«Можливо, я вже трохи виросла з хореографії», – заступниця директора Палацу учнівської молоді Олена Балабаш

^{Текст: Юлія Остапович}

^{Фото: Макс Тарківський}

^{Настрій: кав’ярня «Ring Coffeе» (РЦ «Промінь», 4 поверх)}

Заступниця директора Палацу учнівської молоді з організаційно-творчої роботи та хореографиня Олена Балабаш не лише ніжна, яскрава й романтича блондинка, а й сильна та розумна жінка, яка здобуває третю освіту, збудувала блискучу кар’єру і не планує зупинятись на досягнутому, й до цього ще й кохана дружина та щаслива мама двох синів.

«Таблоїд Волині» вирішив запросити на каву Олену Балабаш й заодно запитати про те, як вона все встигає, де черпає енергію та як відпочиває від побуту.

– Кава чи чай?

– Кава, і лише зранку – перед виходом на роботу.

– Це єдиний ваш ранковий ритуал, чи маєте ще якісь?

– Я роблю зарядку, віджимаюся, качаю прес і роблю різні вправи для підтримки фізичної форми. Хоча я, як хореограф, кожен день маю такі навантаження. Традиційно, я п’ю каву і гарно снідаю – так, що навіть до вечора можу й не хотіти їсти.

– Як добираєтесь на роботу – пішки, громадським транспортом чи автомобілем?

– Я їжджу громадським транспортом, і це мені приносить задоволення, бо там я чую тисячі компліментів. Мене впізнає багато дітей, які займаються в ПУМі, і біжать до мене привітатись. Мене не бентежить те, що там можуть штовхнути чи наступити на ногу, бо я звикла до соціуму, люблю увагу, і де більше людей – там і я.

– Чи вмієте водити авто?

– Я воджу авто, а водійське посвідчення отримала більше 15 років тому. Однак сідаю за кермо лише тоді, коли є така необхідність, бо не люблю цього. Мені більше до вподоби спостерігати, їхати позаду на сидінні, не бути уважною, як справжня «леді-блондинка» (сміється – ред.). Однак, коли є обставини, що мушу везти сім’ю на відпочинок чи кудись переїхати, то сідаю і їду.

– Впевнено себе за кермом почуваєте?

– Впевнено почуваю себе там, де мені подобається, а зазвичай я вимушено сідаю за кермо.

– Яку музику любите слухати, наприклад, коли їдете в тому ж таки авто?

– Я люблю пісні своєї молодості, хоча себе не вважаю старою. Щоправда, дітей моїх це дуже дратує, то я вже підлаштовуюсь, щоб в цьому питанні ми знаходили компроміс. Наприклад, слухаю Ольгу Полякову, Ірину Алегрову, Софію Ротару, до душі мені пісні Василя Зінкевича. Ось такі пісні люблю, бо вони навіюють мені якісь спогади.

– До речі про спогади, а можете згадати той момент, коли вперше прийшли працювати в ПУМ, і як давно ви вже там?

– В ПУМі я працюю з 2006 року. Я починала там свою кар’єру з вчителя-керівника хореографічних гуртків, потім стала завідуючою відділу організаційно-масової роботи, тепер я – заступниця директора палацу з організаційно-творчої роботи. Туди я потрапила не випадково, адже сама є вихованкою палацу, де я відвідувала народний ансамбль танцю «Радість».

Пізніше я закінчила навчання, тоді ще у ВДУ ім. Лесі Українки, за спеціальністю «хореографія». Коли ж я привела в ПУМ на заняття свого сина, то мені сказали, що, оскільки я закінчила з червоним дипломом університет, то я їм дуже потрібна як фахівець. Тоді ж я, не вагаючись, пішла наступного дня на роботу. Ось так розпочався мій кар’єрний ріст.

– Як вам працювалось у перші дні, і чи довго адаптувалися до цього місця роботи?

– Спочатку було трохи психологічно важко, бо я себе не налаштовувала тоді, що колись буду взагалі працювати. На той час в мене було двоє діток, я перейшла з декрету в декрет і думала присвятити весь свій час вихованню дітей та їхньому розвитку. Однак потім зрозуміла, як же це круто, коли мама теж, як особистість, цікава. Як же це класно, коли чоловіку і дітям добре від того, що їхню маму впізнають, і вона затребувана скрізь.

– Пригадуєте момент, коли заробили свої перші гроші?

– Перші мої власні гроші – це була підвищена стипендія в університеті. Справа в тім, що я була такою домашньою дитиною, це вже у моїх синів зараз більше свободи. Тому перший мій заробіток був за гурткову роботу. Пам’ятаю, коли я їх отримала, то не знала, як правильно розкласти, а тому свою першу зарплату витратила на сім’ю, купивши всім подарунки.

– У вас, фактично, все життя з танцями пов’язане?

– Так, але я, загалом, маю три вищих освіти. Після хореографії, я подумала, що, можливо, не є такою популярною моя професія. В той час дуже активно відкривались банки, і можна було легко знайти роботу банківського працівника, тоді я вирішила опанувати спеціальність «Облік і аудит».

– Неочікувано! Бо ж де хореографія, а де бухгалтерія…

– А я була в школі відмінницею і вчилась в математичному класі, бо мала аналітичний склад розуму, і, в принципі, дуже люблю математику. Тому я із задоволенням отримала спеціальність бухгалтера. Зараз я знову студентка і здобуваю освіту за спеціальністю «Публічне державне управління та адміністрування» в нашому СНУ.

– А чому вирішили здобувати ще одну освіту?

– Можливо, я вже трохи виросла з хореографії. До слова, бухгалтерія мені дуже допомагає в житті і вдома, я хороший фінансист, а щодо управлінської діяльності, то хто зна, як далі складеться доля… Може, я пов’яжу своє життя з політикою.

– З політикою?

– Так, меж для досконалості немає (посміхається, – ред.). Якщо я можу себе успішно реалізувати у багатьох сферах, то можу себе й там випробувати. Тобто, мені треба бути грамотним державним управлінцем, знати закони, Конституцію України, права, обов’язки, щоб відстоювати як права освітян, так і працівників культури, задля розширення міжнародної співпраці, підтримки талановитої молоді України.

– Політика ж така невдячна справа.

- Так, але коли з багатьма речами не погоджуєшся і відчуваєш в собі якісь внутрішній потенціал, то чому б не поділитись досвідом? Зараз у мене гарні вчителі-фахівці, які навчають, як бути лідером, щоб власним прикладом показувати і не просто критикувати, а, критикуючи, пропонувати якісь рішення.

– Хто вам з політиків імпонує, особливо з жінок?

– Великий оратор – це Юлія Тимошенко, яку я люблю слухати. А образ політика, який би мені імпонував, то він якийсь збірний: в когось мені подобається порядність, в когось – людяність, в когось – красномовність, в когось – рішучі дії. Я в собі намагалася б поєднувати образи різних політиків.

– Давайте від політики перейдемо до більш естетичної теми – хореографії. Ось ви, як хореограф з чималим стажем, можете одразу визначити, що та чи інша дитина не має хисту до танців?

– Дуже важливо, щоб вчитель усвідомлював, що всі діти талановиті. Просто треба побачити цей талант і розкрити, а головне – вчителю треба вірити в цю дитину і любити її. Є діти обдаровані, яких відразу видно, але вони ліниві. Діти, що менш наділені природнім талантом, але стараються, то з цього щось вийде. Головне, щоб сама дитина захотіла навчитись. До того ж, якщо вчитель зацікавить та закохає в це мистецтво, то дитина буде йти з великим задоволенням.

– Що найскладніше у роботі з дітьми?

– Я зараз працюю з наймолодшими вихованцями в палаці. Моїм учням по 5 років – це маленькі дітки, яких я дуже обожнюю, бо це настільки щира та правдива аудиторія. Якщо вони люблять, то всім серцем. Коли я приходжу до них на заняття, то вони навіть помічають, в яких я сьогодні сережках, який в мене настрій тощо. Дуже важливо їх зацікавити і працювати постійно з їхніми батьками, організовуючи якісь збори, щоб батьки постійно підтримували дітей. Адже дуже часто дітей до палацу приводять няні. Тому я завжди наголошую дитині: обов’язково має бути твоя мама, тато, щоб батьки приймали активну участь у вихованні. Я навіть створила ток-шоу для батьків, під час якого піднімаються цікаві та важливі теми про виховання їхніх дітей. Адже дуже багато з них вважають, що привели у заклад дітей, і там їх мають навчити, але культура та виховання теж починається з сім’ї.

– Ви казали, що водили свою дитину в ПУМ на заняття…

– Так, в мене двоє синів. Один вже вступив в коледж культури і мистецтв, де закінчує другий курс, а цього року вже менший буде туди вступати.

– Вони фактично йдуть вашими стопами, обравши творчий шлях.

– Вони не займаються хореографією, хоча вони відвідували дуже багато гуртків: народний ансамбль танцю «Радість», духовий оркестр, шахи, дитячу юнацьку телестудію, журналістику, фольклор. Я дала своїм дітям можливість спробувати багато, щоб вони потім вибрали своє.

– Що вони вибрали?

– Зараз вони режисери, актори, ведуть різноманітні концерти і, навіть, вже й мені допомагають написати сценарій чи провести концерт. Я в них є наставницею, але вже не перевіряю, чи вони вивчили слова, адже в них вже все це відпрацьовано, вони на багато конкурсів їздили та здобували перемоги. Коли ми поїхали перший раз на конкурс за кордон, то там було дуже багато дітей, що співають і танцюють, але коли виступили мої читці, то люди, не знаючи мови, все одно аплодувати стоячи. Тому це прекрасно, що ми своїм мистецтвом змогли достукатись до сердець, це велика майстерність.

– А коли сини були меншими, і ви їх водили в ПУМ, працюючи там хореографом, то чи ревнували власні діти до ваших вихованців?

– В мене така звичка до вихованців звертатись «доця», «синочок», то сини мені казали: «мамо, я твій синочок!», а ще вони не розуміли, що в ПУМі до мене треба було звертатись «Олена Олександрівна», їм це було важко, і вони казали: «Це ж наша мама».

– Ви в дитинстві ким мріяли бути?

– В мене не було якихось особливих мрій щодо цього. Моя мама дуже мріяла, щоб я була стюардесою, бо я гарно вчила мови. А я хотіла займатись тим, що люблю – танцями. Зараз я шкодую, що не пішла вчитись акторській чи режисерській майстерності. А ще мені дуже подобалась криміналістика, я люблю детективи.

– Мали тоді якихось кумирів?

– Мені завжди подобались естетично гарні жінки, я збирала гарні вислови Коко Шанель, Мерилін Монро та інших еталонів жіночої краси. Мені хотілося бути жіночною і гарною, тому я з дитинства любила яскраво одягнутись, гарно нафарбуватись. Мама не забороняла мені виражати свою жіночність. Я дуже рано познайомилась зі своїм чоловіком, а в 21 рік вийшла заміж.

– Як познайомились?

– Я йшла біля інституту мистецтв, а він мене побачив і запропонував підвезти. Ось так відбулась перша зустріч, а потім весь мій навчальний процес в університеті супроводжувався квітами та його присутністю на моїх концертах.

– Це ваш перший шанувальник?

– Перший, єдиний і на все життя.

– Ви казали, що збирали вислови відомих жінок – яка фраза вам найбільше припала до душі?

– Вислів Коко Шанель, яка сказала: «Ви маєте справити враження з першої зустрічі своїм виглядом, адже другої зустрічі у вас може і не бути».

– У вас зараз робота, навчання, сім’я. Як ви це все поєднуєте і встигаєте?

– Хореографія зараз займає маленьку частину мого життя, бо зараз я більше, як заступниця директора ПУМу з організаційно-творчої роботи. Я займаюсь організацією концертів, конкурсів, фестивалів. Працюю з громадськими організаціями, такими, як «Спілка афганців», «Чорнобиль», опікуюсь батьками дітей з синдромом Дауна, проводячи з ними різні заходи. За день можна встигнути все, головне – правильно розставити пріоритети і мати чітке планування. В мене є щоденне, тижневе і місячне планування, і я завжди знаю, чого я хочу, маю реальні мрії, реальні цілі, а не щось таке віртуальне. Звичайно, життя вносить свої корективи, але я роблю все вчасно, в останній момент ніколи не підтягую хвости. Можливо, мені математика дала ось цю чіткість, пунктуальність і точність. Хоча, можливо, люди, побачивши мене й мій образ, думають, що, я якась легковажна, романтична, але я дуже серйозна жінка. Я переконана, що справжня жінка має вміти поєднувати сім’ю, кар’єру, особистий розвиток, бути ніжною та уважною до чоловіка. Жінка може бути по-справжньому щасливою лише тоді, коли поєднує гармонійно усі аспекти життя.

– Не було такого, що чоловік ревнував до роботи?

– Мені настільки з ним пощастило, що він дуже радіє моїм успіхам і досягненням. Я публічна людина, і мені треба на якихось концертах довше затриматись, поїхати кудись у відрядження – він мене завжди підтримує. Можливо, якби він був проти, то і моя кар’єра не склалась, і він сказав би, що досить збирати ті дипломи, є в тебе в палаці та посада, то сиди собі тихенько. А він мені навпаки каже: рости! Він завжди хвалить мене, і я хочу відповідати йому. Адже зараз просто бути гарною жінкою біля чоловіка – це не модно. Кожен чоловік хоче біля себе бачити розумну жінку, яка зможе підтримати розмову в будь-якій компанії. Мій чоловік мене завжди надихав, хвалив, вірив в мене.

– Ваш чоловік не належить до творчої професії?

– Ні, ми з ним абсолютно різні. Дві людини не можуть бути в творчості. Хлопці пішли в творчість, а він – підприємець.

– Сини обрали творчість, а як чоловік-бізнесмен до цього відноситься?

– Говорити гарно та вміти домовлятись треба в будь-якій професії. Сини, як актори, вміють гарно виражати свої думки. І в бізнесі теж треба вміння гарно говорити. Я думаю, що вони, як і я, не зупиняться на одній спеціальності, а будуть рухатись далі. Те, що вони поїдуть з Луцька – однозначно, та й я їм кажу, що вони додому завжди зможуть повернутись. Та й в столиці більше можливостей для творчого розвитку.

– А як розподіляєте домашні обов’язки в сім’ї?

– Колись мені казали, що в мене, напевно, є няні і прибиральниці. Але в мене ніколи не було нянь, репетиторів, бо я все робила сама, адже головне – бажання встигнути. В нашій сім’ї панує взаємодопомога, і немає такого, що це – жіночі, а це – чоловічі обов’язки. Ми робимо все колективно – прибираємо і відпочиваємо. Це випрацювано вже роками, і ми навчились знаходити компроміси. Якщо в мене є більше настрою і часу, то я можу по дому щось допомогти більше. Чоловік мій дуже добре готує.

– Ви – хороший кулінар?

– Все що я роблю – з любов’ю, в тому числі і їжу. Мої хлопці – це найголовніші дегустатори, які люблять мамин борщ, котлети, м'ясо по-французьки. Звичайними салатиками в нас не обходиться.

– А ваша найулюбленіша страва?

– Я дуже люблю картоплю і всі страви з неї і, звісно ж, український борщ. До речі, їм я немало.

– Дивлячись на вас, цього ніколи не скажеш.

– Можливо, тому, що й енергії трачу багато.

– Якщо вже мова зайшла про побут, то що найбільше не любите робити?

– Найбільше я люблю прасувати, а от витирати пилюку – не люблю, бо мені до вподоби миттєвий результат. В мене є такі дні, коли я хочу побути дома, навести порядки. Тому, коли маю два вихідних, то присвячую їх сім’ї і домашньому затишку.

– Як любите відпочивати від роботи та побуту?

– Якщо про глобальний відпочинок, то мене розслабляє море, там в мене відбувається перезавантаження, і щороку я мушу поїхати туди. Окремим людям інколи вдома некомфортно, а я вдома прекрасно відпочиваю. Майже не дивлюсь телевізор, бо немає часу на це, хіба що Фейсбук можу погортати, щоб знати, хто народився чи одружився й так далі. В мене є ще одне заняття – я щодня мушу міряти вдома одяг, бо від цього розвантажуюсь емоційно. Хоча чоловік дивується, як це мені так хочеться щодня розкладати і складати ті шафи. А мене це розслабляє, і я таким чином релаксую, міряючи і підбираючи прикраси.

– У вас багато одягу?

– Багато, але найбільше я полюбляю взуття. В мене вдома є три балкони, і всі зі взуттям. В нас є знайомий, який тільки й домайстровує нові полички під взуття. Думаю, що колись я покажу свою колекцію з цим взуттям.

– А скільки у вас пар?

– Я збираю оригінальне взуття. В мене є і з якимись свинками, блискітками, і зі стразиками тощо. Хоча, зважаючи на мою посаду, мені треба було б одягатись більш строго. Втім, я ж працюю в творчому закладі, і діти тягнуться до естетично привабливого, красивого й яскравого. Я дуже люблю підбори. В мене є чоботи в каменях Сваровскі, які я купувала для сцени. Однак вони настільки якісно зроблені, що я взуваю їх на якісь нагородження чи інші важливі події, тому ці фестивальні чобітки дорогі моєму серцю.

– Ви ніби луцька Керрі Бредшоу (героїня серіалу «Секс у великому місті», – ред.), яка теж дуже любила і колекціонувала взяття.

– А ще я люблю хутро оригінальних кольорів: жовте, зелене, голубе, бо зима має бути яскравою. У мене немає жодної пари джинсів, я люблю сукні і живу за принципом: у вашому гардеробі має бути лише тактий одяг, в якому можна піти в театр. Ось за таким принципом я і вибираю вбрання.

– А який ваш улюблений колір?

– Цього року мій улюблений колір – фіолетовий. А взагалі, обожнюю жовтий колір, але я блондинка, і він мені не дуже пасує, хоча в мене від нього настрій піднімається. Сірих кольорів в моєму гардеробі майже немає, бо вони мене пригнічують.

– На шопінг ходите самі, чи залучаєте чоловіка або подруг?

– Я ніколи не купую речей в останній момент, в мене все підготовлено заздалегідь. Я знаю, що я одягну на Паску, Різдво, а що на вручення якоїсь премії. Для різних подій маю різні стилі одягу, і не маю конкретного дня, в який ходжу на шопінг. Також я не купую дорогих речей, бо найголовніше для мене, аби річ мені пасувала. Я не ганяюсь за брендами, бо вважаю, що дорого – не завжди означає красиво. Я люблю одяг, який підкреслює жіночність, і не люблю балахонів.

– Прислуховуєтесь до чиїхось порад?

– Я сама знаю, що мені краще личить, а інколи поради в чоловіка питаю, в чому мені краще піти. Що купити мені ще може підказати мама чи сестра, а подруг я ніколи з собою на шопінг не беру.

– Багато часу у вас займає шопінг?

– Зазвичай в неділю, після церкви, я люблю пройтись магазинами, але це не означає, що я щось обов’язково кожного разу купую. Інколи я дарую одяг друзям, знайомим чи рідним, але є й улюблени,й з яким я не розлучаюсь. Наприклад це одяг, який я носила до вагітності, і, міряючи його, я бачу, чи набрала зайві кілограми, чи ні.

– Яке ваше улюблее місце в Луцьку?

– Я фанатично люблю роботу, і мені комфортно в палаці, а ще я люблю наш парк і територію собору, куди я приходжу щонеділі, і мені там дуже блаженно й комфортно. Раніше я й не думала, що стільки людей ходить до церкви. Якщо я в неділю не можу потрапити до собору, то обов’язково в будні дні я туди стараюсь зайти, бо мені треба раз на тиждень бути в цьому святому місці.

– Найяскравіша подія минулого року?

– В мене таких подій було багато. Але, для прикладу, восени я вперше повезла діток на фестиваль «Рига – Швеція» на паромі «Ізабелла» – це ніби місто на морі. Тоді я дізналась, що таке «морська хвороба», нічне життя, готелі та басейни на кораблі – ось це було для мене цікаво, бо на моря і в гори я їздила, а на такому великому кораблі я подорожувала вперше. Українська діаспора в Латвії нас так гарно прийняла, і це було неймовірно. Цього року я замовила корабель, і 27 червня випускний та вручення атестатів 11 клас з 18-ї гімназії святкуватиме там. Ми замовили цілий зал з святковою вечерею на кораблі, який відпливає з Риги (Латвія) до Швеції (Стокгольм).

– А з сім’єю знаєте куди поїдете відпочивати цього року?

– 8 червня їду в Болгарію, після неї – в Ригу, а потім наш менший син вступатиме в коледж, то думаю в серпні щось придумаємо з сімейним відпочинком.

– Що побажаєте читачам «Таблоїду Волині»?

– Я побажаю, щоб люди були щасливими, вчились радіти життю, щоб у кожній дрібниці знаходили щось позитивне, не оточували себе токсичними людьми, щоб створювали світло навколо себе і наповнювали ним інших. Миру і процвітання нашій Україні!

_{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}