В оселі волинської майстрині Юлії Богданової поміж ляльок-мотанок — а це ляльки-княгині, молодиці, наречені, бабусі й навіть ляльки-немовлята — живе унікальна Волинська берегиня завбільшки з людину, від майстрині взагалі на 20 сантиметрів вища.
Це так звана вузлова лялька з двома маленькими дітьми, пише Україна молода.
Наразі колекція поповнюється ще й вишуканими ляльками, мотаними з кукурудзяного листя нового врожаю...
«Потрібно носити хустину — і голова не буде боліти»
— Юліє, нещодавно достигла кукурудза, чимало намотали ляльок iз цього матеріалу? І чому його вибираєте для роботи?
— О, такі красуні виходять — особливі. Бо, по-перше, коли кукурудза висихає — лялька має свій неповторний шарм. А по-друге, від такої ляльки йде потужна природна енергетика. Коли береш у руки таку мотанку — відчувається запах стиглої кукурудзи, зрештою, вітру, який і приніс аромати поля і неба. А ще коли берешся за справу в гарному настрої, то енергетично через тепло рук передається любов, турбота і добро.
— Як виникла ідея створити Волинську берегиню?
— Я б сказала, не ідея, а бажання створити таку мотанку виникло напередодні найбільшого державного свята. Таким чином я хотіла привернути увагу, зокрема молоді, до того, щоб залишалися в Україні і її розбудовували. Коли робила цю ляльку-мотанку — співала українські пісні, особливо старовинні.
— Поряд із Волинською берегинею — двоє діток-немовлят. Як трактуєте ці образи?
— Діти-немовлята — це ознака продовження роду, найдорожче, що є у матері. Ця лялька «Мати з дітками-немовлятами» є архетипом матері, заступниці роду, сім’ї. У краєзнавчому музеї, на превеликий жаль, інформації стосовно ляльки-мотанки не віднайшла. Щоправда, відшукала таку інформацію в книзі Найдена «Українська народна лялька». Я була така щаслива!
Саме вузлові ляльки були традиційними на Волині, у селі Романівка.
[img data=def]07_11_2017_2019375585/113937.gif.jpg[/img]
— В образi Волинської берегині впізнають притаманний саме вашому краю стиль?
— Так. Навіть на фестивалі «Країна мрій» в Національному музеї народної архітектури і побуту України в Пироговi відвідувачі сказали, що мої ляльки-мотанки, схоже, із Волині, бо на них пов’язані хустинки. Я на свої ляльки-мотанки здебільшого пов’язую хустинки. Бо хустина також несе в собі певну енергетику і захист. Ще моя бабуся казали, що потрібно носити хустину — і голова не буде боліти.
— Розкажіть непосвяченим, які особливості технології виготовлення вузлової ляльки?
— Звісно, має значення кожна деталь. Мотати льльку, скажімо, треба тільки за годинниковою стрілкою. Обов’язковими елементами є хрест, який може бути на обличчі або на грудях, адже це сильний оберіг, що притягує сонячну енергію з усіх куточків світу; і головний убір — хустка або віночок, що символізує зв’язок iз Всесвітом і минулими, теперішніми та майбутніми поколіннями. Ляльки-мотанки роблять без голки, бажано навіть без ножиць. Неодмінно — з натуральних тканин, листя кукурудзи, сухої трави, соломи.
— Волинська берегиня, хоча і без обличчя, але ж красуня. Гамою кольорів та своїми розмірами не може не вражати. Скільки часу витратили на її виготовлення?
— Працювала над ідеєю створення ляльки «Мати з дітками-немовлятами», а саме так називається ця композиція, — тривалий час. У творчих пошуках минуло багато днів. А коли відчула і, власне, побачила, якою вона має бути, то зробила доволі швидко — за день. Бо є таке повір’я: щоб життя не переривалося і було довге та тривале — потрібно виготовляти ляльку відразу.
Коли мотанка стала вища за мене, я ставала на стільчик, щоб закінчити роботу. Руки ніби самі працювали, бо мені також допомагали мої сини: Денис, Володимир, Ілля. Вони — мої «руки» й натхнення. Загалом ця композиція несе в собі любов до рідної України, до наших традицій, до української народної ляльки, яку колись мені зробила бабуся Марія.
Лялька для короля Густава
— Ви продовжує бабусині традиції мотанкарства?
— Так. Уперше взяла до рук ляльку-мотанку в дитинстві. Повторюся, її для мене зробила прабабуся. Відтоді цей оберіг має для мене особливе значення. Бабусина лялька, мабуть, це був знак. Як зараз пам’ятаю: прабабусю в оксамитовому кожушку і ляльку, що була зроблена з полотна і м’якуша хліба. Прабабуся Марія клала в хустинку шматочок скатаного кулькою хліба, зав’язувала ниткою і давала мені замість «пустушки». В народі її називали «кукла». Це було елементом вузлової ляльки.
Лялька-мотанка — наш древній українській оберіг, вона прийшла до нас ще з часів трипільської культури, а це було більш як 5 тисяч років тому. Той період тісно пов’язаний із землеробством, тому основним елементом у ляльках була скручена за спіраллю Сварга. У дитинстві придивлялася, як ляльки-мотанки робила бабуся: намотувала, перев’язувала, плела. І це було таїнство.
Я переконана, що до ляльки-мотанки мене вело провидіння: в юності, після закінчення Харківського інституту мистецтв, шістнадцять років працювала в ляльковому театрі Тернополя, після закінчення Харківського інституту мистецтв ім. Івана Котляревського за спеціальністю «актриса театру ляльок». У двотисячних iз трьома синами довелося повернутися назад до Луцька, щоб доглянути стареньку хвору маму. Утім у театрі вакансій не було. І я почала робити обереги, іграшки з трави, ляльки-мотанки.
Тепер мотанки для мене вже спосіб мислення і вираження почуттів. Тому наразі хочеться багато чого встигнути — беру участь у ярмарках та виставках. Зокрема, є учасницею багатьох Всеукраїнських виставок декоративно-ужиткового мистецтва. Мала персональні виставки «Волинські берегині», «Ляльки з бабусиної скрині», автор і учасниця виставки «Янголи співають...». І, звісно, буваю на «Мистецькій вулиці».
— «Мистецька вулиця» в Луцьку — це щось на кшталт Андріївського узвозу в Києві?
— Справді, це пішохідна вулиця імені Лесі Українки, що простяглася до Замку Любарта. На ній можна побачити вироби художніх промислів та ужиткового мистецтва.
— Правда, що ваша лялька-мотанка прикрашає королівський палац короля Швеції?
— Правда. Хоча я спочатку не знала, що моя лялька-мотанка є в короля Густава. Було: начальник управління культури відібрала ляльку-мотанку з моєї персональної виставки. А вже згодом повідомила, що її подарували королю Швеції. Ось така історія.
Це так звана вузлова лялька з двома маленькими дітьми, пише Україна молода.
Наразі колекція поповнюється ще й вишуканими ляльками, мотаними з кукурудзяного листя нового врожаю...
«Потрібно носити хустину — і голова не буде боліти»
— Юліє, нещодавно достигла кукурудза, чимало намотали ляльок iз цього матеріалу? І чому його вибираєте для роботи?
— О, такі красуні виходять — особливі. Бо, по-перше, коли кукурудза висихає — лялька має свій неповторний шарм. А по-друге, від такої ляльки йде потужна природна енергетика. Коли береш у руки таку мотанку — відчувається запах стиглої кукурудзи, зрештою, вітру, який і приніс аромати поля і неба. А ще коли берешся за справу в гарному настрої, то енергетично через тепло рук передається любов, турбота і добро.
— Як виникла ідея створити Волинську берегиню?
— Я б сказала, не ідея, а бажання створити таку мотанку виникло напередодні найбільшого державного свята. Таким чином я хотіла привернути увагу, зокрема молоді, до того, щоб залишалися в Україні і її розбудовували. Коли робила цю ляльку-мотанку — співала українські пісні, особливо старовинні.
— Поряд із Волинською берегинею — двоє діток-немовлят. Як трактуєте ці образи?
— Діти-немовлята — це ознака продовження роду, найдорожче, що є у матері. Ця лялька «Мати з дітками-немовлятами» є архетипом матері, заступниці роду, сім’ї. У краєзнавчому музеї, на превеликий жаль, інформації стосовно ляльки-мотанки не віднайшла. Щоправда, відшукала таку інформацію в книзі Найдена «Українська народна лялька». Я була така щаслива!
Саме вузлові ляльки були традиційними на Волині, у селі Романівка.
[img data=def]07_11_2017_2019375585/113937.gif.jpg[/img]
— В образi Волинської берегині впізнають притаманний саме вашому краю стиль?
— Так. Навіть на фестивалі «Країна мрій» в Національному музеї народної архітектури і побуту України в Пироговi відвідувачі сказали, що мої ляльки-мотанки, схоже, із Волині, бо на них пов’язані хустинки. Я на свої ляльки-мотанки здебільшого пов’язую хустинки. Бо хустина також несе в собі певну енергетику і захист. Ще моя бабуся казали, що потрібно носити хустину — і голова не буде боліти.
— Розкажіть непосвяченим, які особливості технології виготовлення вузлової ляльки?
— Звісно, має значення кожна деталь. Мотати льльку, скажімо, треба тільки за годинниковою стрілкою. Обов’язковими елементами є хрест, який може бути на обличчі або на грудях, адже це сильний оберіг, що притягує сонячну енергію з усіх куточків світу; і головний убір — хустка або віночок, що символізує зв’язок iз Всесвітом і минулими, теперішніми та майбутніми поколіннями. Ляльки-мотанки роблять без голки, бажано навіть без ножиць. Неодмінно — з натуральних тканин, листя кукурудзи, сухої трави, соломи.
— Волинська берегиня, хоча і без обличчя, але ж красуня. Гамою кольорів та своїми розмірами не може не вражати. Скільки часу витратили на її виготовлення?
— Працювала над ідеєю створення ляльки «Мати з дітками-немовлятами», а саме так називається ця композиція, — тривалий час. У творчих пошуках минуло багато днів. А коли відчула і, власне, побачила, якою вона має бути, то зробила доволі швидко — за день. Бо є таке повір’я: щоб життя не переривалося і було довге та тривале — потрібно виготовляти ляльку відразу.
Коли мотанка стала вища за мене, я ставала на стільчик, щоб закінчити роботу. Руки ніби самі працювали, бо мені також допомагали мої сини: Денис, Володимир, Ілля. Вони — мої «руки» й натхнення. Загалом ця композиція несе в собі любов до рідної України, до наших традицій, до української народної ляльки, яку колись мені зробила бабуся Марія.
Лялька для короля Густава
— Ви продовжує бабусині традиції мотанкарства?
— Так. Уперше взяла до рук ляльку-мотанку в дитинстві. Повторюся, її для мене зробила прабабуся. Відтоді цей оберіг має для мене особливе значення. Бабусина лялька, мабуть, це був знак. Як зараз пам’ятаю: прабабусю в оксамитовому кожушку і ляльку, що була зроблена з полотна і м’якуша хліба. Прабабуся Марія клала в хустинку шматочок скатаного кулькою хліба, зав’язувала ниткою і давала мені замість «пустушки». В народі її називали «кукла». Це було елементом вузлової ляльки.
Лялька-мотанка — наш древній українській оберіг, вона прийшла до нас ще з часів трипільської культури, а це було більш як 5 тисяч років тому. Той період тісно пов’язаний із землеробством, тому основним елементом у ляльках була скручена за спіраллю Сварга. У дитинстві придивлялася, як ляльки-мотанки робила бабуся: намотувала, перев’язувала, плела. І це було таїнство.
Я переконана, що до ляльки-мотанки мене вело провидіння: в юності, після закінчення Харківського інституту мистецтв, шістнадцять років працювала в ляльковому театрі Тернополя, після закінчення Харківського інституту мистецтв ім. Івана Котляревського за спеціальністю «актриса театру ляльок». У двотисячних iз трьома синами довелося повернутися назад до Луцька, щоб доглянути стареньку хвору маму. Утім у театрі вакансій не було. І я почала робити обереги, іграшки з трави, ляльки-мотанки.
Тепер мотанки для мене вже спосіб мислення і вираження почуттів. Тому наразі хочеться багато чого встигнути — беру участь у ярмарках та виставках. Зокрема, є учасницею багатьох Всеукраїнських виставок декоративно-ужиткового мистецтва. Мала персональні виставки «Волинські берегині», «Ляльки з бабусиної скрині», автор і учасниця виставки «Янголи співають...». І, звісно, буваю на «Мистецькій вулиці».
— «Мистецька вулиця» в Луцьку — це щось на кшталт Андріївського узвозу в Києві?
— Справді, це пішохідна вулиця імені Лесі Українки, що простяглася до Замку Любарта. На ній можна побачити вироби художніх промислів та ужиткового мистецтва.
— Правда, що ваша лялька-мотанка прикрашає королівський палац короля Швеції?
— Правда. Хоча я спочатку не знала, що моя лялька-мотанка є в короля Густава. Було: начальник управління культури відібрала ляльку-мотанку з моєї персональної виставки. А вже згодом повідомила, що її подарували королю Швеції. Ось така історія.