Підготувала Тетяна Ціхоцька
Тридцять шість років тому востаннє живим бачили знаменитого українського поета і композитора
24 квітня 1979 року о 13.00, йдучи до консерваторії, Володя сказав мамі, що повернеться за дві-три години. Тільки 19 травня матері повідомили, що знайшли тіло сина.
Скрипка, рояль і студентські скандали
За своє коротке життя митець написав понад сто пісень, багато з яких дістали визнання та успіх ще за його життя. Мало кому відомо, що він зібрав 75 народних пісень у цикли, захоплювався малюванням, фотографією, підводним плаванням, знімав на кінокамеру. Окрім музичної освіти, мав медичну – закінчив львівський медінститут.
Народився Володимир Івасюк 4 березня 1949 року в містечку Кіцмані на Чернівеччині в родині учителів. Виявивши неабиякі здібності до музики, вони віддали 5-літнього сина у підготовчий клас філії Чернівецької музичної школи, де він почав навчатися по класу скрипки. У 1960 році батько купив рояль, на якому й будуть написані перші твори і майбутні хіти.
Мало хто знає, що Володимир Івасюк, окрім пісень, писав інструментальну музику. В 1978 році «Сюїта-варіації для камерного оркестру» та «Балада про Віктора Хару» перемогли на всесоюзному конкурсі композиторів-студентів консерваторій у Москві.
Також успішною була робота над музикою до вистав. Одна з них, а точніше пропуски навчання через роботу над нею, стали причиною виключення з консерваторії. Щоправда, потім Володимир поновився.
Ленінопад почався з Івасюка
Історія з «виключенням» була не першою. У 1966 році його відрахували з медінституту за зумисний «демонтаж» пам’ятника Леніна. Пригадує сестра Володимира Галина: «Вчився Володя на відмінно. Але якось, відпочиваючи та бавлячись ввечері у сквері, де стояв бюст Леніна, поставлений замість пам’ятника Сталіну, хлопці закинули картуз на голову вождю. Посміялися, пожартували. Полізли, щоб зняти картуз. Бюст був погано прикріплений, впав і розбився. Який ґвалт зчинився в Кіцмані! Хлопців забрали в міліцію, поголили голови і посадили на 15 діб за хуліганство. Хлопці підмітали вулиці і рили рови… За це й з інституту виключили».
Сестри Галина та Оксана Івасюки згадують брата: «Володя був красивим, широкоплечим, з лагідною посмішкою, теплою і м’якою рукою, веселий і дотепний. Імпонував своєю культурою, вишуканістю і подобався дівчатам. Він часто закохувався. Навіть тексти його пісень самі говорять про ті пристрасті, які вирували в його ще юній душі. Він встигав стежити за нашою освітою, розвитком, впливати на наш музичний смак, купувати нам краси прикраси, одяг. З якою радістю і щирістю він робив подарунки!»
Батько
Батько Володимира, Михайло Григорович, був статний, худорлявий, елегантний, вимогливий, мав австрійську педантичність, ретельність, чого, відповідно вимагав від студентів та своїх дітей, любив гарні жарти та гумор. Володів п’ятьма мовами. Письменник, викладач, з щоденними мудрими і експресивними лекціями, фольклорист, активний громадський діяч. Основне кредо його життя і творчості – «потрібним хочу бути».
Історик, професор Чернівецького університету Олександр Масан говорив: «Він народився в Австро-Угорській імперії, жив в королівській Румунії, потім в імперіалістичному ГУЛАГу – СССР і в Незалежній Україні – це величезний історичний досвід». 1979 – страшна трагедія – смерть улюбленого сина Володимира.
[caption][img data=def]04_05_2015_384345306/2.jpg[/img] З татом Михайлом Григоровичем (інтернет-проект «Сторінки пам’яті Володимира Івасюка)[/caption]
Помер Михайло Григорович Івасюк 5 лютого 1995 року. Відспіваний Митрополитом Буковинським Данилом, який, відмовивши скорботну Літургію за його страдницьку душу, закінчив «Одою українській мові», автором якої був покійний.
Мама
«Володю, уже скоро буде рік (24 квітня) як я розмовляю з тобою вдень і вночі, свої надлюдські страждання повторюю щохвилинно подумки. Полегшення не може бути мені, так як і не повернутись тобі до мене. Але писання до тебе в небуття забиратиме в мене час, який ні нащо вже мені не потрібний. Може не буду повторювати одне і теж повсякчас, проходячи в думках по нашому життю і записуючи про все прожите. Ніколи я не думала, мій дорогий єдиний і найулюбленіший сину (нехай пробачать мені твої сестрички Галочка і Оксаночка), що колись і комусь буде цікава моя особа, моє життя»…
[caption][img data=def]04_05_2015_384345306/1.jpg[/img] Володя Івасюк з мамою Софією Івановною, 1950 рік (інтернет-проект «Сторінки пам’яті Володимира Івасюка)[/caption]
Хто ж була його мати?
Народилась мама Володимира Софія Кірякіна в так званих Таврійських степах в селі Нижні Торгаї Сірогоського району 28 серпня 1922 року. В сім’ї переселенців з Курської області на українські степи. Закінчивши Бердянський учительський інститут отримала направлення на роботу на Буковину, де і познайомилась та одружилась з Михайлом Івасюком. Викладала російську та українську мови та літератури. Була Софія Іванівна невисокого зросту, зграбна, чорнява, кароока та білолиця, мала красивий голос і гарно співала. Після смерті Володі їздила в прокуратуру до Москви про перегляд справи сина, ходила в обком партії за дозволом виготовити та встановити пам’ятник сину (який так і не був отриманий), пережила повторний перегляд справи, витримуючи кожного разу жахливі образи та приниження. Такі походи відбивалися на її душевному та фізичному стані, почала часто хворіти і тихо танула як свічечка. Померла 7 березня 2000 року.
Михайло Григорович продовжував працювати, оберігав сім’ю убиту горем, але його серце втомилося – переніс важкий інфаркт. Біль та печаль від втрати сина Михайло Григорович вилив у своїх творах «Монолог перед обличчям сина» та «Елегія для сина»
На цвинтар супроводжував кадебіст з квітами
Володимир був членом журі на фестивалі молодіжної пісні у Хмельницькому. Звідти повернувся додому вранці 24 квітня. Був у доброму настрої, але нічого не розповідав матері про фестиваль, зустріч з людьми. Чомусь квапився. Помився, поголився, переодягнувся. Взяв портфель, з яким майже не розлучався, і близько першої години дня сказав матері: «Я йду, мамо, до консерваторії. Затримаюся там півтори-дві години».
Відтоді живим його не бачили. Тіло знайшли 18 травня. Солдат під час навчання радистів наштовхнувся у лісі на труп людини. Слідство висунуло версію, що Володимир покінчив життя самогубством.
22 травня 1979 року Володимира Івасюка хоронили. До будинку, в якому він проживав, прийшло п’ятдесят тисяч людей… Радянські чиновники не давали дозволу на поховання на Личаківському цвинтарі, але близькі та рідні відстояли гідне поховання.
Дубову труну родина відомого художника Володимира Патика прибрала калиною та вишиваним рушником. Друзі, колеги їхали з усієї України, надходили сотні телеграм співчуття. Таксисти не брали грошей з приїжджих на похорон, а ввечері музиканти не грали в ресторанах. Львів був у глибокій і щирій жалобі.
[caption][img data=def]04_05_2015_384345306/3.jpg[/img] Поховальна процесія, 22 травня 1979 рік[/caption]
Домовину друзі понесли на плечах. Оксана Патик, донька художника, йшла попереду скорботної громади в національному строї з портретом Володі в миртовому вінку. Це була не бачена на ті часи процесія, це була непокора владі, адміністраціям, судовим органам, адже були дані серйозні рекомендації у вишах, театрах, творчих спілках не йти на похорон.
Багатотисячний хор гідно, печально провів свого митця піснею «Чуєш, брате мій». За проголошені промови на похоронах дехто з друзів, колег поплатився роботою і навіть тюремним ув’язненням.
Цинічна та жорстока поведінка слідчих органів, садистське ставлення прокурора Антоненка та його підлеглих, виклики в КДБ посилювали розпач та душевні муки батьків композитора. До слова, у першу річницю смерті, коли батько Володі, Михайло Григорович, ішов на цвинтар, його супроводжував працівник КГБ, щоправда, з квітами.
Згадують сестри Галина та Оксана: «Після смерті брата нас цуралися, не впізнавали, не віталися. Залишилися з нами найвірніші та найулюбленіші, серед них і Юрій Рибчинський. Пісні Володі перестали виконувати та звучати по радіо та телебаченні, але Василь Зінкевич та Назарій Яремчук, аристократи в українській музиці, у своїй творчості були вірні йому, своєму побратимові».
І тільки через десять років 1989 року, до 40-ліття від дня народження Володимира Івасюка, Товариство «Лева» організує величезний концерт, повертаючи його із забуття. Пройде перший знаменитий фестиваль «Червона рута».
P.S.
Концерт пісень легендарного Володимира Івасюка відбудеться 5 червня в приміщенні Волинського академічного музично-драматичного театру.
Концерт організовує наша землячка, співачка Тетяна Ціхоцька. Сьогодні вона – солістка та адміністратор капели «Трембіта». Хор та оркестр цієї капели візьме участь у концерті. Виступатимуть солісти Тетяна Ціхоцька, Оксана Муха, Ірина Доля. Також у концерті пісні Івасюка виконуватиме співак Павло Табаков.
Концерт «Наш Івасюк» вперше влаштовують у Луцьку. У сусідньому Львові такий концерт – уже добра традиція. Там він відбувається щороку в оперному театрі 4 березня – у день народження Володимира Івасюка.
[caption][img data=def]04_05_2015_1096186792/foto_do_novyny_pro_koncert_ivasyuka.jpg[/img] Фрагмент концерту "Наш Івасюк" у Львові[/caption]
Тридцять шість років тому востаннє живим бачили знаменитого українського поета і композитора
24 квітня 1979 року о 13.00, йдучи до консерваторії, Володя сказав мамі, що повернеться за дві-три години. Тільки 19 травня матері повідомили, що знайшли тіло сина.
Скрипка, рояль і студентські скандали
За своє коротке життя митець написав понад сто пісень, багато з яких дістали визнання та успіх ще за його життя. Мало кому відомо, що він зібрав 75 народних пісень у цикли, захоплювався малюванням, фотографією, підводним плаванням, знімав на кінокамеру. Окрім музичної освіти, мав медичну – закінчив львівський медінститут.
Народився Володимир Івасюк 4 березня 1949 року в містечку Кіцмані на Чернівеччині в родині учителів. Виявивши неабиякі здібності до музики, вони віддали 5-літнього сина у підготовчий клас філії Чернівецької музичної школи, де він почав навчатися по класу скрипки. У 1960 році батько купив рояль, на якому й будуть написані перші твори і майбутні хіти.
Мало хто знає, що Володимир Івасюк, окрім пісень, писав інструментальну музику. В 1978 році «Сюїта-варіації для камерного оркестру» та «Балада про Віктора Хару» перемогли на всесоюзному конкурсі композиторів-студентів консерваторій у Москві.
Також успішною була робота над музикою до вистав. Одна з них, а точніше пропуски навчання через роботу над нею, стали причиною виключення з консерваторії. Щоправда, потім Володимир поновився.
Ленінопад почався з Івасюка
Історія з «виключенням» була не першою. У 1966 році його відрахували з медінституту за зумисний «демонтаж» пам’ятника Леніна. Пригадує сестра Володимира Галина: «Вчився Володя на відмінно. Але якось, відпочиваючи та бавлячись ввечері у сквері, де стояв бюст Леніна, поставлений замість пам’ятника Сталіну, хлопці закинули картуз на голову вождю. Посміялися, пожартували. Полізли, щоб зняти картуз. Бюст був погано прикріплений, впав і розбився. Який ґвалт зчинився в Кіцмані! Хлопців забрали в міліцію, поголили голови і посадили на 15 діб за хуліганство. Хлопці підмітали вулиці і рили рови… За це й з інституту виключили».
Сестри Галина та Оксана Івасюки згадують брата: «Володя був красивим, широкоплечим, з лагідною посмішкою, теплою і м’якою рукою, веселий і дотепний. Імпонував своєю культурою, вишуканістю і подобався дівчатам. Він часто закохувався. Навіть тексти його пісень самі говорять про ті пристрасті, які вирували в його ще юній душі. Він встигав стежити за нашою освітою, розвитком, впливати на наш музичний смак, купувати нам краси прикраси, одяг. З якою радістю і щирістю він робив подарунки!»
Батько
Батько Володимира, Михайло Григорович, був статний, худорлявий, елегантний, вимогливий, мав австрійську педантичність, ретельність, чого, відповідно вимагав від студентів та своїх дітей, любив гарні жарти та гумор. Володів п’ятьма мовами. Письменник, викладач, з щоденними мудрими і експресивними лекціями, фольклорист, активний громадський діяч. Основне кредо його життя і творчості – «потрібним хочу бути».
Історик, професор Чернівецького університету Олександр Масан говорив: «Він народився в Австро-Угорській імперії, жив в королівській Румунії, потім в імперіалістичному ГУЛАГу – СССР і в Незалежній Україні – це величезний історичний досвід». 1979 – страшна трагедія – смерть улюбленого сина Володимира.
[caption][img data=def]04_05_2015_384345306/2.jpg[/img] З татом Михайлом Григоровичем (інтернет-проект «Сторінки пам’яті Володимира Івасюка)[/caption]
Помер Михайло Григорович Івасюк 5 лютого 1995 року. Відспіваний Митрополитом Буковинським Данилом, який, відмовивши скорботну Літургію за його страдницьку душу, закінчив «Одою українській мові», автором якої був покійний.
Мама
«Володю, уже скоро буде рік (24 квітня) як я розмовляю з тобою вдень і вночі, свої надлюдські страждання повторюю щохвилинно подумки. Полегшення не може бути мені, так як і не повернутись тобі до мене. Але писання до тебе в небуття забиратиме в мене час, який ні нащо вже мені не потрібний. Може не буду повторювати одне і теж повсякчас, проходячи в думках по нашому життю і записуючи про все прожите. Ніколи я не думала, мій дорогий єдиний і найулюбленіший сину (нехай пробачать мені твої сестрички Галочка і Оксаночка), що колись і комусь буде цікава моя особа, моє життя»…
[caption][img data=def]04_05_2015_384345306/1.jpg[/img] Володя Івасюк з мамою Софією Івановною, 1950 рік (інтернет-проект «Сторінки пам’яті Володимира Івасюка)[/caption]
Хто ж була його мати?
Народилась мама Володимира Софія Кірякіна в так званих Таврійських степах в селі Нижні Торгаї Сірогоського району 28 серпня 1922 року. В сім’ї переселенців з Курської області на українські степи. Закінчивши Бердянський учительський інститут отримала направлення на роботу на Буковину, де і познайомилась та одружилась з Михайлом Івасюком. Викладала російську та українську мови та літератури. Була Софія Іванівна невисокого зросту, зграбна, чорнява, кароока та білолиця, мала красивий голос і гарно співала. Після смерті Володі їздила в прокуратуру до Москви про перегляд справи сина, ходила в обком партії за дозволом виготовити та встановити пам’ятник сину (який так і не був отриманий), пережила повторний перегляд справи, витримуючи кожного разу жахливі образи та приниження. Такі походи відбивалися на її душевному та фізичному стані, почала часто хворіти і тихо танула як свічечка. Померла 7 березня 2000 року.
Михайло Григорович продовжував працювати, оберігав сім’ю убиту горем, але його серце втомилося – переніс важкий інфаркт. Біль та печаль від втрати сина Михайло Григорович вилив у своїх творах «Монолог перед обличчям сина» та «Елегія для сина»
На цвинтар супроводжував кадебіст з квітами
Володимир був членом журі на фестивалі молодіжної пісні у Хмельницькому. Звідти повернувся додому вранці 24 квітня. Був у доброму настрої, але нічого не розповідав матері про фестиваль, зустріч з людьми. Чомусь квапився. Помився, поголився, переодягнувся. Взяв портфель, з яким майже не розлучався, і близько першої години дня сказав матері: «Я йду, мамо, до консерваторії. Затримаюся там півтори-дві години».
Відтоді живим його не бачили. Тіло знайшли 18 травня. Солдат під час навчання радистів наштовхнувся у лісі на труп людини. Слідство висунуло версію, що Володимир покінчив життя самогубством.
22 травня 1979 року Володимира Івасюка хоронили. До будинку, в якому він проживав, прийшло п’ятдесят тисяч людей… Радянські чиновники не давали дозволу на поховання на Личаківському цвинтарі, але близькі та рідні відстояли гідне поховання.
Дубову труну родина відомого художника Володимира Патика прибрала калиною та вишиваним рушником. Друзі, колеги їхали з усієї України, надходили сотні телеграм співчуття. Таксисти не брали грошей з приїжджих на похорон, а ввечері музиканти не грали в ресторанах. Львів був у глибокій і щирій жалобі.
[caption][img data=def]04_05_2015_384345306/3.jpg[/img] Поховальна процесія, 22 травня 1979 рік[/caption]
Домовину друзі понесли на плечах. Оксана Патик, донька художника, йшла попереду скорботної громади в національному строї з портретом Володі в миртовому вінку. Це була не бачена на ті часи процесія, це була непокора владі, адміністраціям, судовим органам, адже були дані серйозні рекомендації у вишах, театрах, творчих спілках не йти на похорон.
Багатотисячний хор гідно, печально провів свого митця піснею «Чуєш, брате мій». За проголошені промови на похоронах дехто з друзів, колег поплатився роботою і навіть тюремним ув’язненням.
Цинічна та жорстока поведінка слідчих органів, садистське ставлення прокурора Антоненка та його підлеглих, виклики в КДБ посилювали розпач та душевні муки батьків композитора. До слова, у першу річницю смерті, коли батько Володі, Михайло Григорович, ішов на цвинтар, його супроводжував працівник КГБ, щоправда, з квітами.
Згадують сестри Галина та Оксана: «Після смерті брата нас цуралися, не впізнавали, не віталися. Залишилися з нами найвірніші та найулюбленіші, серед них і Юрій Рибчинський. Пісні Володі перестали виконувати та звучати по радіо та телебаченні, але Василь Зінкевич та Назарій Яремчук, аристократи в українській музиці, у своїй творчості були вірні йому, своєму побратимові».
І тільки через десять років 1989 року, до 40-ліття від дня народження Володимира Івасюка, Товариство «Лева» організує величезний концерт, повертаючи його із забуття. Пройде перший знаменитий фестиваль «Червона рута».
P.S.
Концерт пісень легендарного Володимира Івасюка відбудеться 5 червня в приміщенні Волинського академічного музично-драматичного театру.
Концерт організовує наша землячка, співачка Тетяна Ціхоцька. Сьогодні вона – солістка та адміністратор капели «Трембіта». Хор та оркестр цієї капели візьме участь у концерті. Виступатимуть солісти Тетяна Ціхоцька, Оксана Муха, Ірина Доля. Також у концерті пісні Івасюка виконуватиме співак Павло Табаков.
Концерт «Наш Івасюк» вперше влаштовують у Луцьку. У сусідньому Львові такий концерт – уже добра традиція. Там він відбувається щороку в оперному театрі 4 березня – у день народження Володимира Івасюка.
[caption][img data=def]04_05_2015_1096186792/foto_do_novyny_pro_koncert_ivasyuka.jpg[/img] Фрагмент концерту "Наш Івасюк" у Львові[/caption]