Волинське подружжя відроджує дідівське ремесло

_{Автор: Наталія ПОЛІЩУК}

Майстерню подружжя облаштувало прямо на подвір’ї у Липинах, що під Луцьком. На затишному обійсті можна відчути запах диму, глини і послухати гіпнотичний звук гончарного кругу. Ще на подвір'ї стоїть дерев'яна дитяча хатинка, хоча син і дочка давно повиростали. Можна побачити і величезну гойдалку та незвичну закриту альтанку з дерева, де є справжня піч.



Віктор Дудко каже, що саме в альтанці вони приймають гостей, та запрошує туди на каву. Підходить дружина Наталія, яка зовсім не схожа на маму 20-річного сина, а скоріше на його старшу сестру. Подружжя розповідає: зараз працюють у парі, і це найголовніше.

Кинув таксувати – пішов гончарювати

Те, що тепер – стиль життя, колись навіть не було мрією. Вчився Віктор Дудко в училищі на токаря, хоча дуже хотів стати кухарем, але батьки не пустили. У житті ані мрія, ані професія не реалізувалися. Чоловік згадує «буремні 90-ті», коли не було нормальної роботи і коли все було так, як і зараз, дуже не просто.



Віктор вперше сів за гончарний круг у 18 років. А привів його до гончарів батько.

«Мене тоді навчали Валерій Ленартович та Володимир Кусик», – розповідає Гончар і наголошує, що про вчителів обов'язково потрібно згадати, адже саме їм він завдячує своєю майстерністю.

Вчився працювати з глиною у підвалі школи №25.



«Спробував, сподобалося, закохався. У той час купували слабо. Їздили на різноманітні ярмарки, попит був в основному на декоративні речі».

Оскільки заробляти на життя гончарним кругом було не так вже й просто, то Віктор закинув цю справу. На довгі 15 років, за які спробував на одну професію. Був на заробітках, таксував, але тепер повернувся до рідної глини. Чималу роль у поверненні чоловіка до глини відіграла дружина Наталія.



«Коли народився син, чоловік викрутив для нього кружечку і зробив підпис «Для синочка». Коли народилася донька і трохи підросла, то почала сердитися, що в неї немає такої кружечки. Весь час казала, що теж таку хоче. «Ну все, – кажу, – мусиш робити».

Намолений посуд

Чорна кераміка – це природний фільтр. У цьому посуді добре та корисно зберігати продукти. Віктор з Наталею виготовляють саме таке кухонне начиння. Їхні вироби екологічно чисті, адже там жодної краплі хімії. Гончарі цей посуд не розмальовують – кажуть, щоб не псувати його фарбою. Тарілка з глини коштує, звичайно, дорожче аніж проста тарілка. Цінність такого посуду у тому, що він – з душею, пояснює подружжя.



«Перед тим, як сідаю за гончарний круг, обов'язково проказую молитву. Коли закінчую робити виріб, теж молюся. Якщо сідаю з поганим настроєм чи лайкою, виріб не виходить – перевірено!» – стверджує Віктор і запрошує на майстер-клас.

Йдемо в майстерню. У Віктора круг може працювати на електриці, а може й у ручному режимі. Гончар спочатку місить глину, як тісто, щоб показати усі чари гончарства. Віктор не вмикає круга, а крутить його ногами, витягуючи тонку шию глечика. Монотонний звук нагадує бджолиний рій у вулику. А руки гончаря просто приковують погляд. Через хвилини три процес перетворюється у якийсь гіпнотичний сеанс. Якось ненавмисно перестають розмовляти Віктор та Наталя, а глиняний вир засмоктує нашу увагу.



На готовому виробі по сирій глині Віктор наносить древній узор води. Майстер пояснює, що бувають іще орнаменти вогню та землі. Уже потім виріб потрапляє у руки Наталі. Вона його шліфує камінням, щоб виріб був гладеньким. Після цього глечик готовий до випалу.

«Я – жінка і знаю, що означає мити посуд. Щоб потім було легше відмивати, я шліфую глибокий посуд ще й усередині, хоча це дуже тяжко», – каже Наталя.

Де найбільше гончарів

Нещодавно Віктор був на пленері у Польщі. Крім місцевих майстрів, там були гончарі з Прибалтики, Білорусі та України.



«Найбільше гончарів – в Україні. Але від держави немає жодної підтримки, а у Польщі усе навпаки, – зауважує майстер»

Як стверджує співрозмовник, там дуже бережуть гончарів, є програми підтримки. І хоча Віктор поки що не став мільйонером завдяки гончарному кругу, на відсутність клієнтів не скаржиться. Деякі вироби поїхали в Америку та в Італію. В ідеалі Віктор мріє вийти на оптовика, але це поки що важко.



Ще один задум – зробити систематичними майстер-класи. Віктор мріє вчити своєму ремеслу. Так що скоро, можливо, відкриє гончарську школу.



***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].