У рамках фествалю «ПоліхпрмА» в арт-кафе «Стоп-кадр» польський художник, знавець сучасного мистецтва Блажей Русин провів змістовну лекцію «Graffiti in design».

Представила гостя керівний партнер галереї сучасного мистецтва «Арт-кафедра» Леся Корсак:

«У країні, в якій 70% населення живе в містах, неможливо обійтися без урбаністичного мистецтва. Завжди існують суперечки, є це мистецтвом чи ні. З того, що я читала-дивилася,то для себе розумію, що мистецтвом є все, що зроблено якісно, що пасує до архітектурної споруди і до середовища, в якому воно існує. А більше про сучасні течії мистецтво розповість Блажей Русин. Маю ще сказати, нам дуже приємно, що поляк за національністю вивчив українську і читає дуже багато професійних лекцій для українців».

Блажей Русин – польський художник, що живе в Ужгороді. Коли довелося вибирати між трьома містами для життя – Талліном, Міланом і Ужгородом, Блажей зупинився на останньому. Саме тут він працює, повністю зосередившись на мистецтві, і час від часу виїжджаючи до європейських країн читати лекції на тему урбан-арту. За останній час Блажей встиг виступити у багатьох містах, зокрема Львові, Франківську, Дрездені, Кошицях та Аугсбурзі.

Графіті з’явилося в його життя у років 12, тоді це були «пацани, район, картінки», як пригадує лектор. Займався класичним графіті, малював букви і підписи на стінах в кращих субкультурних традиціях,  а потім дозволив собі творити інші речі в межах мистецтва стріт-арту.

З 2009 року проводить лекції та майстер-класи, відчувши, що людям стає все більш цікавим нове мистецтво. Отримав освіту в сфері графічного дизайну і майстра живопису.

«Що таке графіті? Я пропоную варіант, що це збір різних понять. У цю хмару входять від реальної праці і малювання на вулицях і потягах до теоретичного осмислення передумов цього мистецтва. Ми всі трохи причетні до графіті, бо якщо раніше теги були виявом субкультур, то сьогодні ми всі постійно послуговуємося ними в соцмережах. Графіті відкрило нову дефініцію стін як місця-медіуму між творцем і суспільством, зробивши її комунікативним інструментом. Цю нову можливість стіни взяв собі за правило і творець Фейсбуку, відмовившись від робочого столу на користь стіни», – розповідає Блажей.

Протягом лекції художник наводить приклади тісного синтезу графіті та дизайну. Наприклад, той факт, що чимало світових марок одягу, пива, торгових центрів, брендів, дизайнерських музичних дисків  тощо використовують слово «графіті» або стиль цього мистецтва, аби залучити максимальну кількість молодої сучасної аудиторії.

Часто виходить так, що люди, які вночі малюють графіті на потягах, вдень працюють на успішні світові корпорації, розробляючи впізнавані логотипи та орендування.

Не оминув Блажей Русин і теми українських муралів, зокрема на вулицях Києва.

«Мурал  це вже не просто картинка, він має обов’язково містити в собі соціальний контекст, пробуджувати думки. От ви бачите два з найбільш відомих київських муралів, гарних і естетичних, але я розповім вам іншу історію. Оцей красивих портрет дівчинки-україночки створений на замовлення одного із чиновників Києва як портрет його доньки, котра живе і навчається у Лондоні. Другий мурал спонсорувала влада Франці, і все було б дуже добре, бо такий вияв міжкультурної співпраці, але є одне «але». Майже одразу після цього влада Франції укладала домовленості з країною-агресором України. Виходить, що багаті й впливові можуть використовувати художників у таких масштабах для задоволення власних амбіцій, але не можна забувати, що мурали і графіті вимагають соціального контексту, тому варто радитися щодо їх створення із суспільством».

Також, лектор зазначив, що хоч графіті досі вважається культурою бідних, знедолених бунтарів, але факти про співпрацю цих вільних художників з  відомими корпораціями говорять про інше. Блажей Русин розповів на прикладі трьох ужгородських митців, «мушкетерів» сучасного арту, що стається, коли рейтери дорослішають.

«Першим «мушкетером, з якими я хочу вас познайомити, є Андрій Хір. Це людина, яка пройшла шлях від малювання чортів на стінах до створення дизайнерських арт-буків, насичених перегуками з іншими мистецькими течіями, формами, жанрами тощо та ідеальних логотипів колекційних пляшок вина, які самі за себе говорять про культуру не лише споживання алкоголю, а й естетику споглядання».

Ще двома «мушкетерами» Блажей назвав Тіберія Товта, кохання до літер якого допомогло йому знайти себе у професійному дизайні, та MOKа, який після тривалого часу у графіті-культурі зайнявся архітектурою, не зрадивши при цьому своєму стилю.

Насамкінець лектор розповів трохи про закриту спільноту райтерів, до якої належав і сам.

«У спільноті графіті, як в родині. Тут завжди тобі допоможуть значно охочіше, ніж це зробить якийсь конкретний професійний художник. Тут всі юні незалежно від віку. Єдина проблема – до світу навколо вони ставляться дещо вороже. Тобто, всередині культури ідеальна комунікація, але хтось «непосвячений» у це збоку може сприймати райтерів як доволі жорстких і занадто негативно налаштованих до соціуму».

Втім, Блажей зазначає, що українським вуличним митцях дуже пощастило, адже вони мають значно більше свободи для вираження ідей.

«Графітчики кайфують від того, що роблять. І це їхня найголовніша родзинка. У нього може бути ступінь професора, а може не бути освіти зовсім, але внутрішній талант, самоосвіта і постійне бажання творити в кайф – от що робить райтерів відомими і популярними. Українським художникам, до речі, дуже пощастило У них більший ресурс можливостей і менше суспільних компромісів.  Коли ти райтер у Європі, то мусиш безкінечно узгоджувати дні й години малювання з владою, брати спеціальні дозволи на малювання стін. У нас же є все для комфортної творчості, головне, аби суспільство було готовим сприймати цю культуру і як самостійну одиницю, і в контексті ширшого мистецтва».