Військовослужбовець з Волині Олександр Шукалович та переселенка з Херсона Тетяна взяли шлюб на Тернопільщині – в церкві в селі Залужжя Збаразької громади. У цьому храмі, за переказами, молилися гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа та Пилип Орлик. Також у цей день подружжя охрестило свою доньку.

Олександр — військовослужбовець ЗСУ, який з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну добровольцем пішов на фронт. Тетяна — херсонка, якій через війну довелося покинути рідну домівку. Поки чоловік воює, Тетяна з дітьми живе у Збаражі. У липні минулого року пара зареєструвала свій шлюб, а 16 квітня вирішили повінчатися в церкві. Для цього Олександр приїхав з війни в коротку відпустку, передає Суспільне.

У день одруження охрестили чотиримісячну донечку Нону.

«Сьогодні ми щасливі з чоловіком. Мріємо про перемогу, здоров’я наше і наших солдатів, про здоров’я наших дітей, щоб у них все було добре, щоб вони і всі інші діти не знали, що таке війна», – розповіла Тетяна.

Настоятель храму отець Михайло Найко каже, за час повномасштабної війни в Церкві Преображення Господнього взяли шлюб троє військовослужбовців, під час посту шлюб дають вперше. Такий виняток роблять для військових, які мають повертатися на фронт:

«Військові люблять цей храм, він відомий. Побудований на місці, де в 1240 році був заснований невеличкий скит, який переріс у монастирок, від чого отримала назву і гора. Храм побудовав знаменитий князь Іван Збаразький, який був уславленим воєначальником і відомий тим, що проводив успішні військові походи на Московію. Тут був давній монастир, у цьому храмі молилися гетьмани Богдан Хмельницький і, за деякими свідченнями, також молилися Іван Мазепа та Пилип Орлик».

Олександр пішов на фронт добровольцем. Каже, не зміг дивитися, як гинуть інші військові. Окрім чоловіка, в Тетяни воюють також брат і племінник. Їх, каже жінка, намагається завжди підтримувати.

«Це його вибір, я знала, на що я йду. Знала, що його не буде і що треба його чекати. Підтримка, головне — це підтримка, посмішка. Якщо посміхаємося ми — посміхаються наші чоловіки, бо бачать, що ми спокійні. Не треба біля військового плакати, говорити, як нам погано. Нам погано, але треба триматися. Бо якщо ми плачемо — нам погано, а їм в два рази гірше».

Олександр став батьком і для старшої доньки Тетяни — семирічної Маргарити. Усі разом, каже подружжя, мріють відвідати звільнений Херсон, проте залишаться жити на Тернопільщині.