«Можливо, я вже трохи виросла з хореографії», – заступниця директора Палацу учнівської молоді Олена Балабаш

22 Травня 2019

Текст: Юлія Остапович

Фото: Макс Тарківський

Настрій: кав’ярня «Ring Coffeе» (РЦ «Промінь», 4 поверх)

Заступниця директора Палацу учнівської молоді з організаційно-творчої роботи та хореографиня Олена Балабаш не лише ніжна, яскрава й романтича блондинка, а й сильна та розумна жінка, яка здобуває третю освіту, збудувала блискучу кар’єру і не планує зупинятись на досягнутому, й до цього ще й кохана дружина та щаслива мама двох синів.

«Таблоїд Волині» вирішив запросити на каву Олену Балабаш й заодно запитати про те, як вона все встигає, де черпає енергію та як відпочиває від побуту.

– Кава чи чай?

– Кава, і лише зранку – перед виходом на роботу.

– Це єдиний ваш ранковий ритуал, чи маєте ще якісь?

– Я роблю зарядку, віджимаюся, качаю прес і роблю різні вправи для підтримки фізичної форми. Хоча я, як хореограф, кожен день маю такі навантаження. Традиційно, я п’ю каву і гарно снідаю – так, що навіть до вечора можу й не хотіти їсти.

– Як добираєтесь на роботу – пішки, громадським транспортом чи автомобілем?

– Я їжджу громадським транспортом, і це мені приносить задоволення, бо там я чую тисячі компліментів. Мене впізнає багато дітей, які займаються в ПУМі, і біжать до мене привітатись. Мене не бентежить те, що там можуть штовхнути чи наступити на ногу, бо я звикла до соціуму, люблю увагу, і де більше людей – там і я.

– Чи вмієте водити авто?

– Я воджу авто, а водійське посвідчення отримала більше 15 років тому. Однак сідаю за кермо лише тоді, коли є така необхідність, бо не люблю цього. Мені більше до вподоби спостерігати, їхати позаду на сидінні, не бути уважною, як справжня «леді-блондинка» (сміється ред.). Однак, коли є обставини, що мушу везти сім’ю на відпочинок чи кудись переїхати, то сідаю і їду.

– Впевнено себе за кермом почуваєте?

– Впевнено почуваю себе там, де мені подобається, а зазвичай я вимушено сідаю за кермо.

– Яку музику любите слухати, наприклад, коли їдете в тому ж таки авто?

– Я люблю пісні своєї молодості, хоча себе не вважаю старою. Щоправда, дітей моїх це дуже дратує, то я вже підлаштовуюсь, щоб в цьому питанні ми знаходили компроміс. Наприклад, слухаю Ольгу Полякову, Ірину Алегрову, Софію Ротару, до душі мені пісні Василя Зінкевича. Ось такі пісні люблю, бо вони навіюють мені якісь спогади.

До речі про спогади, а можете згадати той момент, коли вперше прийшли працювати в ПУМ, і як давно ви вже там?

– В ПУМі я працюю з 2006 року. Я починала там свою кар’єру з вчителя-керівника хореографічних гуртків, потім стала завідуючою відділу організаційно-масової роботи, тепер я – заступниця директора палацу з організаційно-творчої роботи. Туди я потрапила не випадково, адже сама є вихованкою палацу, де я відвідувала народний ансамбль танцю «Радість».

Пізніше я закінчила навчання, тоді ще у ВДУ ім. Лесі Українки, за спеціальністю «хореографія». Коли ж я привела в ПУМ на заняття свого сина, то мені сказали, що, оскільки я закінчила з червоним дипломом університет, то я їм дуже потрібна як фахівець. Тоді ж я, не вагаючись, пішла наступного дня на роботу. Ось так розпочався мій кар’єрний ріст.

– Як вам працювалось у перші дні, і чи довго адаптувалися до цього місця роботи?

– Спочатку було трохи психологічно важко, бо я себе не налаштовувала тоді, що колись буду взагалі працювати. На той час в мене було двоє діток, я перейшла з декрету в декрет і думала присвятити весь свій час вихованню дітей та їхньому розвитку. Однак потім зрозуміла, як же це круто, коли мама теж, як особистість, цікава. Як же це класно, коли чоловіку і дітям добре від того, що їхню маму впізнають, і вона затребувана скрізь.

– Пригадуєте момент, коли заробили свої перші гроші?

– Перші мої власні гроші – це була підвищена стипендія в університеті. Справа в тім, що я була такою домашньою дитиною, це вже у моїх синів зараз більше свободи. Тому перший мій заробіток був за гурткову роботу. Пам’ятаю, коли я їх отримала, то не знала, як правильно розкласти, а тому свою першу зарплату витратила на сім’ю, купивши всім подарунки.

– У вас, фактично, все життя з танцями пов’язане?

– Так, але я, загалом, маю три вищих освіти. Після хореографії, я подумала, що, можливо, не є такою популярною моя професія. В той час дуже активно відкривались банки, і можна було легко знайти роботу банківського працівника, тоді я вирішила опанувати спеціальність «Облік і аудит».

– Неочікувано! Бо ж де хореографія, а де бухгалтерія…

– А я була в школі відмінницею і вчилась в математичному класі, бо мала аналітичний склад розуму, і, в принципі, дуже люблю математику. Тому я із задоволенням отримала спеціальність бухгалтера. Зараз я знову студентка і здобуваю освіту за спеціальністю «Публічне державне управління та адміністрування» в нашому СНУ.

– А чому вирішили здобувати ще одну освіту?

– Можливо, я вже трохи виросла з хореографії. До слова, бухгалтерія мені дуже допомагає в житті і вдома, я хороший фінансист, а щодо управлінської діяльності, то хто зна, як далі складеться доля… Може, я пов’яжу своє життя з політикою.

– З політикою?

– Так, меж для досконалості немає (посміхається, – ред.). Якщо я можу себе успішно реалізувати у багатьох сферах, то можу себе й там випробувати. Тобто, мені треба бути грамотним державним управлінцем, знати закони, Конституцію України, права, обов’язки, щоб відстоювати як права освітян, так і працівників культури, задля розширення міжнародної співпраці, підтримки талановитої молоді України.

– Політика ж така невдячна справа.

- Так, але коли з багатьма речами не погоджуєшся і відчуваєш в собі якісь внутрішній потенціал, то чому б не поділитись досвідом? Зараз у мене гарні вчителі-фахівці, які навчають, як бути лідером, щоб власним прикладом показувати і не просто критикувати, а, критикуючи, пропонувати якісь рішення.

– Хто вам з політиків імпонує, особливо з жінок?

– Великий оратор – це Юлія Тимошенко, яку я люблю слухати. А образ політика, який би мені імпонував, то він якийсь збірний: в когось мені подобається порядність, в когось – людяність, в когось – красномовність, в когось – рішучі дії. Я в собі намагалася б поєднувати образи різних політиків.

– Давайте від політики перейдемо до більш естетичної теми – хореографії. Ось ви, як хореограф з чималим стажем, можете одразу визначити, що та чи інша дитина не має хисту до танців?

– Дуже важливо, щоб вчитель усвідомлював, що всі діти талановиті. Просто треба побачити цей талант і розкрити, а головне – вчителю треба вірити в цю дитину і любити її. Є діти обдаровані, яких відразу видно, але вони ліниві. Діти, що менш наділені природнім талантом, але стараються, то з цього щось вийде. Головне, щоб сама дитина захотіла навчитись. До того ж, якщо вчитель зацікавить та закохає в це мистецтво, то дитина буде йти з великим задоволенням.

– Що найскладніше у роботі з дітьми?

– Я зараз працюю з наймолодшими вихованцями в палаці. Моїм учням по 5 років – це маленькі дітки, яких я дуже обожнюю, бо це настільки щира та правдива аудиторія. Якщо вони люблять, то всім серцем. Коли я приходжу до них на заняття, то вони навіть помічають, в яких я сьогодні сережках, який в мене настрій тощо. Дуже важливо їх зацікавити і працювати постійно з їхніми батьками, організовуючи якісь збори, щоб батьки постійно підтримували дітей. Адже дуже часто дітей до палацу приводять няні. Тому я завжди наголошую дитині: обов’язково має бути твоя мама, тато, щоб батьки приймали активну участь у вихованні. Я навіть створила ток-шоу для батьків, під час якого піднімаються цікаві та важливі теми про виховання їхніх дітей. Адже дуже багато з них вважають, що привели у заклад дітей, і там їх мають навчити, але культура та виховання теж починається з сім’ї.

– Ви казали, що водили свою дитину в ПУМ на заняття…

– Так, в мене двоє синів. Один вже вступив в коледж культури і мистецтв, де закінчує другий курс, а цього року вже менший буде туди вступати.

Вони фактично йдуть вашими стопами, обравши творчий шлях.

– Вони не займаються хореографією, хоча вони відвідували дуже багато гуртків: народний ансамбль танцю «Радість», духовий оркестр, шахи, дитячу юнацьку телестудію, журналістику, фольклор. Я дала своїм дітям можливість спробувати багато, щоб вони потім вибрали своє.

– Що вони вибрали?

– Зараз вони режисери, актори, ведуть різноманітні концерти і, навіть, вже й мені допомагають написати сценарій чи провести концерт. Я в них є наставницею, але вже не перевіряю, чи вони вивчили слова, адже в них вже все це відпрацьовано, вони на багато конкурсів їздили та здобували перемоги. Коли ми поїхали перший раз на конкурс за кордон, то там було дуже багато дітей, що співають і танцюють, але коли виступили мої читці, то люди, не знаючи мови, все одно аплодувати стоячи. Тому це прекрасно, що ми своїм мистецтвом змогли достукатись до сердець, це велика майстерність.

– А коли сини були меншими, і ви їх водили в ПУМ, працюючи там хореографом, то чи ревнували власні діти до ваших вихованців?

– В мене така звичка до вихованців звертатись «доця», «синочок», то сини мені казали: «мамо, я твій синочок!», а ще вони не розуміли, що в ПУМі до мене треба було звертатись «Олена Олександрівна», їм це було важко, і вони казали: «Це ж наша мама».

– Ви в дитинстві ким мріяли бути?

– В мене не було якихось особливих мрій щодо цього. Моя мама дуже мріяла, щоб я була стюардесою, бо я гарно вчила мови. А я хотіла займатись тим, що люблю – танцями. Зараз я шкодую, що не пішла вчитись акторській чи режисерській майстерності. А ще мені дуже подобалась криміналістика, я люблю детективи.

– Мали тоді якихось кумирів?

– Мені завжди подобались естетично гарні жінки, я збирала гарні вислови Коко Шанель, Мерилін Монро та інших еталонів жіночої краси. Мені хотілося бути жіночною і гарною, тому я з дитинства любила яскраво одягнутись, гарно нафарбуватись. Мама не забороняла мені виражати свою жіночність. Я дуже рано познайомилась зі своїм чоловіком, а в 21 рік вийшла заміж.

– Як познайомились?

– Я йшла біля інституту мистецтв, а він мене побачив і запропонував підвезти. Ось так відбулась перша зустріч, а потім весь мій навчальний процес в університеті супроводжувався квітами та його присутністю на моїх концертах.

– Це ваш перший шанувальник?

– Перший, єдиний і на все життя.

– Ви казали, що збирали вислови відомих жінок – яка фраза вам найбільше припала до душі?

– Вислів Коко Шанель, яка сказала: «Ви маєте справити враження з першої зустрічі своїм виглядом, адже другої зустрічі у вас може і не бути».

– У вас зараз робота, навчання, сім’я. Як ви це все поєднуєте і встигаєте?

– Хореографія зараз займає маленьку частину мого життя, бо зараз я більше, як заступниця директора ПУМу з організаційно-творчої роботи. Я займаюсь організацією концертів, конкурсів, фестивалів. Працюю з громадськими організаціями, такими, як «Спілка афганців», «Чорнобиль», опікуюсь батьками дітей з синдромом Дауна, проводячи з ними різні заходи. За день можна встигнути все, головне – правильно розставити пріоритети і мати чітке планування. В мене є щоденне, тижневе і місячне планування, і я завжди знаю, чого я хочу, маю реальні мрії, реальні цілі, а не щось таке віртуальне. Звичайно, життя вносить свої корективи, але я роблю все вчасно, в останній момент ніколи не підтягую хвости. Можливо, мені математика дала ось цю чіткість, пунктуальність і точність. Хоча, можливо, люди, побачивши мене й мій образ, думають, що, я якась легковажна, романтична, але я дуже серйозна жінка. Я переконана, що справжня жінка має вміти поєднувати сім’ю, кар’єру, особистий розвиток, бути ніжною та уважною до чоловіка. Жінка може бути по-справжньому щасливою лише тоді, коли поєднує гармонійно усі аспекти життя.

– Не було такого, що чоловік ревнував до роботи?

– Мені настільки з ним пощастило, що він дуже радіє моїм успіхам і досягненням. Я публічна людина, і мені треба на якихось концертах довше затриматись, поїхати кудись у відрядження – він мене завжди підтримує. Можливо, якби він був проти, то і моя кар’єра не склалась, і він сказав би, що досить збирати ті дипломи, є в тебе в палаці та посада, то сиди собі тихенько. А він мені навпаки каже: рости! Він завжди хвалить мене, і я хочу відповідати йому. Адже зараз просто бути гарною жінкою біля чоловіка – це не модно. Кожен чоловік хоче біля себе бачити розумну жінку, яка зможе підтримати розмову в будь-якій компанії. Мій чоловік мене завжди надихав, хвалив, вірив в мене.

– Ваш чоловік не належить до творчої професії?

– Ні, ми з ним абсолютно різні. Дві людини не можуть бути в творчості. Хлопці пішли в творчість, а він – підприємець.

– Сини обрали творчість, а як чоловік-бізнесмен до цього відноситься?

– Говорити гарно та вміти домовлятись треба в будь-якій професії. Сини, як актори, вміють гарно виражати свої думки. І в бізнесі теж треба вміння гарно говорити. Я думаю, що вони, як і я, не зупиняться на одній спеціальності, а будуть рухатись далі. Те, що вони поїдуть з Луцька – однозначно, та й я їм кажу, що вони додому завжди зможуть повернутись. Та й в столиці більше можливостей для творчого розвитку.

– А як розподіляєте домашні обов’язки в сім’ї?

– Колись мені казали, що в мене, напевно, є няні і прибиральниці. Але в мене ніколи не було нянь, репетиторів, бо я все робила сама, адже головне – бажання встигнути. В нашій сім’ї панує взаємодопомога, і немає такого, що це – жіночі, а це – чоловічі обов’язки. Ми робимо все колективно – прибираємо і відпочиваємо. Це випрацювано вже роками, і ми навчились знаходити компроміси. Якщо в мене є більше настрою і часу, то я можу по дому щось допомогти більше. Чоловік мій дуже добре готує.

– Ви хороший кулінар?

– Все що я роблю – з любов’ю, в тому числі і їжу. Мої хлопці – це найголовніші дегустатори, які люблять мамин борщ, котлети, м'ясо по-французьки. Звичайними салатиками в нас не обходиться.

– А ваша найулюбленіша страва?

– Я дуже люблю картоплю і всі страви з неї і, звісно ж, український борщ. До речі, їм я немало.

Дивлячись на вас, цього ніколи не скажеш.

– Можливо, тому, що й енергії трачу багато.

– Якщо вже мова зайшла про побут, то що найбільше не любите робити?

– Найбільше я люблю прасувати, а от витирати пилюку – не люблю, бо мені до вподоби миттєвий результат. В мене є такі дні, коли я хочу побути дома, навести порядки. Тому, коли маю два вихідних, то присвячую їх сім’ї і домашньому затишку.

– Як любите відпочивати від роботи та побуту?

– Якщо про глобальний відпочинок, то мене розслабляє море, там в мене відбувається перезавантаження, і щороку я мушу поїхати туди. Окремим людям інколи вдома некомфортно, а я вдома прекрасно відпочиваю. Майже не дивлюсь телевізор, бо немає часу на це, хіба що Фейсбук можу погортати, щоб знати, хто народився чи одружився й так далі. В мене є ще одне заняття – я щодня мушу міряти вдома одяг, бо від цього розвантажуюсь емоційно. Хоча чоловік дивується, як це мені так хочеться щодня розкладати і складати ті шафи. А мене це розслабляє, і я таким чином релаксую, міряючи і підбираючи прикраси.


– У вас багато одягу?

– Багато, але найбільше я полюбляю взуття. В мене вдома є три балкони, і всі зі взуттям. В нас є знайомий, який тільки й домайстровує нові полички під взуття. Думаю, що колись я покажу свою колекцію з цим взуттям.

– А скільки у вас пар?

– Я збираю оригінальне взуття. В мене є і з якимись свинками, блискітками, і зі стразиками тощо. Хоча, зважаючи на мою посаду, мені треба було б одягатись більш строго. Втім, я ж працюю в творчому закладі, і діти тягнуться до естетично привабливого, красивого й яскравого. Я дуже люблю підбори. В мене є чоботи в каменях Сваровскі, які я купувала для сцени. Однак вони настільки якісно зроблені, що я взуваю їх на якісь нагородження чи інші важливі події, тому ці фестивальні чобітки дорогі моєму серцю.

– Ви ніби луцька Керрі Бредшоу (героїня серіалу «Секс у великому місті», ред.), яка теж дуже любила і колекціонувала взяття.

– А ще я люблю хутро оригінальних кольорів: жовте, зелене, голубе, бо зима має бути яскравою. У мене немає жодної пари джинсів, я люблю сукні і живу за принципом: у вашому гардеробі має бути лише тактий одяг, в якому можна піти в театр. Ось за таким принципом я і вибираю вбрання.

А який ваш улюблений колір?

– Цього року мій улюблений колір – фіолетовий. А взагалі, обожнюю жовтий колір, але я блондинка, і він мені не дуже пасує, хоча в мене від нього настрій піднімається. Сірих кольорів в моєму гардеробі майже немає, бо вони мене пригнічують.

– На шопінг ходите самі, чи залучаєте чоловіка або подруг?

– Я ніколи не купую речей в останній момент, в мене все підготовлено заздалегідь. Я знаю, що я одягну на Паску, Різдво, а що на вручення якоїсь премії. Для різних подій маю різні стилі одягу, і не маю конкретного дня, в який ходжу на шопінг. Також я не купую дорогих речей, бо найголовніше для мене, аби річ мені пасувала. Я не ганяюсь за брендами, бо вважаю, що дорого – не завжди означає красиво. Я люблю одяг, який підкреслює жіночність, і не люблю балахонів.

– Прислуховуєтесь до чиїхось порад?

– Я сама знаю, що мені краще личить, а інколи поради в чоловіка питаю, в чому мені краще піти. Що купити мені ще може підказати мама чи сестра, а подруг я ніколи з собою на шопінг не беру.

– Багато часу у вас займає шопінг?

– Зазвичай в неділю, після церкви, я люблю пройтись магазинами, але це не означає, що я щось обов’язково кожного разу купую. Інколи я дарую одяг друзям, знайомим чи рідним, але є й улюблени,й з яким я не розлучаюсь. Наприклад це одяг, який я носила до вагітності, і, міряючи його, я бачу, чи набрала зайві кілограми, чи ні.



– Яке ваше улюблее місце в Луцьку?

– Я фанатично люблю роботу, і мені комфортно в палаці, а ще я люблю наш парк і територію собору, куди я приходжу щонеділі, і мені там дуже блаженно й комфортно. Раніше я й не думала, що стільки людей ходить до церкви. Якщо я в неділю не можу потрапити до собору, то обов’язково в будні дні я туди стараюсь зайти, бо мені треба раз на тиждень бути в цьому святому місці.

Найяскравіша подія минулого року?

– В мене таких подій було багато. Але, для прикладу, восени я вперше повезла діток на фестиваль «Рига – Швеція» на паромі «Ізабелла» – це ніби місто на морі. Тоді я дізналась, що таке «морська хвороба», нічне життя, готелі та басейни на кораблі – ось це було для мене цікаво, бо на моря і в гори я їздила, а на такому великому кораблі я подорожувала вперше. Українська діаспора в Латвії нас так гарно прийняла, і це було неймовірно. Цього року я замовила корабель, і 27 червня випускний та вручення атестатів 11 клас з 18-ї гімназії святкуватиме там. Ми замовили цілий зал з святковою вечерею на кораблі, який відпливає з Риги (Латвія) до Швеції (Стокгольм).

А з сім’єю знаєте куди поїдете відпочивати цього року?

– 8 червня їду в Болгарію, після неї – в Ригу, а потім наш менший син вступатиме в коледж, то думаю в серпні щось придумаємо з сімейним відпочинком.

– Що побажаєте читачам «Таблоїду Волині»?

– Я побажаю, щоб люди були щасливими, вчились радіти життю, щоб у кожній дрібниці знаходили щось позитивне, не оточували себе токсичними людьми, щоб створювали світло навколо себе і наповнювали ним інших. Миру і процвітання нашій Україні!



***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].

18

Читати ще

Коментарі

Я теж люблю Зінкевича)

Лєна, ти реально крута!!! Молодець!!!!

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter