Український поет Ігор Павлюк, який народився в селі Ужова Рожищенського району, здобув міжнародну перемогу у Великобританії за книжку «Політ над Чорним морем» («A Flight Over the Black Sea», переклад англійською – Стівен Комарницький).
Голосування влаштували у рамках програми World Bookshelf, участь у якій беруть понад 100 книг з усього світу. До слова, переклад творів автора з України у рамках цієї програми відзначили вперше за 10 років її існування.
Збірка віршів «Політ над Чорним морем» вийшла друком 2014 року. Передмову до неї написав з-поміж інших і лауреат Нобелівської премії з Китаю Мо Янь.
Ігор Павлюк відібрав для «Таблоїда Волині» вірш із відзначеної збірки:
Весняно-Поліське Springtime In Polissya
Наче сіль у крові, As salt in the blood,
Юні зорі туманно моргають. Young stars glitter hazily,
Зайчик сонячний спить. Reflected sunlight sleeps,
Виє місячний вовк в глибину. The lunar moon howls in the deep
І дерева самотні And solitary trees
Зеленим вогнем обростають, Sprout with green flame
І сніжок золотий And gilded snow
Театрально вмира за весну. Dies theatrically for the spring.
У продиханих шибах The thoughtful faces of children
Дитячі задумані личка... In each frozen windowpane thawed out by breath...
Знать, остання зима It must be the last winter
Працювала на совість і тут. Worked conscientiously here.
Я – за те, що в крові, I stand for that in the blood which calls
Те, що пташку із вирію кличе, The bird from its migration,
Мов сльозу, підіймає Raising like a tear, the sun,
З калиновим відсвітом ртуть. Its mercurial crimson refraction.
Тут моя батьківщина Here is my fatherland,
Й пісні мої з коренем віщим. My songs with their prophetic root
Не за порами року люблю їх… Which I have loved for longer than the passage of the year…
А все ж навесні However, in the spring,
Білі храми беріз Among white temples of birches which seem
Нам здаються задумано-вищими, Contemplative and taller to us,
І бажання літати сильніше The desire to fly
Десь там, в глибині. Somewhere into the depths strengthens.
Вовчі маски озер полотніють The wolf masks of the lakes turn white, as linen
Від першого грому. From the first spring lightning.
І собачиться даль, The canine distance,
Що сміється – Laughs –
Аж видно кишки. Until its guts are visible.
Добре вільним, отим, Life is good for those
Що не мають Who have neither
Ні диму, ні дому, – The smoke of a campfire or home,
Тим, кого вже нема, Those who are no more,
Тим, кого ще нема і не буде… No more and will never be…
Хто пройшов через біль… Who passed through their agony…
Білий біль сніговію, цвітінь. The white pain in a blizzard of blossom.
Не самотнім хто був They who were not alone,
Ні у свято, ні в будень. Either on a holy or mundane day.
І кому не здавалась вербовою To whom the maple's broken shadow
Клена поламана тінь. Did not seem as a willow.
Хто життя не боявся Who were neither afraid of death
І вмерти також – Or dying, also dying,
Як заснути… As if they fell asleep…
Десь береться печаль – Somewhere their anguish is conserved
Мов пилюка на вербах старих. Dust on old willows
Білим вовком зими With the white wolf of winter
І лисицею осені крутить And the fox of autumn he,
Той, Мисливий, згори… The hunter, twists with them from on high…
А душа моя – відьма – My soul, a sorceress,
До Стіксу літає напитись, Flies to the Styx, to slake its thirst,
Де кричить, наче пташка, Where it cries like a bird,
Самотня падуча зоря. The solitary falling star.
Розуміти не треба. It is not necessary to understand,
А просто потрібно любити But simply love
І вогонь, і вітриська, і землю, Fire, wind, soil and sea…
й моря…
Навесні особливо… Especially in spring…
Вмирати – мов сніг на барвінку. To die as snow on a garland
А цвісти – наче терен. And bloom as the periwinkle,
Чекати себе – як гніздо. To wait on yourself as a nest,
Устами із меду виловлювать Draw a bread crust
Хліба шкуринку. From honey with your lips.
А стежку – як пісню – To begin your path like a song
Почати із вищої «до». On the highest ‘C’.
Голосування влаштували у рамках програми World Bookshelf, участь у якій беруть понад 100 книг з усього світу. До слова, переклад творів автора з України у рамках цієї програми відзначили вперше за 10 років її існування.
Збірка віршів «Політ над Чорним морем» вийшла друком 2014 року. Передмову до неї написав з-поміж інших і лауреат Нобелівської премії з Китаю Мо Янь.
Ігор Павлюк відібрав для «Таблоїда Волині» вірш із відзначеної збірки:
Весняно-Поліське Springtime In Polissya
Наче сіль у крові, As salt in the blood,
Юні зорі туманно моргають. Young stars glitter hazily,
Зайчик сонячний спить. Reflected sunlight sleeps,
Виє місячний вовк в глибину. The lunar moon howls in the deep
І дерева самотні And solitary trees
Зеленим вогнем обростають, Sprout with green flame
І сніжок золотий And gilded snow
Театрально вмира за весну. Dies theatrically for the spring.
У продиханих шибах The thoughtful faces of children
Дитячі задумані личка... In each frozen windowpane thawed out by breath...
Знать, остання зима It must be the last winter
Працювала на совість і тут. Worked conscientiously here.
Я – за те, що в крові, I stand for that in the blood which calls
Те, що пташку із вирію кличе, The bird from its migration,
Мов сльозу, підіймає Raising like a tear, the sun,
З калиновим відсвітом ртуть. Its mercurial crimson refraction.
Тут моя батьківщина Here is my fatherland,
Й пісні мої з коренем віщим. My songs with their prophetic root
Не за порами року люблю їх… Which I have loved for longer than the passage of the year…
А все ж навесні However, in the spring,
Білі храми беріз Among white temples of birches which seem
Нам здаються задумано-вищими, Contemplative and taller to us,
І бажання літати сильніше The desire to fly
Десь там, в глибині. Somewhere into the depths strengthens.
Вовчі маски озер полотніють The wolf masks of the lakes turn white, as linen
Від першого грому. From the first spring lightning.
І собачиться даль, The canine distance,
Що сміється – Laughs –
Аж видно кишки. Until its guts are visible.
Добре вільним, отим, Life is good for those
Що не мають Who have neither
Ні диму, ні дому, – The smoke of a campfire or home,
Тим, кого вже нема, Those who are no more,
Тим, кого ще нема і не буде… No more and will never be…
Хто пройшов через біль… Who passed through their agony…
Білий біль сніговію, цвітінь. The white pain in a blizzard of blossom.
Не самотнім хто був They who were not alone,
Ні у свято, ні в будень. Either on a holy or mundane day.
І кому не здавалась вербовою To whom the maple's broken shadow
Клена поламана тінь. Did not seem as a willow.
Хто життя не боявся Who were neither afraid of death
І вмерти також – Or dying, also dying,
Як заснути… As if they fell asleep…
Десь береться печаль – Somewhere their anguish is conserved
Мов пилюка на вербах старих. Dust on old willows
Білим вовком зими With the white wolf of winter
І лисицею осені крутить And the fox of autumn he,
Той, Мисливий, згори… The hunter, twists with them from on high…
А душа моя – відьма – My soul, a sorceress,
До Стіксу літає напитись, Flies to the Styx, to slake its thirst,
Де кричить, наче пташка, Where it cries like a bird,
Самотня падуча зоря. The solitary falling star.
Розуміти не треба. It is not necessary to understand,
А просто потрібно любити But simply love
І вогонь, і вітриська, і землю, Fire, wind, soil and sea…
й моря…
Навесні особливо… Especially in spring…
Вмирати – мов сніг на барвінку. To die as snow on a garland
А цвісти – наче терен. And bloom as the periwinkle,
Чекати себе – як гніздо. To wait on yourself as a nest,
Устами із меду виловлювать Draw a bread crust
Хліба шкуринку. From honey with your lips.
А стежку – як пісню – To begin your path like a song
Почати із вищої «до». On the highest ‘C’.