Відверто: єдина у Луцьку діджейка Яна Щибря про моделінг, танці, інстаграм і музику

^{Текст: Оксана ФЕДОРУК}

^{Фото: Влад КАРДАШ}

^{Настрій: Yeahnobar (вулиця Лесі Українки, 9)}

Любителі вечірок у Луцьку добре знають цю дівчину. Спочатку Яна Щибря працювала пі-джейкою у нічних клубах, а потім проміняла танцпол на діджейський пульт. Зараз вона єдина у Луцьку, а то й на Західній Україні, дівчина-діджей. До того ж грає якісну електронну музику у стилі tech-house.

Каже, до діджейства прийшла тому, що не хотіла все життя займатися танцями. Як розпочалося це захоплення та чому їй чоловіки інколи дають чайові – читайте у нашій розмові у рубриці «Відверто».

– Яна, я знаю, що ти кілька років жила за кордоном, а саме – в Китаї. Розкажи, чим ти там займалася і як туди потрапила?

– З самого дитинства танцювала народні танці. Але в 19 років перший раз стала на лижі і зламала ногу. Лікарі мені сказали, що більше не зможу танцювати. Я ж поставила собі за мету зламати їх прогноз. Якраз замовила собі туфлі з Китаю, вони мали прийти через 3 місяці. І я собі сказала, коли прийдуть – взую їх і піду в «Золото». І я дійсно дуже швидко відновилася.

І через три місяці одна моя знайома, яка їздила дуже часто в Китай, розповіла мені, що в неї є агент, який набирає дівчат, там все перевірено і надійно. І я поїхала з нею.

Хоча їхала на півроку – танцювати із шоу-балетом – затрималася на 5 років. У Китаї об'їздила 32 міста, потім довгий час жила у Гуанчжоу.

– Що в Китаї було для тебе найважчим?

– Спочатку мені було важко, бо Луцьк маленьке місто, а там ритм набагато швидший. Але, мені здається, що ми, українці, такі люди, які можуть звикнути до будь-чого.

Англійську я знала на рівні університету, там почала більше її вивчати. Але багато китайців насправді не знають англійської. Одного разу довелося жити три місяці у китайському місті, де практично не було іноземців, тому я вивчала і китайську. Насправді, якщо порівнювати з англійською, вона неважка. Там немає відмінків, головне - правильний наголос. А писати, мені здається, навіть не всі китайці вміють правильно.

Найважчим там для мене був клімат, бо дуже спекотно. А так, в принципі, мені важко не було, бо я завжди була активна, «горіла» танцями. У нас в балеті було 14 людей з усього світу, нам завжди було весело, як в дитячому таборі.

– Окрім танців, там ти ще займалася моделінгом?

– Моя основна робота була в клубі, але я зрозуміла, що вдень у мене ще є час, і я можу працювати десь додатково. Спочатку це була масовка у фільмах. Потім я завела нові знайомства, агентів.

Єдине, що мені було важко – я була найнижчою моделлю в місті. Я не могла брати роботи дуже високого рівня, подіумів. Іноді доводилося обманювати, що в мене ріст на 10 сантиметрів вищий. І потім постійно бути на каблуках. Потрібно було крутитись (сміється, - авт.). Але фотозйомки – це було моє. Півтора роки я навіть не танцювала, а лише моделінгом займалася.

– Як взагалі в Китаї працювати моделлю?

– Кожен день були кастинги. Потрібно було виділятися, бути кращою за інших, постійно тримати себе у формі. Можна було взяти на кастингу таку роботу на тиждень, що потім місяць не працювати, а інколи роботи взагалі не було. Тоді мене рятувало те, що я танцювала. Умови були жорсткі, постійно треба було над собою працювати.

– Ти тоді була блондинкою, чому вирішила змінити колір волосся?

– Китайці більше люблять блондинок. Але захотіла змінити, по-перше, бо подорослішала, захотілося змін. По-друге, через постійну спеку із світлим волоссям дуже важко – воно швидко жовтіє, вигорає. А в мене була мрія відростити довге волосся.

Раніше мені було вигідно бути блондинкою, коли щось не розуміла, можна було перевести на жарт: «А, я ж блондинка». А тут якось в душі зрозуміла, що хочу змінити колір волосся, напевне, подорослішала.

– Як ти прийшла у діджеїнг?

– Вийшло випадково. У нічному клубі в Китаї, де я працювала, познайомилася із дівчинкою, теж із України, яка грала. Мені так сподобалося, тим більше у Китаї дуже класна апаратура. І я на це дивилася з такими от очима. Вона розповіла, що теж спочатку танцювала, а потім зрозуміла, що музика – це її. Вона мені показала декілька технічних моментів, я одразу загорілася, купила апаратуру. Потім повернулася до Луцька, а тут із дівчат ніхто таким не займався.

Тут мені один друг показав усі ази, далі я все сама освоювала. Спочатку я в Луцьку не грала, їздила по Україні.

– Яку музику граєш?

– Зараз це tech-house. Російську чи українську музику я вже не граю півтора року. Зараз виробила якусь свою стилістику і не хочу грати де-небудь. Мені легше навіть, якщо це буде просто хобі, але я буду грати тільки там, де я хочу, і те, що я хочу.

Зараз дуже популярне техно, але я до цього ще не дійшла.

– Як оцінюєш рівень діджеїв в Луцьку?

– Їх стало надто багато. І занадто різношерстні. Чому мені ще подобається тех-хаус, бо його в Луцьку мало хто грає. У нас грають більше комерцію. Не беруся оцінювати їх рівень, але з цієї категорії мені подобається Dj Bolshoi, Артем – молодець.

А так виділити можу тільки тих, хто був раніше: це dj Dustin, Mayak, White Fly, Pioneer, Jenya Shock. Я тільки до них рівняюся і на ті «золоті» часи, коли йшли на діджея. А зараз не можу зрозуміти, хто в нас класний діджей, бо вони не мають чогось такого, чим можуть виділитися серед інших.

– Як гадаєш, чому? У нас публіка така, що не сприйме іншої музики? Чи діджеї підлаштовуються?

– Так, напевне, підлаштовуються під публіку. А це неправильно. У нас немає місць грати те, що тобі подобається. Мені пропонували грати в одному із нічних клубів Луцька, але я зрозуміла, що не можу підлаштуватися і грати комерцію, це не моє.

Було б більше закладів, можливо, було б більше свободи, і кожен діджей знайшов свою нішу.

– У яких закладах в Луцьку можна почути, як ти граєш?

– Зараз лише в «SkyBar», грала ще в «Рінгу», «Жоржі», раніше постійно грала в «Хештег-барі», саме завдяки цьому закладу я полюбила тех-хаус.

– Чи є особливе ставлення до діджея-дівчини?

– Якщо у Луцьку відкривається щось нове, кличуть мене. Бо розуміють, що я локально тут, тому це буде дешевше, ніж везти когось іншого (сміється, - авт.).

А так я би не сказала, що до мене якесь особливе ставлення. Можливо, якби я захотіла якось себе більше піарити, тоді так.

– А як реагують чоловіки на танцполі?

– Добре, навіть чайові інколи дають (сміється, - авт.). Я думала, це вже себе віджило, але навіть зараз можуть підійти і сказати: «Ой, ти так класно грала» і дають 200 гривень.

А є такі, яким все одно, дівчина ти чи хлопець, але вони будуть тебе мучити і замовляти якісь пісні. Навіть якщо це пристойний заклад, може знайтися п'яна людина, яка буде це робити. Якщо ти йдеш у таку сферу, маєш розуміти ці нюанси, від цього нікуди не дінешся.

Я стараюсь на таке не звертати уваги, не вмію посміхатися тим, хто мені не подобається. Це, напевне, мій мінус.

Але я граю переважно у закладах, де є охорона і де адекватна публіка. Знову ж таки, чому я відмовилася від нічних клубів – не дуже люблю такі тусовки.

– Але ж робота діджея невіддільна від тусовок. Ти взагалі не любиш ходити на вечірки?

– Це, напевне, ще від танців пішло. Я дуже рідко танцюю. Я коли кудись приходжу, я просто сиджу. Мені вже хочеться не потанцювати, а пограти. По-іншому я просто не можу. Вже звикла, що не мені хтось, а я людям створюю настрій.

– А вдома яку музику слухаєш?

– Я не слухаю музику взагалі. Дуже рідко. Це теж, напевно, професійне. Мені легше, коли я працюю, в тиші. Бо коли часто граєш, коли відбираєш музику, то хочеться просто від цього відпочити. У мене ніколи на телефоні навіть музики немає.

– Який зі своїх виступів найбільш запам’ятався?

– Перший мій виступ був рівно три роки тому на Lutsk Food Fest. У мене нереально трусилися ноги, я розуміла, що, навіть, якщо щось не вийде, все окей, але мені було страшно нереально. Це був перший виступ перед Луцьком, і для мене він був дуже важливим. Напевне, я щось наворожила, бо почався великий дощ, і нам залило всю апаратуру.

Другий раз мені найбільше запам'яталася вечірка у «Хештегу». Вона була дуже яскрава, у мене тоді було перше знайомство із компанією «Syndicate», з якими я зараз дуже дружу. Вони прихильники тех-хаусу і влаштували просто нереальну тусовку.

Настрій діджея залежить від людей. Може бути весь зал, але люди будуть скучні, а може бути і не так багато, але веселі, і тоді в діджея ще більше настрою грати. Тому залежить не від кількості людей.

– Колись діджейки досить часто були топлес. Чи є зараз таке?

– Ні, воно себе вже віджило. Можливо десь і є, але більше люди йдуть не на зовнішню картинку, а на якість.

– А серед відомих, які діджеї тобі подобаються?

– Я починаю зі свого розділу тех-хауз, далі можу перейти на якісь інші розділи хаузу. Не слухаю конкретних діджеїв. Усе залежить від настрою.

– На виступ якого діджея хотіла б потрапити?

– На Solomun, Hardwell, Armin van Buuren, Tiesto, Don Diablo, Afrojack, Carl Cox, Fisher – всі вони світового рівня, тому енергетика там, я думаю, шалена. Є дуже багато масштабних фестивалів, на які хотілось би потрапити.

– Ти знімалася у кліпі Романа Скорпіона. Як ви з ним познайомилися?

– Він був у журі на конкурсі краси, в якому я брала участь. Буквально після першого виходу, я була в гримерці, до мене прибігли і сказали, що Скорпіон вийшов на сцену і хоче запросити мене на зйомки кліпу. Потім він мені сказав, що шукав саме таку дівчину. Він був впевнений, що я виграю, але я не виграла.

Через місяць ми зідзвонилися, до сих пір спілкуємося. Нещодавно була фотосесія для його нового альбому.

– Кліп вийшов доволі романтичним. Як проходили зйомки?

– Багато хто із моїх знайомих, хто дивився цей кліп, запитували: «А ви ж там в ліжку, а не було якоїсь іскри?». На майданчику такого не буває, бо над цим ліжком стояли ще 15 людей, гримерів, фото, відео. І кожних 5 секунд ми знімали дубль, і потім всі сміялися.

Було спочатку страшно, а потім весело. У нас дуже був класний режисер, він якось мене розкрив по-новому. Перші півгодини ми «притиралися», він мені казав: «Ви не в театрі, не грай так». А потім все класно пішло. Ми все зняли за 15 годин.

Єдине, шкода, що багато вирізали. Там були круті моменти, де я реально плакала. Але це не потрапило у відео.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: ЛУЦЬКА ДІДЖЕЙКА ТА МОДЕЛЬ ЗНЯЛАСЯ У КЛІПІ ВІДОМОГО СПІВАКА ЗІ ЛЬВОВА. ВІДЕО

– У яких конкурсах краси ти брала участь?

– Раніше я брала участь і вигравала у «Студміс», була і «Міс Севен», і «Міс Голлівуд», носило мене трошки.

А на «Міс принцеса України» вирішила піти, бо 5 років не була в Україні, і мені стало цікаво пригадати це все. Більше не піду, бо це вже не для мене – я не в тому віці, щоб щось комусь доказувати.

– Ти завжди була впевненою у собі дівчиною?

– Насправді, в якийсь момент я зрозуміла, що буду виглядати в очах інших так, як сама себе відчуваю. Я сама себе переналаштувала, що я впевнена в собі, я класна, мені не потрібна конкуренція, я особистість сама по собі. Якщо ти внутрішньо собі подобаєшся – то й всі навколо тебе люблять так само.

– Що би ти порадила дівчатам, як бути внутрішньо впевненою в собі?

– Усе в нашій голові. Всі наші комплекси – в голові. Ясно, що себе не можна запускати, над собою потрібно працювати завжди.

Серед моїх знайомих є дуже багато гарних дівчат, які себе не люблять. І, в принципі, тому в них в житті багато що не складається. Просто кожен день дивися в дзеркало і кажи собі: я найкраща, я гарна, в мене все прекрасно. Потім йди в зал, працюй над собою.

– А як слідкуєш за фігурою? Дієти чи спортзал?

– Я люблю їсти (сміється, - авт.). П'ять років не їла м'яса, в Україні почала знову. Але на фігуру це не повпливало, навпаки почала худнути. А так – вітаміни, зал, харчування. Інколи стараюся після 18:00 не їсти, але не можу себе мучити – в нас життя одне. Як не з'їсти тістечко, якщо тобі його хочеться, і потім ти себе щасливішою відчуваєш?

Я з дитинства танцювала, тому спорт завжди був у моєму житті. Ну, і в мене мама спортсменка, тому гени теж, мабуть, дають своє.

– Чи слідкуєш за модою? Якимись фешн-блогерами?

– Насправді, мене бісять тренди, в яких ходять всі. Ще з дитинства мені подобається те, чого немає ні в кого. Мені все одно на моду, головне, щоб я комфортно себе в цьому почувала. А мода, тренди – це все реклама.

Я не слідкую за фешн-блогерами, якось сама собі придумую образи. Єдине, цього року я прийшла до висновку: коли купую собі одяг – одразу повністю лук. Продумую все до деталей – сережки, капелюх. Нехай в тебе буде тільки п'ять образів, але вони будуть ідеальними. І просто їх міняй.

– А де одяг купуєш?

– У мене немає часу ходити по магазинах, тому зазвичай це інтернет. Або в Луцьку в шоурумах, де шиють одяг.

– Які в тебе захоплення, окрім музики?

– Я займаюся SMM, віддалено веду чотири проекти - салон краси, ресторан, квітковий магазин, агентство нерухомості. Мені допомагає Влад (Кардаш, - авт.), у нього так само свої проекти є. Постійно вдосконаємося, їздимо на лекції і семінари. Все почалося з «Хештегу», де мені треба було допомогти вести сторінку. А зараз я не уявляю свого життя без цього. Ми хочемо згодом розширюватися, зробити свою фірму, брати помічників.

– Ви давно зустрічаєтеся з Владом?

– Я не дуже люблю розповідати про своє особисте життя. Нам на цей момент добре, і людям я не хочу розповідати надто багато. Мінімально вони бачать в інстаграмі, я думаю, що цього достатньо.

– Багато часу проводиш в соцмережах?

– Мені важко займатися своїм профілем в інстаграмі, бо я веду чотири інших. Я веду активне життя, але навіть не знаю, як це все правильно подати.

Для мене мій інстаграм – це фотоальбом, і в мене немає хисту, щоб вести свій блог, вчити інших. У мене немає 100 тисяч підписників, бо не знайшла своєї аудиторії. Буду виставляти більше фотографій з «Шато» (бренд білизни і домашнього одягу, - авт.), бо це моя робота – на мене будуть підписуватися мужики, а мені цього не треба. Вчити когось я не вмію і не буду. Тому інстаграм – це майданчик для роботи, але не для особистого.

– А за якимись інстаблогерами слідкуєш?

– Серед луцьких – Іradi, мама-мотивашка, яка постійно розказує, як над собою працює. А так в принципі більш ні за ким не слідкую.

– Які маєш плани?

– Плани – кожен день. Я колись не думала, що стану діджеєм чи «есемемником». Хто його знає, може, завтра мене переклинить, і я буду ще десь працювати. Але поки що влаштовує все так, як є. Єдине, що я б хотіла перейти на такий рівень робіт, де я би змогла подорожувати і не була б прив'язана до одного місця. Люблю Україну, люблю Луцьк, але все-таки звикла постійно бути в русі. Колись мріяла пожити три місяці в Таїланді.

_{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}