^{Авторка: Ольга Булковська}

«Загинули від ТЦК»: у Берліні люди, які називають себе українцями, провели акцію, що смердить роспропагандою. Я випадково втрапила туди. І – не змовчала.

«В Україні проісходе геноцид українського народу»

«Кожен український презідєнт щось робив, щоб була війна в Україні!», «Україна повинна відкрити кордони для чоловіків», «Ваш Зєлєнскій винен у війні», «Зеленський – диктатор-невдаха», «Ми проти ТЦК!», «Це хлопці, які загинули від ТЦК». І вишенька на торті – «А ви чому не на фронті?».

У центрі Берліна люди (переважно юнаки) або кричали це мені в обличчя, або тикали свої плакати, на яких – таке спотворення реальної ситуації в моїй країні та наративи російських вкидів, що аж кров з очей.

Поки питаю тих протестувальників (точніше, провокаторів, що роблять потрібну Кремлю картинку), чи розуміють вони, що Україну треба захищати, стає гарячіше, а моїх слів, що українців убиває Росія, а вони говорять вкидами русні, узагалі ніхто не чує і не реагує.

Далі у це втручаються нібито випадкові перехожі – двійко жінок.

«Чого мають наших дітей убивати?», «В Україні проісходе геноцид українського народу», «Зелєнський знищує українську націю». За кілька хвилин звучить тААААк багато добірної єресі – мабуть, усі можливі на цю тему тези роспропаганди.

Словесна діарея вилітає з вуст нібито випадкових пані. Але потім бачила, як вони цим бідненьким протєстующім мальчікам, що померзли, приносили теплі напої. Ну а що, як же борцунам бути зі шмарклями?

Саме таких людей ми, фактчекери, називаємо корисними ідіотами. Хоча і прямої роботи на ворога я теж не відкидаю. Бо від однієї жінки прозвучало, що вона сюди прийшла спеціально підтримати оцих «виборювачів» прав людини. А ще говорила, що живе в Україні (на жаль, ні спростувати, ні підтвердити саме цього не можу).

Поки тривав цей словесний махач, мене знімали. Як виявилося, і представники російських агітаційних платформ, що називають себе медіа, і самі протестувальники, і ті навіжені жінки, і колись український медійник Роман Кадємін (це той, хто «нікому нічого не винен», ексведучий телеканалу «Інтер», спортивний журналіст, який чкурнув з України у березні 2022 року й записує маніпулятивні відео на різні теми, які завжди мають прямий стосунок до України). Останнього, до слова, я не впізнала, поки колега не сказала, хто це.

Якщо вам цікаво, як саме Кадємін використав відео і мою емоційність, то – ось, можете його переглянути.

@roman.kadiemin #германия🇩🇪 #украина🇺🇦 #россия🇷🇺 #тцк #митинг #новости #политика ♬ оригинальный звук - ROMAN KADIEMIN

Звичайно, що заборонити йому поширювати це я не могла, бо перебувала у публічному місці. Тому прокинулася вже у понеділок, 18 листопада, знаменитою у тік-тоці цього чоловіка, який зараз із Німеччини вєщає на общєпанятнам, і на каналі одного з учасників мітинга, якого тік-ток знає як «Хайповий».

Він поширив відео зі мною, де сотні таких же, як він, «патріотично налаштованих громадян» улаштували мені публічну екзекуцію.

Це, до слова, той самий провокатор, що має світлину з нардепом Давидом Арахамією на фоні плакату проти президента Володимира Зеленського.

Той «хайповий» має два акаути у тік-тоці. Обидва – однаково огидні рупори вкидів та ворожих наративів. Молодик навіть знімає свої пропагандистські ролики у формі-піксель, у якій нас боронять наші захисники та захисниці.

Крім того всього крінжу, маю ще одне цікаве відео. На щастя, поруч була моя колега, представниця Інституту масововї інформації (ІМІ) Майя Голуб. Бо, власне, після цієї словесної перепалки я пробувала опанувати себе, відійшовши подалі, а вона повернулася до тих «мітингарів» і записала їх. Там «прекрасне» все – й озвучені вимоги, і думка про співпрацю з російськими нібито ЗМІ, і що на мітинг потрапили через рекомендації подій у соцмережах. Гляньте і зробіть висновки самі.

А також у цьому важливому відео (як і в тік-тоці Кадєміна) – точні дані для початку роботи СБУ (є ж ПІБ та вихідні дані осіб, які за кордоном транслюють наративи роспропаганди). Це, звичайно, трохи важче, ніж за «бігусами» по зонах відпочинку бігати, але можна спробувати. Бо оці корисні ідіоти в ролі голубєй міра мають відповісти за свою роботу на ворога. Правда ж?

Розбір ситуації. Коротко і зрозуміло

Роман Кадємін цю акцію підтримував. Це видно з його сюжету. Та й загалом – його тік-ток вельми красномовний. Маєте сили і бажання – прогляньте (roman.kadiemin).

Я лиш зауважу, що він переважно створює свої вкиди, використовуючи такі прийоми, як постправда, викривлена реальність, упереджена подача фактів. А висвітлюючи «активні дії», на яких ми й перетнулися у Берліні, стає агентом впливу, інфлюенсером, за яким уже розносять ці тези мої «улюблені» корисні ідіоти.

Він і мене пробував переконати. Хоча попередила, що пристойно розбираюся у питаннях дезінформації. З того, що пригадую, то посилів було кілька. Мовляв, Роман багато заробляв, платив військовий збір із 2014 року, тож воювати має не він, а професійне військо. Він переконував, що саме цей мітинг – не активні дії Кремля, а позиція українців, які його зорганізували самі.

«А ви знаєте, скільки співробітників ТЦК у нас є?» – питав він мене тоном, який передбачає можливість ділитися вкрай секретною інформацію. Вибісило навіть це «у нас». Романе, у нас – це в Україні. А ви – утікач, ухилянт і пропагандист.

«Давайте емоції зараз приберемо», – казав він. І навалював, що Україна повністю залежна від США та Європи, їхнього фінансування.

Зараз, мовляв, вектор змінюється: Трамп не буде давати грошей, Європа не потягне. «Далі що? Боротися за рахунок кого, за рахунок чого?» Знайомі наративчики?

І геть невтямки йому було, завдяки кому Україна є, попри тисячу днів повномасштабного вторгнення, як ми вистояли століттями та боремося з російськими окупантами зараз уже понад 10 років із 2014-го. Він же не в курсі, що є ті різні звичайні люди, яким не байдуже, які воюють або працюють на перемогу, а не на ворогів.

Моїх слів про патріотизм і героїзм українців та українок він навіть, мабуть, не чув. Бо й далі вів своє, аж пригадав гасла, з якими йшов на вибори Зеленський, за якого віддали голоси 73% виборців. І почав нити, що їх обдурили (певно, і його).

На цьому в розмову, до якої їх ніхто не запрошував, знову увірвалися ті навіжені жінки. І вальнули на мою бідну голову чимало вкидів. Я пробувала апелювати. Але вийшло класично: у суперечці з ідіотками не виграла, бо вони задавили агресією та досвідом.

Після слів «не надо захищати на передовій буцімто якусь там Україну», «а всіх їх у раді перестріляти разом із Зеленським», «бо то він зробив, щоб війна тривала» від однієї з цих пропагандисток я просто емоційно зірвалася.

Мене вистачило спочатку на культурне: «Якби у вас були мізки, то я б поговорила. Але саме зараз продовжувати розмову немає сенсу».

А коли вона продовжили верещати, я пішла, бо відчувала, що ще хвилина-друга – і мій здоровий глузд вирубається, після чого я реально втулю хоч одну з тих дуреп.

«Буцімто якусь там Україну» було останньою краплею в чашу мого терпіння. На жаль, констатую: російські пропагандисти досягли свого – вони знецінюють нашу державу вустами тих, хто має її громадянство.

Спочатку – лекція, потім – практична робота

Власне так сталося зі мною у неділю, 17 листопада, у Берліні. Бо у столиці Німеччини кілька днів тривав симпозіум «Перемога у війні з цифровою пропагандою» для українських, вірменських та грузинських журналістів. І саме у неділю Дітмар Піхлер, аналітик із питань дезінформації, підготував нам презентацію та прочитав лекцію на тему «Active Measures», Agents of Influence / «Useful Idiots» («Активні заходи», агенти впливу / «корисні ідіоти»).

Загалом у ті дні ми всі багато слухали, дискутували, ділилися досвідом і напрацьовували вектори взаємодії, аби результатом симпозіуму стали конкретні кроки з протидії дезінформації, яка має століття історії і є критичною проблемою для світу та пострадянських республік зараз, коли розвиток штучного інтелекту дозволяє маніпулювати швидше, зухваліше, масштабніше.

Я надіслала всі відео і фото йому як одному з ключових спікерів симпозіуму. Дітмар Піхлер каже: те, як і хто організовує такі «актівниє дєйствія», він вивчає давно. І ця акція, хоч як прикро, для нього – не несподіванка.

«Є кілька моментів, які я хотів би поставити під сумнів щодо дій цих «активістів». Перш за все, місце проведення їхнього мітингу – у Берліні. Яку реакцію вони намагаються викликати і чого вони очікують від Німеччини? Хоча заборона чоловікам залишати країну під час війни безсумнівно є складною для багатьох, на міжнародному рівні це не є чимось незвичайним», – зазначив він.

Більше того, за словами експерта з питань дезінформації, наприклад, гасло «Зеленський – диктатор», розміщене на плакаті, є неправдивим звинуваченням проти українського президента і збігається з поширеними наративами російської пропаганди. У такі часи, коли впливові кампанії Кремля роблять усе можливе, щоб демонізувати Україну та її керівництво, така активність може мати дуже сумнівні наслідки.

Це їхня країна. І їхня боротьба

Власне, у ту неділю невипадкова випадковість вирішила, де я маю бути. Бо прямували ми з Майєю, поки ще мали час до потяга, подивитися (назвемо це так) на «антівоєнний марш», який саме 17 листопада у Берліні проводила Юлія Навальна і Ко.

Знаючи наративи цих нібито опозиціонерів, ми (а це українська делегація) мали певні попередні плани. Частина колег пішла раніше. Я та Майя Голуб затрималися у готелі, а потім уже через сутичку з пропагандистами та корисними ідіотами не встигли до дівчат.

Але мої чудові колеги з інших українських видань пішли туди і доєдналися до протестної акції наших громадян – тих, які дійсно відстоюють за кордоном інтереси своєї держави, показуючи світу реалії війни Кремля проти України та справжню сутність російських лібералів. Бо це – їхня країна і їхня боротьба!

Акція українців у Берліні

Акція українців у Берліні

Акція українців у Берліні

Акція українців у Берліні

* * *

Цей текст я опублікувала у блогах. Бо розділяти факти та судження, хоч і підкріплені фактажем, не хочу.

Мені не дає спокою думка, чи достаньо раніше робила як журналістка та громадянка України, аби мій син і тисячі наших людей зараз не були змушені протистояти окупантам на фронті, не гинули у містах і селах, куди летять російські ракети. Але я усвідомлюю, що зараз мушу діяти завжди і не мовчати у жодній із ситуацій, де брехня може брати верх.

І ще одне знаю точно: не маю ані найменшого бажання жити поряд із такими довбнями, як ті «журналісти й активісти», яких побачила у Берліні на мітингу. Тому дуже сподіваюся, що після перемоги вони і їм подібні не матимуть ні змоги, ні прав повернутися сюди, в Україну, яка переможе російських терористів.

Дякую, у мене сьогодні все. Але – далі буде!