В рамках другої частини фестивалю вуличного мистецтва «ПоліхромА», організованого галереєю сучасного мистецтва «Арт-кафедра», відбулася зустріч з відомим митцем Сергієм Радкевичем.

В арт-кафе «Стоп-кадр» він прочитав неформатну лекцію «Приватна антропологія. Художник простору», під час якої познайомив зі своїми улюбленими полотнами та інсталяціями, сміливими експериментами сучасних митців та поділився думками про мистецтво загалом.

1

1

«Таблоїд Волині» зібрав найцікавіші думки лектора спеціально для рубрики «Словопортрет».

***

Мистецтва нема, є тільки приватна антропологія простору. Українське слово «мистецтво», білоруське «мастацтва» відсилають нас до ремісничого розуміння цього поняття. Враження, наче до XX століття все спало, а зараз прокидається і декларує пізнання простору, часу, буття. А до цього мистецтво просто виражало відображення дійсності, було якимось, на жаль, мавпуванням реальності. Відповідно після XX століття величезний вплив на художників здійснило фото. Навіть на фізичному рівні митець не зміг більше конкурувати з тією кількістю фото і медіа, яка почала з’являтися.  Боротися з цим явищем нема сенсу, тому пріоритетом для художника нової епохи стає створення автентичних образів. Як-от робота «Чорний квадрат» Малевича.

***

У чому секрет популярності «Чорного квадрата»? Це робота 1915 року, але задум її формувався значно раніше. Що зробив Малевич? Він декларував поняття «чорного квадрату» як такого, зробив маніфест квадрату як ідеї. Позитив роботи у тому, що вона вміщує безліч варіантів ідей. Він міг би назвати це чорною діркою – і не помилився б. Міг назвати помийною ямою, і вона стала б нею. Можна зазначити, що то і дитина намалювала б, і справді так є. Жоден інший твір мистецтва не зробить такого, не має цієї поліфункційності. Вона залишається стабільною, бо терпить будь-яку критику.

***

Коли будь-який об’єкт вноситься в простір музею, то навіть не будучи мистецьким вартісним музейним експонатом, раптом стає ним. У XX столітті музей набуває умовної сакралізації, тому все, що перебуває в ньому всередині, вбирає контекст одухотворення, стає об’єктом дослідження. Так було, коли в музеї представили унітаз, тим самим роблячи його мистецьким твором. Або ж банки із томатним соком, що за межами музейних залів були просто напоєм, а в контексті експозиції набували нових значень і сенсів.

***

Раніше художник був монополістом, який творив візуальні образи людей і світу. З приходом фото цю монополію було втрачено, тому автори мали відновлювати світ стан у соціумі, що почало виливатися у якісь абстрактні проекти. Такими стають, наприклад, екологічні акції з висадженням дерев, що мають і суспільну, і мистецьку цінність. Та й загалом, художник більше не прив’язаний до жодного простору, окрім того, що є в ньому самому.

***

Для мене є важливою робота Рене Магрітта із зображенням трубки та з підписом «Це не трубка». Можна ставити багато питань, але ж насправді це лише полотно, підрамник і візуальне зображення, по суті матеріальність об’єкту не представлена.

***

Італійський художник П’єро Мандзоні продавав у скляних банках власне лайно за ціною 30 грамів золота. І вийшло так, що золото має поступовий ріст на ринку валют, а банки з лайном Мандзоні розкуповували шалено, що спричинило їх різке подорожчання. Це так само фондоутворення художника, який має змусити своїх глядачів повірити в те, що він робить, і авторитетом переконати побачити чи купити це.  Колекціонери скупили всю серію і зараз вона коштує шалених грошей. Насправді це ще й жест того, що художник важливий усіма його частинами.

***

Московський концептуаліст Ерік Булатов створив роботу, де поєднав червоний напис «Слава КПСС!» з тлом неба. Його одразу ж почали засуджувати за повернення до колишніх гасел, але він пояснив, що фраза не вписана в небо, а отже досі залишається чимось чужим на тлі цього вільного неба.

***

Також розповім про свою роботу, яка буде представлена у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків. Це переломний хід від змісту до форми. Інсталяція з імпліцитним характером, багатошаровістю концепцій та ідей. Я хотів показати, що обман форми відводить людину від розуміння змісту. Це виглядає, як МАФ, як що завгодно, крім того, що це макети викрійок військової форми, а отже – насильство. Хто лінується, хто не хоче дочитувати до кінця, той бачить тільки неординарну форму, інші ж докопуються до змісту. Поряд з інсталяцією є сама ця викрійка уніформи, але я збережу в таємниці, чия вона. Бо неважливо, хто ти, з якої країни, які в тебе патріотичні почуття, але коли ти йдеш воювати, ти завжди причетний до вбивства.

***

Я хотів би бути різним, не мати єдиного почерку перемикатися між не пов’язаними і не схожими проектами, аби відстежити, наскільки швидко може це робити мій мозок і мої відчуття. Попереду написання маніфесту про все, що я випробовую і що творю останні 2 роки.

***

Мистецтво – саме по собі річ ірраціональна. Якщо у спорті переможець той, хто добіг першим з десяти, то й мистецтві от біжать десятеро людей, а хтось взяв і побіг раптом в інший бік. Ти сьогодні впевнений, що має бути так, а завтра хтось біжить в інший бік і відкриває щось принципово нове. Усе довкола – чиїсь суб’єктивні реальності, тому в світі існує майже 7 мільярдів маленьких істин і бачень світу як мистецтва і мистецтва як світу.