«На*уй київ, треба розвивати двіжі в регіонах»: хвилинка слави з андерграундним музикантом з Маневичів

^{Автор: Роман РОМАНІЧ}

Олександр К – музикант і дизайнер з Маневичів, який ось уже кілька років займається організацією публічних заходів у Луцьку і Волинській області. Він започаткував такі проєкти як Volynstoned (Polissian Witchcraft / Сладжівство) та ОГМА. Як музикант, Олександр «засвітився» у таких колективах як «Аргóс», «Все до чаю» та «Приходь без дітей».

«Таблоїд Волині» розпитав героя про реалії його діяльності, життя маловідомих виконавців та філософію, що стоїть за цим всім.

Як би банально не звучало перше питання, але чи міг би ти розповісти про себе? Тобто уяви, наче ти на вечірці з незнайомою компанією, і вони питають тебе, чим ти займаєшся. Що б ти їм відповів?

Зазвичай при знайомстві кажу «займаюсь усякими цікавими штуками», намагаюсь відморозитись від детальної розповіді — я живу у швидкому темпі, нові знайомства майже щодня, нема часу усім все пояснювати.

Вони ж потім все одно зайдуть в інстаграм, а там усе як на вітрині — самі усе побачать, все на виду.

«Цікаві штуки», в моєму випадку — це пачка актуальних проєктів, де мої функції зав’язані переважно на дизайні і музиці. На вечірці себе не уявляю взагалі — не люблю тусуватись в компаніях більш ніж на дві особи, якщо це не прямо супер-древні друзі…

Останні кілька років ходжу на концерти лише якщо сам виступаю, або хтось з друзів, кого давно хотів почути. Можливо це его, але для себе я це пояснюю постійною потребою робити вибір між цікавим і дуже цікавим: цікавіше зробити захід, заманити людей, повиступати самому, ніж йти дивитись як то робить хтось інший

Наскільки складно організувати захід у Луцьку? Як виглядає типовий виступ, в організації якого береш участь ти?

Луцьку, чи десь по області — взагалі не складно, це може зробити взагалі будь-хто, кому дуже захочеться, і гарантовано прийдуть люди.

Ну бо там норм концерти раз пару місяців трапляються, тому ми у Волиньстонед репостимо усі «конкуруючі організації», як тільки бачимо, що намітився якийсь двіж.

У Києвах усяких з цим сильно складніше — там треба конкурувати один з одним, навіть посеред тижня. Ніколи не розумів тих, хто туди преться. Мій головний принцип, як культурного діяча — «на*уй київ». З маленької, бо це загалом про культурну децентралізацію: треба розвивати свої двіжі в регіонах, підтягувати місцевих, робити свою власну сцену, не оглядаючись на столицю. Ну бо нащо пертись туди, де і так вже все протоптано, шо там нового знайдеш?

Чи складно зібрати виконавців, знайти фінанси?

Якщо бюджет нульовий (найчастіша ситуація), то можна обійтись лише локальними музикантами, яким не треба буде добиратись.

Культові для мене, лучани Скаффандр та Солар Блумз, наприклад, попри всю свою вислугу літ, ніколи з нас нічого не просили, чи навіть морозились брати, коли їм пропонували. Ну бо вони теж були організаторами і добре викупають цю економіку. Ну та й загалом дуже хороші люди — завжди раді допомогти.

Підпільних (тобто андеграундних) музикантів зібрати взагалі не складно, треба просто по інсті пошаритись, проєктів же тисячі по всій країні, виступати майже всі хочуть. Гонорари у нас (на тяжкій сцені) ніхто зазвичай не платить, бо про прибуток взагалі ніколи не йдеться і усі то розуміють — прийнято лише віддавати гроші за дорогу, організовувати вписку і аби голодні не були.

Я, наприклад, коли була можливість, віз гостей на шашлики якісь, чи хоча б водив наступного дня прогулятись містом.

Дуже рекомендую усім потенційним андеграунд-організаторам виключати жанровий снобізм і не робити «стонер канц», де буде чотири гурти з дуже подібним звуком, які мало хто з відвідувачів взагалі зможе розрізнити; наш підхід — це максимальне асорті.

Але як музиканту, мені все ж хочеться, щоб організацією займались окремі люди, не ті що виступають — це буде чітким індикатором і розвитку культурної інфраструктури, і розвитку мене як артиста. Ну або я просто як музикант не дуже, тому мене й рідко кудись кличуть

А як з апаратурою?

Апаратура — це найскладніший момент.

Ми з друзями майже все маємо, бо постійно у то інвестуємо, але не було ще жодного такого концерту, щоб ми з усього міста, по ниточці, не напозичали того що бракувало. Ексцесів різних багато, майже на кожному заході щось ламалось, приходилось терміново щось на заміну привозити.

Це водночас, коли треба контролювати і саму локацію, і вхід, і п’яний натовп під сценою, і звук, і ще купу всякого ситуативного — тому на місці без команди ніколи не вивезеш — нам у Волиньстонед дуже пощастило, що зібралась ціла тусовка притомних і відповідальних друзів-організаторів, з якими ніколи не страшно разом в такі авантюрки стрибати.

Якщо коротко:

– Маєте гроші — купуйте/орендуйте апарат.

– Не маєте гроші — заводьте друзів, так буде і цікавіше, і душевніше.

Та і на прихожан скаржитись не приходиться — до нас зазвичай ходять абсолютно чудесні люди. Особливий респект фотографам, які в темі і щоразу працюють на волонтерських засадах. Зокрема Діма Байда — він з нами від першого концерту і пропустив лише раз.

А чи сприймаєш ти себе як андерграундного виконавця? Мені здається, якщо порівнювати з мейнстрімною творчістю, то умовний «Волиньстонед» скоріш виглядає як «широко відомий у вузьких кругах проєкт».

У мене 53 слухачі на спотіфаї, записуюсь зазвичай вдома, а звук мені роблять кєнти за шоколадку — сам скажи, чи я андер :—)

Не берусь оцінювати ширину кругів, але все що зробив Волиньстонед можна було б зробити в десять разів краще — просто поки що ніхто не зробив..) А що таке «Мейнстрім»? — це (порівняно) краще розрекламований продукт з більш конвенційною формою.

Є ж на стільки глибокий андер, що в порівнянні з ним навіть ми виглядаємо мейнстрімом.

Наскільки я розумію, музика не оплачує комуналку у твоєму випадку? Звідки бере гроші андерграунд музикант? Якщо не секрет, звісно.

Ну яка комуналка, ну?) У нас трохи не в ту сторону розвинена музична інфраструктура (порівнюючи з заходом), тому навіть топові (самобутні) артисти дуже мало заробляють з музики.

Коли ж йдеться про середньостатистичного представника тяжкої сцени, то це зазвичай тонни придбаного музичного апарату на всю ЗП-ху з твоєї «нормальної роботи» — а вона є у всіх, з доволі рідкісними винятками.

Моя комерційна ніша — дизайн і маркетинг, допомогаю людям розвивати їхні бізнеси через вебпроєкти.

Чи можна заробляти з музики? Звісно! Навіть з концертів можна, навіть з тяжкої сцени — люди ж так і роблять, взагалі-то. Просто в такому разі мусиш орієнтуватись в першу чергу на суспільний запит.

От ставиш перед собою таку мету і з цього моменту воно тебе в дуже конкретний бік починає кренити, мусиш тепер на перепутті приймати відповідні рішення.

Але коли для тебе це все обмежується самореалізацією — це ж зовсім інша історія, комерційні цілі на тебе ніяк не тиснуть, можеш робити собі як хочеш, досліджувати світ і себе в ньому — я власне цим і займаюсь, це в сорок тисяч раз цікавіше.

Як і більшість моїх друзів-музикантів, я взагалі не орієнтуюсь на публічний запит, лише власні переконання — це дуже важлива ознака «андеграунду», хоча точно не його пряме визначення.

Я чомусь так і думав, мовляв, «які там гроші, чуваки заробляють, щоб займатися музикою, а не завдяки їй»

Взагалі-то, це дуже внтяна аксіома, відома усім, хто розуміє різницю між музикою і шоубізнесом.

Але все ж, про музику. Я помітив що ти працюєш в різноманітних жанрах і з різними псевдонімами. Що спонукало тебе до такого підходу, тобто, чому ти не вирішив, наприклад, обрати одне сценічне ім'я і «розкручувати» його?

Щодо купи різних псевдонімів, то це норма для творчих людей, так ще від поетів минулих століть повелось — це дуже природній запит, брати нове ім’я для нового етапу. Та й не завжди це зупинялось після того, як одне з імен ставало відомим широкому загалу.

Коли ти у рівноправному колективі (Аргóc), твій творчий внесок обмежений спільним прийняттям, простіше кажучи, я не можу зробити там взагалі нічого @petryshak_photography інтерв'ю 10 такого, що не одобрив би Сладж, і це взаємно — це наш спільний проєкт, і в цьому його найбільша цінність, принаймні для мене.

«Приходь без дітей» — мій сольний і найактивніший сьогодні проєкт, який народився в основному з того, що не пройшло колективну цензуру.

А от «Все до чаю», де я вже встиг побути на всіх можливих інструментах, це для мене в першу чергу про тусовку, в якій дуже круто проводити час. Зараз гурт активно виступає, але особисто я припинив свою участь у ньому до тих пір, поки з війська не повернуться наші Макс та Юрко. Тур, в який ми разом катнули за тиждень до повномасштабного — один з найкращих епізодів мого життя.

Є у мене ще один активний анонімний проєкт, який навіть існує на стрімінгах, але я ніколи публічно не признавав, що маю до нього причетність — там я реалізую те, що з різних причин не можу казати від свого імені.

А і власне до самої музики питання. До чого мав би бути готовий типовий читач «Таблоїду» перед тим як знайомитись з андерграундною музикою загалом, і твоєю творчістю зокрема?

Ну дивись, пісень на світі існує вже плюс-мінус сорок тисяч мільярдів, тому сьогоднішня ситуація на ринку мені виглядає цілком природньою. Це класична комерція, де продукт конкурує за слухача.

Тому чесно, я не знаю для чого читачам взагалі знайомитись з «андеграундною» музикою — не думаю, що більш витончений музичний смак робить людей кращими. Це може навіть ускладнити життя людині, додавши більше тривог і ментальних виборів

Так, нас слухає не багато людей, але це не означає, що ми сліпо прагнемо збільшити авдиторію — кожен з тих, хто ходить на наші заходи, знає, для чого він там. А ми, своєю чергою, знаємо майже кожного з них. А коли хтось новий — радо знайомимось, щиро цікавимось хто, як і звідки.

Дуже тішить, що навіть на найменші заходи всліпу приїздили люди з далеких куточків — з Одеси, Харкова, Дніпра, навіть з-закордонів усяких. Зазвичай ми їх десь у себе по квартирам і вписуємо.

Чого рядовий слухач мейнстріму мав би очікувати від малої сцени?

Від очікувань рекомендую відмовитись взагалі, це складно, але неймовірно спрощує життя.

Якщо маєте хвилинку, можете наприклад щось моє послухати. Але нічого не обіцяю — моя музика нічим не краща від тисяч інших представників українського підпілля, кожен з яких заслуговує на увагу.