Сергій Мартинюк – відомий музикант, письменник і активіст, а тепер ще й військовий, який завжди популяризував українську музику, культуру та творчість.

Співак ексклюзивно розповів Show 24 про рішення доєднатись до Збройних Сили, що думає про колег по творчому цеху, які сидять за кордоном, яка його мета на цій війні та чи планує ставити творчість на паузу.

Я почекав поки дружині стало легше 

Якими були основні критерії рішення щодо добровільного вступу до лав ЗСУ?

У моєму випадку це були здебільшого сімейні обставини та відчуття моменту – типу, от час настав. Годі зволікати. Я зачекав коли трохи підросла донька (в травні їй виповнилося два) і дружині стало легше справлятися з двома дітьми.

Чи обирали ви конкретний напрямок роду військ, куди хотіли доєднатись?

Так, є попереднє бачення того, де я буду служити та зможу бути максимально корисним. Але про це я розповім після завершення навчання, – не хочу випереджати події.

Як відреагувала дружина на рішення взяти до рук зброю? Чи були спроби відмовити від цього бажання?

Цілком адекватно, зважаючи, що в нас було чимало дискусій за останній рік. Від того, що армія – це не для мене з моїм відчуттям комфорту і звичками до того, що тут я набагато корисніший. Врешті, її підтримка, а зараз подеколи й нотки гордості в голосі, важили для мене чи не найбільше. Зараз це тримає і надихає.

Чи підтримали ваше рішення інші учасники гурту «Фіолет»?

Звісно. Підтримали та навіть розділили. Але про це колеги розкажуть особисто якось згодом.

Поки пауза, – Мартинюк про творчість і бажання творити

Наразі ви проходите військовий вишкіл. Чи не виникало за цей час бажання сісти та творити музику, як робили раніше?

Попри важкі будні – з фізичними навантаженнями, щоденними полігонами та тактичними полями, щовечора, після зданого і почищеного автомата, я знаходжу годинку-другу, аби усамітнитися. У цей час я читаю або пишу. Переважно поезію. З новими піснями поки пауза. Але вони будуть. Не можуть не бути, поки я є.

Чи є українська творчість, зокрема музика, зброєю на фронті?

Навряд це зброя, але емоційна та психологічна підтримка для хлопців і дівчат так. Виступи з "Культурним Десантом" це яскраво продемонстрували. Розчулені обличчя, усмішки, сльози, обійми, душевні розмови опісля… – здавалося б, годинка часу, пауза в армійській фронтовій рутині, а люди перезавантажуються, згадують про речі, які війна затирає. Це точно додає сил і розуміння, що ти робиш тут і куди йдеш. Хочеться, аби армія приділяла цьому більше часу, бо про емоційний стан наших вояків у нас дуже часто піклуються в останню чергу.

Шкода, що це розуміє меншість, – Сергій про власну мету на війні

Можна виголошувати багато пафосних слів та декларацій – і це нормально! – але особисто я хочу елементарного – відчувати свою потрібність, користь в цій боротьбі. Зараз ніхто не має лишатися осторонь – це вже давно не війна ідеологій, це війна на виживання українців. Шкода, що це розуміє меншість.

Що думаєте про колег по творчому цеху, які відсиджуються за кордоном?

Я їм не суддя. Хай розбираються потім зі своєю совістю.

Народ рабів і безхребетних створінь, – Мартинюк про цивільних і військових росіян

Якби у вас зараз була змога звернутись до росіян як цивільних, так і військових, щоб ви їм сказали?

Жодного бажання говорити з народом рабів і безхребетних створінь. Росіянці вже давно зробили свій вибір, і це вибір вср*тих імперіалістів, навіть якщо мова про лібералів – толерантність кожного з них закінчується на питанні Криму, української культури та історії.