«Єслі єсть на сталє тортик, значить секса у нас не буде»: розмова з гуртом «Курган & Agregat». 18+

^{Текст: Міла РОСПОПА}

^{Фото: Макс ТАРКІВСЬКИЙ}

Гурт «Курган & Agregat» вже кілька років збирає різношерсту аудиторію прихильників зі всієї України. «Блаженні силюки» Аміль, Раміль та Женя із села Близнюки Харківської області стали одним із найцитованіших українських мемів. А їх «жизнєнні» пісні на відбірному суржику набирають сотні тисяч переглядів на ютуб.

Про феномен гурту, який розуміють далеко не всі, говорять експерти та музичні критики. «Таблоїд Волині» розпитав музикантів про життя в селі, торти, дівчат і дупу Альберта із «ХЗВ».

ОБЕРЕЖНО! У тексті присутня ненормативна лексика.

ОБЕРЕЖНО! Текст може завдати шкоди особливо чутливим філологам і філологиням.

Хлопці, звідки ви зараз приїхали до Луцька? Де живете?

Аміль: Приїхали со Львова. Живем у Харькові «тире» Близнюках.

Я до чого: якщо ви зараз живете в місті, не боїтеся, що вичерпаються теми із «сєльскай жизні»?

Женя: Нє, ну тут же, панімаєш, може мінятися тематика, але не міняється напалнєніє. Воно все-одно на суржику. Все ж ісчерпуваєме. Не толька сільські тєми.

Як минула осінь в Близнюках?

Аміль: Та там всігда красіво. Осінь красіва, зима красіва.

Раміль: У нас, як в Лондоні – туманний Альбіон.

Аміль: Прикол в том, шо в Близнюках зима і осінь красівєє, чем в Харькові. У нас тому шо немає срача, зімой слякоті галімой нема, піска бл*дь на дарогах. Ну, реально, бєлий сніг.

Женя: Їщьо у нас лєтам рєдка дажді, паетаму там нємци во врем’я окупации построїли аеродром.

Аміль: У нас в Близнюках був аеродром. Щас остались руїни там. Але сам факт…

Раміль: Там репери кліпи снімають.

Чим ще, крім музики, займаєтеся в Близнюках?

Раміль: Дома отдихаєм с родітєлями.

Женя: Я с собакой гуляв послєдні два раза.

А якесь господарство вдома маєте?

Аміль: Кури щитаються за господарство? Ну, курачки, єслішо. Штук 9 – 8. Несушки. Асоба многа не несуть. Штуки три в день максимум, і це харашо. Буває, вабще не несуть.

Чи слава змінює сільських хлопців? Вас впізнають на вулицях?

Аміль: Нас в Близнюках і до того узнавали. Там всі всіх знають, паетаму це не рішающий фактор.

Женя: Нічо не помінялось. Раз мені кофе безплатно здєлали, того шо узнали.

Аміль: Нє, так узнають. Бувало таке, шо попросили сфатаграфіруваться. Не так, шоб часта, не так, щоб прям пастаянна – ти ходиш, а тебе узнають. Ну, бува таке, шо раз в день узнають і попросять сфоткатися. Буває, вабше не просять. Зімою ідеш в шапкє, в шарфіку – то й нічо: іде азербайджанєц, да і х*й с ним.

А ви в селі виступаєте? Чи тільки в містах граєте?

Аміль: Та ми не соберем село.

Женя: Ми виступали в Гайсині.

Раміль: Та це ж не село. Абідив прям. Це виріжте патом.

Аміль: В маленьких містах виступаємо, но там мало собираєм людей. Тому нам краще в крупних гарадах. У нас не такі масштаби, шоб тіпа виступать і в малєнькіх гарадках. Ми в Луцке, чи в таких, де 100, 200, 300 тисяч, ми там сабираєм 200-300 чєлавек, і то уже харашо.

Як у вас почалося з Дашою Астаф’євою?

Женя: Ну дивись, ми її подтянули в реп, вона нас – в плейбой. Скоро там вийде абнажонка наша.

Аміль: Єсть там трусікі у нас – ось написано «калів калін». Валік, пакажи труси. Малі п*здець.

Женя: Нє, нормально. Смотриться в них хазяйство харашо, но дуже даве. Таке: шоб бистра сняти.

Хто у вас у гурті секс-символ?

Женя: А ми вмєсті не пробуєм. Це нада буде втрайом якось зібратися і рішить.

Аміль: Єсть така пагаворка: хто кого поборе – той того і поре.

Женя: Коли-небудь провірим. А іще єсть одна: хто як читає, той таку машину має.

Раміль: А іще єсть адна: єслі ти не циган – не трогай сенсорний екран. Ми, кстаті, азєрбайджанци.

Женя: Я слобожан.

До речі, Даша Астаф’єва в мене асоціюється зі ще одним неординарним гуртом – «Хаммерман знищує віруси». В них були проблеми в одному із західноукраїнських міст. Після їх виступу освячували сцену.

Женя: Ми сталкувались з такою праблемою, коли вони перед нами виступили, а патом нам просто запретили виступать послє них.

Аміль: Це було в том гаду на фестивалі «Республіка» в Хмельницькому. Вони виступили, а на слєдующий день далжні були ми виступать, але настолька п*здюлєй організаторам дали, що вони вже змушені були перенести нас в клуб.

Просто, знаєш, можна ж придраться до текста, шо матюки. А можна ж до пісюнов і жоп придратися. Вони ж голі виступали. Я думаю, хтось із завісті цю петіцию создав. Чиста побачив «ніх*я собі у них пісюни», і в мерію нажалувався.

Женя: Та там в Альберта, думаю, і за попку можна було пєтіцию написать.

Раміль: Альберт, єслі ти читаєш це інтерв’ю, то в тебе класна попка.

Женя: Вона – як лімузін.

Вам ніколи не казали «хлопці, ви чого тут матюкаєтеся»?

Аміль: Та казали, казали. І наряди визивали. Було все. На фестивалі «Гогольфест» в Маріуполі визвали наряд, бо ми матюкалися. І вани нам сказали: «А чого ви матюкаєтеся? Ви шо, "Сєктар Газа" ілі "Красная плєсєнь"?» Плєсєні можна матюкаться, а нам нільзя.

До речі, хто ваша аудиторія? Це ті, кому вже можна матюкатися?

Раміль: Канєшна. В аснавном, це люди, які вже матюкаються год 15.

Женя: У нас студєнти. Студєнти і више.

Раміль: І мужички. Інагда малі.

Аміль: У нас дуже перемішана целєва аудиторія. Єсть іспалнітєлі, в яких це ліба діти, ліба дуже дорослі. У нас мікс палнєйший. Начиная с лєт 15-16, і заканчивая… В нас чувак на канцерт приходив, якому самому год 30, так він с мамкай приходив. Причом його мамка знала пєсні. Вона прасила шось заграти, не случайна на канцерт папала.

Як ви маркуєте свою творчість? Журналісти часом називають це «люмпен-репом»…

Аміль: Бл*дь. Це саме х*йове, що взагалі придумали журналісти.

Женя: А шо це?

Аміль: Це недальокі люди, ну, бидла, гапата. Адин ляпнув хтота, тіпа шо наше музло для вот етіх. Тіпа, і ми люмпени, і дєлаєм для люмпенів. І підхватили всі… То ж не то, що їм інтєрєсно пакапаться в цьому. Їм інтєрєсна іспользовать нові слова для себе.

І мнє адин тіп в фейсбуке даказивав, шо ви для люмпенів дєлаєте. А ми ніколи не аб’ясняєм, для кого, чого ми дєлаєм. Нах*я? Хай люди самі розбираються. То він мені каже, «єслі б ти там не морозився, аб’яснив»... А заєм, єслі ти даже не пробував паслухать, панять. Єслі там єсть смисл, значить, ти панімаєш шота. Єслі ти не панімаєш, так хто із нас люмпен, ізвіні мєня.

Чи є у вас якась супермета у творчості?

Аміль: Нармальна проста гоним бєса. Ми ж всігда развиваємся, експериментуємо. У нас же ж нема нормального жанру. Ми шо хочем – то й дєлаєм. Не прив’язуємося там да модного. Шо стала інтересна – то й здєлали.

Що ви вже бачили в Луцьку?

Женя: Брама у вас тут же єсть, що на купюрі дєнєжній. Возлє замка були. Кальянна, «Хабл-бабл», ну, па центральнай вашей вулиці пішеходнай гуляли. В універі були.

Аміль: Я заходив в універ в прошлом году у вас. На лекцію зайшов. Здєлав вид, шо я студент, який опоздав, і зайшов собі на пару. Там прєпаду було пофіг. Думав, по приколу зайду – і вийду. А прийшлось сидіть да канца.

А у вас є дівчата?

Аміль: Да. Вдома сидять – ждуть нас. Ну, але вони не рівнують. Того шо у нас єслі єсть на сталє тортік, значить секса у нас не буде. Дивіться – ось тортік. Значить, ми не ізміняєм. В день можна ліба кусочек торта з’їсти, ліба сексом зайнятися. І то, і то не можна. Це так дядя Саша-строїтєль казав. Він нас жизні учив.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «СЄЛЬСЬКА ДРАКА, БІТИ, КАСТЄТИ»: ЯК У ЛУЦЬКУ ЗАПАЛЮВАЛИ «КУРГАН & AGREGAT»

_{^{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}}