«Майбутнє дітей залежить від нас», – бізнесмен і політик Роман Бондарук

^{Спілкувалася: Оксана ДУДА
Фото: Ірина КАБАНОВА
Настрій: Mojo Sky Garden (вул. Ковельська, 16)}

Він знає, як зробити життя лучан комфортним та сучасним. Сьогодні на рахунку віцепрезидента Всеукраїнської ради голів ОСББ, бізнесмена та політика Романа Бондарука – не одна реалізована ініціатива з благоустрою багатоквартирних луцьких будинків. А ще наш співрозмовник – активний громадський діяч, спортсмен і люблячий батько двох синів. Про комфорте життя та перспективи розвитку міста, а також про спорт, сімейне життя та батьківство Романа Бондарука – читайте в інтерв’ю.

– Кава чи чай?

– Спочатку взагалі п’ю фреш з апельсину та грейпфруту, а пізніше вже і каву, і чай. Зранку стараюся їсти вівсяну кашу: вона дає багато енергії, а я займаюся спортом.

– Якими видами спорту ви займаєтеся?

– Вже другий рік активно займаюся тріатлоном, дуже люблю його. Якось на Фейсбуці прочитав про Ironman (різновид тріатлону) і почав цікавитися, чи є щось подібне у Луцьку. Так я вийшов на федерацію і почав тренуватися. А бігаю вже років десять. Також з 2015 року займаюся тайським боксом. Зацікавився ним, коли їздив до Таїланду. Одним словом, на весь тиждень у мене розписані тренування, а коли готуюся до змагань – маю по два на день.

– Стільки років тренувань – це вже майже професійний рівень…

– Досягнути професійного рівня, на жаль, вік не дозволяє. Для цього треба займатися спортом з дитинства, і приділяти йому багато часу, як і будь-якій роботі.

– У вас є двоє синів, правильно? Їх також залучаєте до занять спортом?

– Так, з шести років я водив їх на дзюдо, потім на футбол. Менший досі грає в «Волині» та займається боксом.

– Що для вас батьківство?

– Коли я став татом, у мене з’явився стимул. Відповідати еталону "справжнього чоловіка", робити правильні вчинки, постійно розвиватися. Адже майбутнє дітей багато в чому залежить від нас. Батьки мають бути прикладом. Зараз сини живуть окремо від мене, з моєю першою дружиною, бо так вже сталося, що ми розлучилися. Але бачимося ми часто, разом займаємося спортом. Старший вже закінчив школу.

– А скільки років меншому сину?

– Одинадцять.

– А ви живете в іншій родині?

– Так, я одружився вдруге.

– Розкажіть про ваше сімейне життя. Як ви відпочиваєте?

– Ми любимо активний відпочинок: похід в гори, заміські пробіжки. Взагалі, ми багато подорожуємо, і пробігтись вулицями кожного нового міста, де ми буваємо, уже стало сімейною традицією.

– Хто у вас в родині готує?

– Частіше цим займається Людмила, вона готує дуже смачно. Це, до слова, був один із вагомих аргументів під час прийняття рішення про одруження. Мабуть, народна приказка про те, що стежка до серця чоловіка пролягає через його шлунок, таки має рацію. Нас кулінарне мистецтво дружини зближує.

– Якому харчуванню надаєте перевагу? Це завжди здорова їжа?

– Іноді дозволяю собі харчуватися неправильно. Наприклад, після змагань можу з’їсти гамбургер, картоплю фрі і запити це все колою. Я – проста людина, якій іноді хочеться і такого.

– На завершення цієї теми запитаю: Чак Норріс чи Арнольд Шварцнегер?

– Чак Норріс.

– Крім ролей люблячого батька і наполегливого спортсмена, Ви відомі своєю активністю в об'єднаннях співвласників багатоквартирних будинків. Зокрема, виконуєте обов'язки віцепрезидента Всеукраїнської ради голів ОСББ. Уявіть, що вам дали двір, який ви можете спроектувати на свій смак. Як би він виглядав?

– Сонячним і зеленим. Перше, що обов’язково має бути у доглянутому дворі - це зелені насадження. Дерева, кущі, квіти – це життя та кисень. Друге, що має бути - дитячі гойдалки. Без дітей не уявляю перспектив цього двору. Третє - доріжки. Для пробіжки, для велосипедів, для тих же дитячих колясок. Ну і, звісно, сам будинок має бути модерновим: новітні комунікації, утеплені фасади, пандуси. І багато чого іншого, що треба для комфортного життя.

– Як виглядає житло вашої мрії?

– Зараз я мешкаю у квартирі. Звичайно, всі дорослі чоловіки мріють збудувати будинок, посадити дерево та виховати сина. Один будинок я вже збудував: зараз там мешкає моя перша дружина з дітьми. Про другий уже замислююсь. Там має бути багато простору. Зрозуміло, що такий можна проектувати лише за містом.

– Що для вас комфорт?

– У данців, жителів однієї з найщасливіших країн в світі, є таке поняття як «хюґе». Це не обов’язково має бути твоя хата. Це просто місце, де тобі затишно і спокійно. Думаю, таким місцем у Луцьку для його мешканців може стати будинок на вулиці Софії Ковалевської. Там був впроваджений успішний проєкт модернізації, до якого ми теж мали причетність.

– За які кошти відбувся благоустрій цього будинку?

– Щодо фінансування, місто пішло нам на зустріч. Міська влада розуміє, що співвласники будинку також беруть на себе відповідальність, вкладають кошти і хочуть щось змінити. Тому частину грошей на благоустрій виділили з державного та міського бюджету – місто зробило двір. У самому будинку встановили індивідуально-тепловий пункт, замінили вікна та двері, утеплили фасад. Фактично, власники не витратили своїх коштів, адже вони зекономили на теплоносії. В такій синергії можна змінювати на краще весь Луцьк.

– Скільки часу тривало оновлення і яким був загальний бюджет?

– Робота тривала близько трьох місяців. Витратили близько чотирьох мільйонів гривень. Але воно того варте!

– Повернемося до житлової теми. Розкажіть докладніше про Всеукраїнську раду голів ОСББ. Чим займається організація?

– Докладніше на цю тему можу говорити весь день. У 2012 році ми першими в Україні напрацювали програму розвитку ОСББ, а в 2013 – програму підтримки проєктів енергоефективності. Вона, до речі, передбачала кредитування і на всеукраїнському конкурсі, який влаштовував Європейський Союз, зайняла друге місце. Вона була продумана, лаконічна за суттю, але глибока за можливостями розвитку, які відкривалися для ОСББ. Потім ці проекти отримали підтримку на державному рівні, у програмі так званих «теплих кредитів». Програма у цьому році вже завершується. Але натомість створюють Фонд енергоефективності, на співпрацю з яким подали заявки вже близько десяти луцьких будинків.

Щодо Всеукраїнської ради голів ОСББ, я був одним із ініціаторів її створення. Сьогодні раду очолює Наталія Олійник, а наші представництва діють у 15 обласних центрах. Фактично, нам вдалося у всій Україні об’єднати лідерів громадської думки, тепер ми задаємо тон у державній політиці і практиці модернізації житлового фонду.

– Чому ви вирішили займатися саме таким напрямком?

–Проблемами житлово-комунального господарства я зацікавився ще з 2011 року, коли був депутатом Луцької міської ради. Вони завжди турбують містян: спільне утримання будинку, непідйомні платіжки, діряві дахи і мережі, невчасне вивезення сміття і таке інше.

На жаль, досі все працює переважно за старою, радянською схемою. Тому в питаннях житлово-комунального господарства досі панують монополії та корупція. Все мало б змінитися, коли у 2017 році прийняли закон про житлово-комунальні послуги. На жаль, фактично ЖЕКи назву поміняли, але зберегли стару суть. Вважаю, їм на зміну мають прийти більш сучасні організації. І уся сфера ЖКГ Луцька потребує кардинального оновлення.

– Ви саме через це обрали партію «Слуга народу» для втілення своїх ідей?

– Раніше я уже був депутатом, маю досвід політичної діяльності, правда, в лавах іншої партії – у 2010 році «Слуг народу» ще не було (жарт.). Що таке робота в місцевому самоврядуванні – знаю добре. У команді «Слуг народу» мені імпонують новаторські підходи, рішучість і глибина пропонованих змін, націленість на результат реформ, а не на процес їх розгляду. Молода, ініціативна команда, яка зараз формується у Волинському осередку, справді може кардинально змінити ситуацію в Луцьку, якщо під час виборів отримає більшість у раді. Я буду вкладати свою активність, свої знання і досвід, щоб досягти передусім цієї мети. А далі працюватиму, щоб крок за кроком змінювати, оновлювати, робити комфортнішим життя лучан.

– Маленький бліц наостанок. Яку останню книгу ви прочитали?

– «Так казав Заратустра» Фрідріха Ніцше. Це дуже філософська книга, багато думав, коли читав і по кілька разів перечитував фрази.

– Коли вам буває страшно?

– На змаганнях, перед самим стартом.

– Коли ви почувались щасливим?

– Завжди, коли першим приходжу до фінішу. І ще – коли народжувалися сини.