^{Текст та фото: Оксана КАШТАЛЯН}

У Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків відкрили виставку львівської художниці родом з Луцька Світлани Редкач.

На заході 13 жовтня побувала журналістка Район.Луцьк.

Запах ладану. Світло свічок. Наспівний речитатив плакальниць із динаміків. Такі релігійні атрибути смерті зустрічають відвідувачів у багряній півтемряві однієї із зал Музею Корсаків. Картини, інсталяції і скульптури, які вихоплює з тіней приглушене світло, спочатку лякають і відштовхують. Проте, якщо пригадати, що саме спонукало художницю створити ці роботи, починаєш дивитися уважніше.

Проєкт «Memento Mori» – це спроба Світлани Редкач викричати біль від втрати рідної сестри й переосмислити значення смерті й цінності життя. Цікаво те, що, попри відносну табуйованість теми в Україні, серед відвідувачів виставки були люди дуже різного віку: молодші школярі, підлітки, молодь та зовсім старше покоління.

На урочистій частині відкриття керуюча партнерка музею Леся Корсак розповіла загалом про творчість художниці.

«Вся творчість Світлани Редкач присвячена роздумам про наші страхи, думки, про наші нічні жахіття, тому що жодна людина не може не думати про смерть. Усім нам щось сниться, щось пригадується, а Світлана видає це нагору. Це як матеріалізація думок, снів, емоцій та переживань», – зазначила Леся Корсак.

Сама ж художниця, приборкуючи хвилювання, подякувала усім, хто допоміг їй на шляху до створення цієї виставки і з самим створенням. Частину робіт створила її покійна сестра. На згадці про сестру вона не змогла стримати сліз, тому з натовпу до неї вийшов її чоловік із дочкою на плечах. Виявилося, що у натовпі присутні також її батьки, брат і багато друзів.

1

Подруга Світлани взяла слово і поділилася історією про те, як під час одного з їхніх спільних походів у гори вони опинилися на межі життя і смерті. Одного разу після двох днів походу вони заночували біля озера Бербенеску високо в горах. Уночі стало дуже холодно, тому зранку вони вирішили йти звідти, але не вийшло.

«Ми відкрили намет і зрозуміли, що нас закидало снігом так, що ми не можемо вийти. Я тоді сказала Світлані, що той момент настав, про який вона завжди говорила. Щоб ви розуміли, я іконописець і завжди була за життя, а Світлана навпаки завжди просувала ідею роздумів над смертю. І коли ми опинилися на отій межі життя і смерті удвох, я вирішила, що це кінець, а Світлана вирішила, що це був початок, і вона мене звідти витягла», – розповіла подруга мисткині.

Коли усі охочі висловилися, відвідувачам запропонували за давньою традицією розділити трапезу, відламавши шматок хліба зі столика біля входу, а також запалити свічку (там же або взяти додому) й подумати про значення смерті й цінність життя.