначення пам’яткою архітектури. Але пам’яткою історії він може бути.

Крім того, цілий ряд будинків, які просто раніше не вважалися цінними, так само потребують уваги. І зараз в цьому контексті мені перш за все згадується спадщина українського архітектора Сергія Тимошенка. Це про модернізм 30-х років, який я досліджую. Треба ці будинки зробити пам’ятками архітектури, щоб охороняти.

До речі, що можеш сказати про медійно відомий будинок радянського чиновника, що на вулиці Ярощука?

Ну, його вже розбирають. Можливо, його вже там і немає. Балконів точно нема, і колони, здається, розібрали. Наскільки мені відомо, він і не був пам’яткою.

Ось це проблема Луцька. Що є настільки цінні зони, які ніяк не охороняються. Треба це все попідтягувати, бо воно буде і далі нищитися.

Читала в одному з твоїх інтерв’ю, що Старе місто ти не дуже любиш.

Не подобається, бо воно має багато приватної садибної забудови. Фактично, заповідник – це кілька пам’яток і декілька гарних вулиць. А все інше – садибна забудова – доволі сильна противага до того, щоб ця ділянка якось розвивалася і наповнювалася новими закладами.

Мені здається, треба виробляти цивілізовані правила, за якими можна було би цю ділянку розвивати.

Яким чином це має відбуватися?

У Луцьку повинна бути така потужна стратегія розвитку міста, яка передбачала би і розвиток цієї ділянки. Це складно, бо тут зосереджена найбільша кількість пам’яток національного значення. Тому підходити до цього потрібно комплексно – з соціального, економічного і комунального поглядів. Ми відділом повинні також долучитися до формування цієї стратегії. Але щось я не чув, аби хтось її писав.

Це повинні робити фахівці, причому не місцевого рівня. Можна навіть варто запросити когось збоку, хто би нам сказав, як ми маємо бачити своє місто через багато років.

Які в тебе погляди стосовно Старого ринку? Що у цій ситуації захищатиме відділ?

Хтось з моїх друзів подав у фейсбуці дуже класну ідею, і я з нею погоджуюся. Ідеться про те, щоб залишити ту частину, де торгують овочами та фруктами. А де продають китайські труси і колготи – десь винести. Бо всі ці іржаві черепашки – це жах.

Там є вже споруда. Її можна було би якось облагородити, залишаючи при цьому вітраж відомого художника – пам’ятку радянську, які зараз цінуються. Там варто було би залишити фруктово-овочеву частину. І може, м’ясну, сирну. Але воно принаймні закрито, і це не іржаві черепашки.

Часто публікують фото, як хтось іде по ринку, і фотографує вежу на фоні трусів, що теліпаються. Це як ілюстрація нашої доби (посміхається).

А от що зробити на звільненій частині – я не знаю.

В мережі обговорювали перспективи появи там нового торгового центру. Це тема для Старого міста?

Ні в якому випадку. Але…

Попри те, що я вже 12 років займаюся історією Луцька, я все одно не відчуваю в собі компетентності сказати, що би там могло бути. Фрукти – це хороша ідея. Але то 20% території. А є ще величезна частина. І що там зробити?

Думаю, одну ділянку треба відвести під парковку для туристичних автобусів. Але треба слідкувати, аби ця парковка не перетворилася на ринок, де торгують з багажників.

Там ще є одна проблема: електропідстанція. І вона в такому невдалому місці, що де б ти не стояв, ти спершу фотографуєш проводи, а потім вже замок. Оце брєд. Але як її перенести?..

Всі зазвичай питають тебе про Луцьк, про історію. Але дуже мало хто знає про твоє особисте життя. Ти самотній?

Зараз так.

Розкажи, які дівчата тобі подобаються.

Розумні, активні, ну, і так, худі (сміється). Ну, не надто, звичайно. Але на першому місці – аби підходила мені за складом мислення, аби в нас було спільне відчуття світу, і спільна етика цього відчуття. На першому місці я би поставив духовне поєднання. Якщо ми духовно поєднуємося, то все решта не таке важливе.

Твоя дівчина має бути лучанкою?

Не обов’язково. Але тут є такий момент: якщо вона не лучанка, а мешкає, припустимо, десь в Києві чи Любліні, то це чисто технічно складно – відстань, дорога. А якщо вона живе тут, то може походити хоч з Ґватемали. Головне тільки, аби була тут. Щоб не треба було в Ґватемалу їздити.

Чого би тобі не вистачало: часу чи чиновницької зарплатні?

І того, і того.

До речі, тебе влаштовує твоя зарплатня?

Поки так. Я не маю сім’ї і дітей, яких потрібно утримувати.

Тобі вистачає часу на друзів, зважаючи на постійні дослідження?

В мене якось не дуже багато друзів. І всі вони обертаються навколо цієї справи. Вони теж цікавляться історією. То ми інколи збираємося, в теплу пору навіть робимо вилазки – ходимо гуляти разом. Більшість часу, однак, спілкуємося у фейсбуці.

Чи були в твоєму житті якісь такі божевільні тусовки?

Напевно, не було.

Ти надто консервативний для цього?

Та ні. Я просто інтроверт. А щоб консервативний – я би не сказав. Наприклад, коли кілька років тому був скандал, що дівчата на фоні замку станцювали тверк, я не приєднався до критиків. Я не бачив у цьому «осквернення» чи чогось такого. Така сучасна поведінка. Мені навіть сподобалося.

Знаю, що друзі не працюють з тобою у відділі. Хто твоя нинішня команда?

Це двоє старших чиновників. Одному 65 буде наступного року, а іншому не знаю, але десь того віку теж.

Як ви з ними спрацьовуєтеся?

Більш-менш нормально. Але за цей час ще не було такого, щоб мені від них щось було потрібно. Ми поки що працюємо за інерцією, виконуємо поточні справи.

Хоча, загалом так, мені хотілося б, аби разом зі мною працювали значно молодші за віком ініціативні однодумці. Щоб вони так само кудись виходили, щось пропонували. Аби не були «чиновниками». Хочеться драйву, живості, сучасного розуміння і активності.




















ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: НАЙКРЕАТИВНІШИЙ ЛУЦЬКИЙ ДОСЛІДНИК ІСТОРІЇ СТАВ ЧИНОВНИКОМ

***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

7

Читати ще

Коментарі

Катя

Хороше інтерв’ю!

ю

класне інтерв ю, гарний хлопчик, толковий, але якийсь аж нереальний) успіхів тобі)

Руслана

Дуже класний лучанин, я теж виросла на Московській

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter