Шалений старт, амбіції та місія: Віктор та Леся Корсаки розповіли про своє мистецьке дітище

22 Серпня 2019

Текст: Ганна ШЕРМАН, Лєна МИГАШКО

Музею сучасного українського мистецтва Корсаків (МСУМК) у Луцьку – рік. Минулого літа його відкрила власними ресурсами родина Корсаків – власники культурно-розважального центру «Adrenalin City», автори та фундатори проекту локальної галереї «Арт-кафедра». Сьогодні це – місце, де зберігається одна з найкращих колекцій вітчизняного арту ХХ-XXI століття і живий доказ того, що неможливих стартапів не буває: за планами, масштабом фондів та здобутками музей сміливо може конкурувати з найбільшими виставковими комплексами України. Тут експонуються роботи таких відомих українських художників як Олександр Архипенко, Тіберій Сільваші та Анатолій Криволап. Команда вже реалізувала більше 15 кураторських проектів, а загальна виставкова площа складає близько 5000 кв. метрів.

Журнал «Антиквар» поговорив з фундаторами музею про їхній шалений старт, амбіції та місію новоствореної інституції.

– Як в цілому виникла ідея створення музейного комплексу? Що це, власне, за територія, на якій його створили?

Віктор Корсак: Це територія колишнього заводу, який виробляв шкіркартон. До 2008 року, тобто до кризи, він переважно працював на український (90%) та російський (30%) ринок. А от вже після кризи на ринок зайшли китайці. Вони продавали дешевше собівартості, тож довелось зупиняти виробництво. Тоді ми вирішили зробити тут культурно-розважальний центр – «Adrenalin City». І згодом, тобто років 8 тому, сталася ще одна майже випадкова подія: товариш з Москви, який приїхав до Луцька, потрапив у мій кабінет, де висіли картини Миколи Кумановського (їх мама подарувала). Він сказав, що хоче цього художника собі в колекцію, а у мистецтві цей товариш розбирався набагато краще за мене, бо я ж тоді не займався цим взагалі. Отож, ми з батьком поїхали до Кумановського і попросили в нього картину на подарунок. А Кумановський приніс не одну, а цілих 27 картин! Відповів, що розрахуватись ми встигнемо і протягом року.

Звичайно, ці картини були не для домашнього вжитку. Ми зрозуміли, що вони потребують музейного простору, і це був один зі стимулів для відкриття музею. А другий – нам було шкода, що доступ до робіт маємо тільки ми. В цей час проект з «Adrenalin City» стрімко розвивався, ми виділили площу і зробили галерею («Арт-кафедра» – прим. ред.), та згодом стало зрозуміло, що експозицію треба змінювати, діяльність розвивати – в цей час до проекту підключилась мистецтвознавець Зоя Навроцька.

В Україні насправді не існувало музею сучасного, саме українського, мистецтва, і ми вирішили: створити такий – наше завдання. Всі посміялися, але ми знали, що зробимо це. Нам допомагали такі люди як Петро Гулин, Петро Бевза…

Леся Корсак: Є когорта митців, з якими ми дружимо і які є промоутерами музею.

Віктор Корсак: З часом наша родина зібрала досить солідну колекцію. Це виключно унікальні, цінні і виключно українські роботи.

На початку досить гостро стояло питання самої ідеї інституції. Я звертався до різних мистецтвознавців, але ніхто, попри обіцянки, не міг сформулювали мені концепцію. Тоді я взяв літературу з музеєзнавства, історії українського мистецтва (у «колишньому житті» Віктор Корсак – лікар-хірург, кандидат медичних і доктор економічних наук – прим. ред.), поїхав у подорож, закрився насамоті й через два тижні привіз концепцію. Зібрав круглий стіл з професорами, мистецтвознавцями, зробив презентацію на 10 слайдів, аби ми могли подискутувати й порадитись між собою. Тоді вже запросили Петра Бевзу стати куратором першої експозиції

– Ви говорите про концепцію, а можете її чітко й коротко сформулювати?

Віктор Корсак: В музею є місія. Суть її полягає в тому, що ми змінюємо минуле, бачення цього минулого. Ми відшукуємо і презентуємо тих художників, що є самобутніми і надзвичайно важливими, але чомусь випущені з поля зору мистецтвознавців, що приділили їм недостатньо уваги – широкий загал про них не знає, хоч вони багато в чому спрямовували і визначали українське мистецтво. Ми їх повертаємо. Наприклад, Карло Звіринський та його учні. У Львові його знають всі. Але коли приїжджають викладачі, шановані мною, з академії в Києві (НАОМА – прим. ред.), вони вперше дізнаються, хто він і чим займався.

Тому в рамках дослідницької платформи МСУМК ми реалізували кураторський проект науковця Львівської національної академії мистецтв Богдана Місюги, що мав назву «Герметичне коло Карла Звіринського». Виставка, присвячена художнику, тривала з 29 березня по 2 червня (2019 року – прим. ред.), експонувалась на двох поверхах музею та супроводжувалась лекціями про львівський модернізм і явища некласичної культури в українському мистецтві ХХ століття. Ми тоді познайомили відвідувачів не лише з картинами самого майстра, а й з ранніми творами його учнів 1960-х: Романа Петрука, Олега Мінька, Богдана Сойки, Зеновія Флінти, Андрія Бокотея, Лесі Цегельської, Петра Грицика, Івана Марчука, Петра Марковича та інших.

В цілому у музеї Корсаків зараз представлено 5 вітчизняних мистецьких шкіл. Представники кожного з них добре знають персонажів свого кола, але, як правило, не мають гадки, що робилося в інших осередках.

– Які школи маєте на увазі?

Віктор Корсак: Львів, Київ, Закарпаття, Одеса, Харків.

…Але це – лише перша частина місії музею, про яку я казав, – змінювати минуле. Друга – рефлексувати сьогоднішнє. Ми не хочемо, щоб це був ортодоксальний музей, нафталіновий. Завдання простору в тому, щоб люди комунікували з сучасним мистецтвом. Ми намагаємось зробити його цікавим і відкритим: в нас є рояль, на якому можна вільно грати, серед експонатів проводяться фешн-покази і перформативні дійства. Загалом у наших людей дуже низька культура розуміння сучасного мистецтва. Ми намагаємось зробити так, аби люди заходили одними, а виходили зовсім іншими.

Третя частина нашої місії – творення майбутнього. Наприклад, є теорія, що в естетичному плані дитина загалом формується з першого по третій клас школи. Якщо діти змалечку будуть розвиватись в такому креативному і відкритому середовищі, вони, на мою думку, зростатимуть іншими.

Якщо ж брати чисто мистецьку ціль, то ми хочемо показати ґенезу формування сучасного українського мистецтва: продемонструвати тяглість, трансформацію традиції у варіаціях різних шкіл.

– Ви зачепили тему низької культури розуміння сучасного мистецтва. Чи має музей програму заходів, яка допомагала б публіці в Луцьку зрозуміти це мистецтво, цих художників?

Віктор Корсак: Маємо екскурсії по всіх залах, спеціальні екскурсії для дітей. Також передбачено регулярний цикл лекцій.

– Хто з мистецтвознавців читає у вас лекції?

Віктор Корсак: Олександр Сушинський, Богдан Місюга. Зараз період канікул, але загалом лекції йдуть щотижня. Також ми запланували Академію сучасного мистецтва, яка передбачає чотири програми для різної аудиторії: дорослих-професіоналів, дітей, абітурієнтів і дорослих аматорів.

Леся Корсак: Крім того, ми проводимо концерти і фестивалі. До прикладу, фестиваль театрів поза сценою «Мандрівнй вішак» в минулому році показав на наших локаціях 5 вистав. Не так давно вони знову телефонували, домовлялися про співпрацю. Простір сучасної галереї відкритий для активностей широкого спектру і ми намагаємось використовувати його по максимуму.

– Програму заходів плануєте заздалегідь?

Віктор Корсак: Горизонт планування – рік. На 20-й, до прикладу, вже все розписано. І це при тому, що ми працюємо на два зали і зараз в нас виставлено лише 20% колекції.

Є арт-кафе «Стоп-кадр» – простір для молодих художників-початківців, де експозиція змінюється кожні два тижні. Є проект «Генеза» – кожні два місяці. І є частина музейного простору, де зараз виставляється, скажімо, Олександр Дубовик – це експозиція, яку змінюмо щомісяця.

Для вибору та планування проектів маємо художню раду: Петро Гулин, Богдан Місюга, Зоя Навроцька, художниця Ґеник, Леся і Віктор Корсаки.

– Скажіть, чи плануєте в майбутньому співпрацювати з міжнародними інституціями?

Віктор Корсак: Ми вийшли на діалог з Українським інститутом Америки – його місія співзвучна нашій. Вже були в Нью-Йорку, спілкувалися з Українським музеєм… В нас є попередні домовленості, але це потребує ресурсу, кадрів.

Леся Корсак: Насправді, для мене безцінно спостерігати за тим, як люди, що відвідують наш музей, змінюються. Коли 5 років тому ми відкрили галерею сучасного українського мистецва «Арт-кафедру», до нас на відкриття приходило 30-50 поціновувачів мистецтва. А сьогодні є події, які відвідують 300-400 людей, і ця кількість зростає. Ми бачимо, що є і постійні відвідувачі, і нові обличчя. Спочатку це здебільшого були художники та діти з художньої школи. Сьогодні спеціально приїжджають з Рівного, Львова, Ужгорода, Києва, Житомира та інших міст.

Ми робимо все, аби музей був доступним: в середу вхід безкоштовний для всіх, а у п’ятницю після обіду для молоді та всіх, хто себе такою вважають.

В Луцьку загалом склалася дуже сприятлива ситуація для туризму: тут є три музеї (Музей сучасного українського мистецтва Корсаків, Музей Волинської ікони та Художній музей м. Луцька – прим. ред.), які доповнюють один одного. Таким чином, можна людей ознайомити з українським мистецтвом у розрізі від XI століття і до сьогодні. Тож Луцьк вже можна охарактеризувати як мистецький осередок!

– Назвіть кілька топових подій на 20-й рік, які вже очікуєте.

Віктор Корсак: Буде виставлятися Ніна Денисова, Микола Малишко, Сергій Алієв-Ковика, Сергій Радкевич, Тереза та Михайло Барабаші, Лесь Подерев’янський, Беата Корн й Віктор Мельничук та інші. Також дуже розраховуємо на спільні проекти з такими художниками як Петро Маков, Василь Бажай, Олександр Ройтбурд.

– Все ж таки, Вікторе, як Ви бачите музей в структурі культурно-розважального центру? Він є його органічною складовою чи, скажімо так, фінансово паразитує на комерційно більш успішних напрямках?

Віктор Корсак: В нас є своє ставлення до корпоративно-соціальної відповідальності. Ми прихильники балансу між комерційними інтересами і соціальними проектами. Завдяки своїй комерційній діяльності ми маємо змогу робити соціальні проекти, а вони, у свою чергу, не мають шкодити бізнесу.

Зрозуміло, що проект музею сьогодні є дотаційним. Без сумніву, він потребує великих інвестицій. Але якщо вже говорити про співвідношення мистецького та розважального, про КРЦ «Adrenalin City», то я з самого початку будував його як центр розвитку пізнання – місце, де люди розвиваються і духовно, і психічно, і фізично.

Ми розглядали навіть такий варіант: якщо музейні проекти та ініціативи будуть успішними, то, можливо, згодом ми виділимо під експозиції ще більше площі, які зараз задіяні під інші напрямки. Все залежить від українських митців!

– Приємно, що Ви говорите «все залежить від митців» і не розповідаєте, що у всьому винні українське суспільство, держава, обличчя політикуму.

Віктор Корсак: Я знаю, що сьогодні все в наших руках!

0

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter