Відколи себе пам’ятає, молодий хлопець Іван Марчук марить небом. З дитинства жив біля військового аеродрому й завжди зачаровувався віражами, які у нього над головою робили літаки. Та коли підріс і постало питання вибору професії, життєві реалії змусили забути про мрію. Донедавна. А тепер він щасливий, бо його на навчання кличе Америка!

Про амбіційного лучанина розповідає «Високий замок».

Іванові Марчуку 24 роки. Каже, у його родині ніколи не було пілотів. Але тато одного разу наважився стрибнути з па­рашутом. Тоді взяв зі собою на летовище й сина.

«Ми поїхали на рівненський аеродром, — ділиться спогадами Іван. — Мені аж дух забило, коли тато там стрибав з парашутом. Я миттю побіг записуватися і собі, але мені відмовили. Бо мав лише 12 років. Але тато запропону­вав політати на планері в екіпа­жі з інструктором. Так я вперше здійнявся у небо, побачив чудові краєвиди довкола міста з висоти пташиного польоту. Пам’ятаю, як пілот весело підморгнув: "Як підростеш, приходь до нас, на­вчимо тебе літати"».

Пізніше хлопець таки стриб­нув з парашутом — на аеродро­мі «Цунів» у Львівській області. Були плани нарощувати кіль­кість стрибків. Проте невдовзі Іван отримав травму ноги, яка поклала на операційний стіл. Переніс складну операцію на коліні й не міг повірити, що від своєї мрії мусить відмовитися, що його реабілітація затягнеть­ся на роки…

Закінчивши школу, юнак хотів вступати до Льотної академії на­ціонального авіаційного універ­ситету, що у Кропивницькому. Проте відмовився від цієї ідеї, бо не міг оплатити льотну прак­тику. Вищу освіту подався здо­бувати до Луцького національ­ного технічного університету — і став спеціалістом з міжна­родного туризму та екології. Тоді йому випала нагода впер­ше побувати у США — Іван став учасником програми Work and Trаvеl («Працюй і подорожуй»). За океаном упродовж літа пра­цював баристою. Повернув­шись зі США, купив обладнання для обсмажування кави і в Луць­ку розгорнув свій бізнес.

Справи йшли добре. Юнак розповідає, не було відбою від замовників зі Львова, Івано-Франківська, Рівного. Але коли почався коронавірус — панде­мія вдарила по бізнесу. Тож Іван продав обладнання й нарешті пішов за покликом серця — всту­пив до Західноукраїнської шко­ли авіації у Львові.

«Я на відмінно склав іспит із теорії і був допущений до льот­ної практики, — каже Іван. — Цей етап для мене ще не завершив­ся. Щоб отримати ліцензію при­ватного пілота початкового рів­ня, необхідно налітати за два роки 45 годин. Я поки що налі­тав лише десять. Коштує таке навчання недешево: за одну го­дину польоту необхідно виклас­ти 4000 гривень».

Паралельно хлопець подав за­явку на отримання гранту, який надає одна з авіаційних шкіл США, власником якої є виходець з Білорусі Андрій Борисєвіч.

«Організаторам гранту я на­діслав есе, пояснивши свою мо­тивацію, — ділиться Іван Марчук. — Аби отримати кошти на на­вчання, необхідно було набра­ти найбільшу кількість голосів серед 277 учасників. Перемож­ця визначили за результата­ми голосування, яке проводи­лося у соціальних мережах. Я посів друге місце. Результатом дуже задоволений. Американ­ська школа пілотів запросила мене на безкоштовне навчання: подарувала право безкоштовно відвідувати заняття з теорії та 10 годин безкоштовних польо­тів. Це просто фантастика!».