Розробники комп’ютерних ігор, Діма Верьовка та Шон Веске заснували нову студію «Colabee» і розпочали роботу над створенням гри за мотивами п’єси «Лісова пісня» Лесі Українки.
В доробку програмістів уже є чимала лінійка шутерів та інших популярних ігор. Нині ж, пояснюють Діма і Шон, гравці втомилися від самих розваг і починають шукати ігри, які дають поживу для розуму й відкривають нові горизонти пізнання.
Попередня гра програмістів «Never Alone» – побудована на культурі корінних народів Аляски та розроблена разом із ними – здобула чималу популярність і стала унікальним явищем у світі сучасних ігор. «Лісова пісня» ще на стадії розробки дістала першу премію на Intel Buzz Workshop у Сіетлі та відзнаку як гра із найкращим наративом від Indie Prize.
Як розповів Діма, починаючи думати над наступною грою, вони із Шоном провели презентацію у Сан-Франциско. До них підійшли українські девелопери і один з них сказав: «Хлопці, ви зробили чудову гру про мешканців Аляски. Ви не думали зробити гру про Україну?»
«Це мене вразило. На той момент з нами вели перемовини гавайська громада, ірландці. Зрештою, я виріс в Одесі. Я відчуваю, що люди повинні знати, розуміти, що таке Україна. Такі, як я – емігранти – відчувають потребу долучитися до культурної традиції, з якої вони вийшли.
Навіть ті з нас, хто виріс в Україні, як, приміром, я, насправді погано знають мову й історію. Ми ніколи не бували в українському селі, зокрема, в західноукраїнському. Тож ми вважаємо, що наша гра здатна показати, чим є Україна – і багатьом вихідцям з України, і тим, хто мало знає про Україну, та й те переважно негативне – скажімо, про війну.
Коли ми питаємо в когось, що йому відомо про Україну, люди переважно згадують про Чорнобиль, війну з Росією тощо. Мало хто знає про нашу чарівну міфологію, прекрасні пісні, чудові традиції. Тож наша мета – показати Україну під іншим кутом зору», – розповідає Діма Верьовка.
Гру планують випустити на початку 2018 року. Вибір «Лісової пісні» програмісти пояснюють тим, що це один з найвідоміших творів і піднімає безліч тем.
«Ми не намагаємося переказати твір Лесі Українки як такий, нас цікавить один з його провідних мотивів – що буде, якщо люди повернуться до природи спиною. Коли люди зрубають дуб, духи нападають на село, бо втрачається гармонія та зв'язок із природою, з духами, з життям навколо.
Мене особисто також цікавить доля Лукаша. На початку життя в нього були здібності, йому був даний талант – грати на флейті й таким чином взаємодіяти зі світом. Але протягом життя він загубив цей талант і шкодував про це до кінця своїх днів.
Ми всі на особистому рівні стикаємося з аналогічною проблемою. Ми часто обираємо хибний шлях, думаємо, що цей шлях нам підходить, а потім шкодуємо про втрачені можливості», – пояснює Діма Верьовка.
Як розповіли автори гри, в ній створюється віртуальне село Лукаша.Там житимуть персонажі, такі як Мати чи Мавка. Гравці ж грають персонажем Лукаша, від першої особи. Гравець наче дивиться на село очима Лукаша. Він зможе рухатися, говорити з персонажами, може підійти до когось, натиснути «взаємодіяти» і розпочати розмову.
«Гравець може використовувати певні предмети. У нашому прототипі Матері потрібне борошно, щоб спекти весільний каравай, а гравець мусить поремонтувати зламаний млин. Гравець шукає мішок із зерном і так далі. Ми знаходимо механізми гри, цікаві з перспективи гравця, і використовуємо елементи оригінальної драми для просування гравця вперед», – коментує Діма Верьовка.
Ідейник проекту розповідає, що у грі все помінялось місцями. Наприкінці п’єси люди покидають згоріле село, натомість у грі Лукаш робить усе, щоб повернути людей у село. Дуб відіграє тут дуже важливу роль. У грі він зрубаний від початку – табу у взаємодії світу людей і світу природи вже порушене. Дуб падає знову й знову, а гравець має знайти спосіб цьому запобігти, вплинути на людей, придумати, як змусити Килину не підбурювати селян.
Механізм досить простий. Лукаш має вирішити, що йому робити. Можливо, він мусить показати Килині інший світ, можливо, вона просто не знає про світ духів. Можливо, повернувшись назад, на початок свого життя, він має познайомити її з духами, з якими свого часу познайомили його. Можливо, йому варто ініціювати розмову з дядьком Левом, носієм мудрості, який добре розуміє, що відбувається в природі.
Роль Лукаша полягає в тому, що показати Килині й іншим селянам важливість зв’язку між ними й лісом, показати, що два світи мають жити в гармонії. Головна мета Лукаша – повернути людей у село, щоб вони віднайшли зв'язок зі своїм корінням, повернути гармонію в їхнє життя – такий у цієї гри хеппі-енд.
Як розповіли програмісти, для занурення в атмосферу давніх часів вони разом із провідними українськими фольклористами та науковцями, їздили в експедицію Рівненською та Волинською областями.
«Ми розпочали практику експедицій ще працюючи над проектом про корінне населення Аляски. Ми брали в наші мандрівки відеообладнання й записували інтерв’ю з місцевими мешканцями. Переглядаючи ці інтерв’ю, ми зрозуміли, що розповіді представників певної культури про ті чи ті практики дуже важливі. Ми зрозуміли, що хочемо якось відтворити цей наш досвід для гравців.
Для цього ми вибрали найяскравіші 30 хвилин розповідей і розбили їх на коротенькі 1-2-хвилинні документальні відео. Ці відео відкриваються як підказки, коли гравець просувається в грі. Гравець отримує змогу подивитися це відео – або ж забрати його й подивитися пізніше. Хай там як, ці відео поглиблюють контекст гри.
У нас виникла серйозна дискусія, бо гра – річ інтерактивна, а відео – штука пасивна. Ми довго сперечалися, як можна їх поєднати, проте нам вдалося знайти цей алгоритм у «Never Alone». Ми хочемо відтворити його й у «Лісовій пісні», адже гравцям дуже сподобалося, коли гра містить додатковий матеріал. Це стимулювало їхню цікавість», – розповідає Шон Веске.
«Голодний Шлях» – це історія маленької дівчинки Оленки на Харківщині, яка втратила свою сім'ю під час Голодомору. Єдиною її розрадою стає поранений лелека та надія знайти близьких.
