«Не розумію мужиків, які сидять на дивані», – найстарший діджей Волині Валерій Козлович

09 Березня 2020

Текст: Аліна ХОЛБАН
Фото: Макс ТАРКІВСЬКИЙ
Настрій: ресторан BAR 11 (пр. Волі, 11)

9 березня у світовій спільноті відзначають Міжнародний день діджея. Користуючись нагодою, «Таблоїд Волині» поспілкувався з найстаршим представником цієї професії на Волині – Валерієм Козловичем, більш відомим як Dj Leon.

У 45 років він різко змінив рід діяльності, прийшовши у діджеїнг. Сьогодні Валерію 58 і його знають далеко за межами області. Про роботу у клубі та на будівництві, надокучливих відвідувачів і сільські дискотеки, а також про ставлення до популярності, онуків і відпочинок Валерія Козловича – читайте в нашому інтерв’ю.

– Розкажіть нашим читачам, як ви стали діджеєм?

– Ой, з чого ж розпочати… (посміхається). Я з дитинства захоплювався музикою, мав колекцію платівок. У 70-80-х роках всі цим цікавилися. Спочатку вініли були, потім бобіни, пізніше – касети. Раз на тиждень, коли йшов зі служби, заходив у магазин і одну-дві касети купляв.

– Яку музику ви тоді слухали?

– Мої вподобання змінювалися. Спочатку слухав хардрок, на початку 80-х перейшов на диско.

Діджей не повинен зупинятися на одному жанрі, адже йому треба зробити так, щоб всім було добре. Я колись грав на весіллях, днях народження, хрестинах. Дуже важко працювати на таких заходах, бо публіка різна. Ті, кому за 60 можуть обуритися, що я включаю не ту музику. Але я не можу ставити їм тільки «Червону руту». Я їх розумію, бо це люди мого покоління, але часи змінюються, і якщо людина користується сучасним телефоном, вона має це розуміти.

– То як ви прийшли в професію?

– Я завжди був «звукачем» - і в школі, і в училищі, і в армії. Під час навчання в училищі ми з друзями їздили по селах зі своїми магнітофонами та крутити музику на дискотеках. Гроші за це отримували символічні.

Коли після військової служби пішов на пенсію, був охоронником, адміністратором в «Техасі», начальником охорони в «Десятій кеглі». Постійно так виходило, що працював по барах і клубах. В останньому барі – «Вулику», що у Струмівці – я працював довго, тому став там для всіх «своїм». Години до 12 ночі у «Вулику» грали живу музику, а заклад працював цілодобово. Одного разу я приніс свою апаратуру і почав крутити музику. Людям сподобалося, тож я вирішив, що треба зайнятися цією справою серйозно. Навчався сам, по відеоуроках на ютубі.

– Чому ви обрали собі псевдонім Dj Leon?

– Мене по-батькові – Леонідович. Такий короткий псевдонім легко запам’ятовується.

– Вам тоді було 45 років. Як рідні поставилися до вашого нового захоплення?

– Жінка трошки бурчала, а сини навіть пишалися. Хоча вони живуть в Рівному, тому ми здебільшого по телефону спілкуємося.

– Хтось ще з ваших близьких цікавиться музикою?

– Ні. Колись мій батько цікавився. У нас вдома були магнітофони, радіоприймачі, транзистори… А зранку завжди грало польське радіо.

– Окрім діджеїнгу у вас є ще одна професія – кранівник. Ви досі працюєте на будівництві?

– Зараз зробив перерву. Планував повністю віддатися музиці, але, здається, доведеться повертатися назад.

– З фінансових міркувань?

– Так. Пів року тому я почав працювати у трьох клубах, тому роботу на будівництві довелося покинути, адже там графік ненормований: іноді доводиться і на вихідних працювати, і на свята. Буває, о восьмій ранку залізеш на кран, а о восьмій вечора тільки злізаєш.

– Що романтичніше: дивитися на місто з висоти пташиного лету чи «розкачувати» натовп своєю музикою?

– Будівництво – це моя професія, я ще молодим почав працювати на крані. Мені, звісно, більше до вподоби музика. Коли бачиш на танцполі десятки людей, які кричать і бісяться під твій музон – це такий кайф! Пам’ятаю день міста у Старій Вижівці, коли виходиш на сцену, а перед тобою – ціле місто, і всі танцюють.

– А ви самі любите під музику танцювати?

– Так, все життя танцюю (посміхається).

– Вам часто сниться робота?

– Робота діджея ні, а от кран сниться. Буває, сняться страшні моменти, падіння, наприклад. Але, як то кажуть, дурний спить – дурне сниться.

– Де сьогодні можна почути Dj Leon?

– В «Голівуді». Також граю в Любомлі та Володимирі.

– Знаю, що ви також грали і в селах. Чи не доводилося вам бути учасником славнозвісних «махачів» на сільських дискотеках?

– Я стараюся не конфліктувати, особливо в селах. Там діджеїв не сприймають. Вони думають, що ти просто прийшов зі своїм магнітофоном і включаєш музику. От підходить до мене один і каже: «дай мені шансон». Добре. Заходжу в спеціальну папку, де у мене є ремікси на шансон. Просто сперечатися тут немає сенсу, ще й получити можна. А охоронців там немає. А у мене вже було таке, що погрожували і побити, і вбити.

– До бійки не дійшло?

– Ні.

– А зі сторони доводилося спостерігати?

– Так, у селах це не рідкість. Але раніше билися прямо на танцполі, а останні три-чотири роки почали виходити на вулицю. Може виховання інше пішло, і вони нарешті зрозуміли, що не треба заважати іншим відпочивати.

Одного разу до мене підійшов чоловік і каже: «вимкни музику, мені треба по телефону поговорити». Я взяв мікрофон і кажу: «Шановні відвідувачі, тут людина хоче по телефону поговорити, то мушу виключити музику». Всі почали кричати та обурюватися, і йому таки довелося вийти.

– Надокучливих відвідувачів багато у клубах?

– Достатньо. Часто просять знайти пісню. Я кажу: «Добре, знайду. Але спочатку послухаю, а потім подумаю, чи ставити її». Починаю слухати, а там таке… Мені треба тримати весь танцпол, що я робитиму, якщо люди порозбігаються?

Я помітив: чим дурніша музика, тим більше вона подобається людям. От, наприклад, Єгор Крід і Моргенштерн, або «Лабутени» чи «Алкоголічка». На цих піснях можна шалені гроші заробляти. Але я грошей не беру.

– А яку суму зазвичай пропонують за пісню?

– В минулому році було десь 50 гривень, зараз вже 100.

– Як щодо жіночої аудиторії в клубах? Чи фліртують з вами дівчата?

– Так, підходять, обіймають, цілують (посміхається). З дівчатами легше, вони краще розуміються на клубній музиці, і замовляють, як правило, популярні пісні.

– Ви спеціалізуєтеся на 80-90 роках. Назвіть ваші улюблені композиції цього періоду.

– Bon Jovi «It's my life». Також люблю Boney M, Bee Gees, ABBA, Dj Aligator, але це вже 2000-ні. А коли слухав рок, подобалися Deep Purple, Smokie, Pink Floyd.

– У вас багато часу на відпочинок? Як розслабляєтеся?

– Якщо граю два-три дні підряд, один день треба повністю відпочити. А так ходжу в басейн, зарядку роблю, катаюся на мотоциклі. Люблю порибалити. О п’ятій ранку сяду на мотик і вперед по Волині.

Я вважаю, що в кожного чоловіка має бути захоплення. Можна цікавитися чим завгодно, аби щось робити. Не розумію мужиків, які сидять на дивані. Я теж люблю біля телевізора посидіти, але довго не можу. Навіть коли вдень спати хочеться, не можу сидіти вдома. Кручусь-верчусь, потім встаю і йду в гараж. У мене є «Жигуль» четвертий, а то така машина, що там завжди треба щось лагодити. А в гаражному кооперативі людей завжди повно, то ще й з ними поспілкуюся. То для мене відпочинок. Потім додому приходжу замучений, але задоволений.

– Розкажіть про ваших синів. Чим вони займаються?

– Вони прості робітники. Старшому 34 роки, меншому – 24. В обох є діти.

– То скільки у вас онуків?

– Скоро буде п’ятеро.

– Часто з ними бачитеся?

– Звичайно, як же без них? Всі мої рідні внуки живуть у Рівному, а одна онука від моєї теперішньої жінки – тут, в Луцьку. Це моя улюблениця. Буває, вдома слухаю музику, а вона підійде, навушники зніме і собі вдягне. Але, взагалі, вона не бешкетниця.

– Ви прославилися як один з найстарших діджеїв Західної України. Чи відчуваєте себе публічною людиною?

– Ні, відчуваю себе звичайною людиною. Ну вийшло так, що я найстарший діджей, що ж тут зробиш. Просто ніхто не може зрозуміти, як людина мого віку може цікавитися клубною музикою. До мене нещодавно в Ківерцях підійшов хлопець і каже: «знаєш, ми колись з тебе сміялися, а тепер я пишаюся тим, що знаю тебе».

– Вас у місті часто впізнають?

– Хто ходить в клуби – так. Коли я перестав грати у Ківерцях, за мною по клубах почала їздити компанія дівчат. Дзвонять мені, питають, де я сьогодні граю, та приїжджають.

– Жінка вас не ревнує?

– Ні, вона ж знає, що тут нічого серйозного. Та й ми вже не в тому віці, щоб один одного ревнувати. Ми з нею навіть не розписані.

– Не було бажання узаконити стосунки?

– Ми живемо разом вже 22 роки і не відчуваємо в цьому потреби.

– А чому закінчився попередній шлюб?

– Через алкоголь. Коли я служив в Чечні, жінка на вісім місяців лишилася сама. Десь з подружками підсіла на стакан, втягнулася. А жіночий алкоголізм, самі знаєте, невиліковний. Спочатку було неприємно, але з часом все забулося. Потім зустрів свою другу дружину.

– Які у вас з нею стосунки?

– З нею все добре та спокійно, ми ніколи не сваримося. Навіть якщо піднімемо один на одного голос, швидко заспокоюємось. Я ніколи не тримаю зла.

– 9 березня – День діджея. Ви його якось святкуєте?

– Цього року планую. В «Голівуді» буде діджей-паті: кожен діджей, який працює у клубі, гратиме по годині. В одної дівчини буде ніби посвята. Вона хотіла бути діджейкою, і ми її дечому навчили.

– Чи кожного можна цьому навчити?

– Якщо взяти технічну частину, то там можна і ведмедя навчити. Найголовніше – підібрати свій жанр і знати, що подобається людям.

– Що побажаєте нашим читачам?

– Щастя, радості і, головне, миру.







***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

14

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter