Успішно!

Behealthy

Лучани-повстанці: 5 історій ветеранів УПА. ФОТО

14 жовтня також вшановуємо подвиг тих, хто відстоював Україну в ОУН та УПА.

Текст і фото: «Таблоїд Волині»

Традиційно 14 жовтня відзначаємо свято Покрови Богородиці, кілька років вітаємо з Днем захисника України волонтерів, військових, солдатів, фронтових лікарів. Проте Покрова – це берегиня не лише козацтва. 14 жовтня також вшановуємо подвиг тих, хто відстоював Україну в ОУН та УПА.

Для повстанців у департаменті соціального захисту святковий стіл. Грамоти, подяки, українські пісні. На формах у гостей – медалі. Жінки та чоловіки, яким від 70 до майже сотні літ жартують, співають повстанських пісень та декламують вірші. Між собою вирішують, в якій церкві зустрінуться і які заходи треба відвідати.

Братство «ОУН-УПА» – це їх життя, упівці бережуть свою форму, а разом – історії. Приходять до братства по розмову та пораду.

«Маю до вас один наказ: живіть!» – з такими словами до членів братства звертається Богдан Вівчарик, теперішній очільник волинських повстанців.

Антон Степанович Костюк

«Та ви почитайте в інтернеті, про мене багацько писали», – всміхається чоловік та дивиться, аби я не сиділа з пустою тарілкою з ним за столом.

Антон Костюк
Антон Костюк

 

Як я вступив в повстанську армію, мені було 17 років. Я був законспірований між Львовом і Луцьком. В 50-му зв’язковий мене продав.  Зв’язковий приніс мені грипса. Я почув, що говорять моє псевдо «Чорноус». Та й зметикував, що то чекісти, бо ж свої б такого не озвучили. Три місяці вибивали з мене інформацію, але лише поламали ребра та лишили сліди на лобі на все життя.

Етапом на Магадан, де й дороги нема. Я три роки добував уран, люди гинули одне по одному. Там були лише каторжани та 25-літники. Ставилися гірше, ніж до бандитів, ми були найбільшими там ворогами.

Антон Костюк
Антон Костюк

 

Коли повернувся до Луцька, то не мав прописки, але мусів дати хабаря, щоб приписали на 3 місяці, а далі й характеристику вже мав з роботи.    

Я мав зв'язок на Гнідаві в ярах. В 12 мав зустрічі. Раніше – ніколи. Йдеш вночі, дивишся, а всюди «ракети». Йдеш і не знаєш. Якщо ведеш за собою «хвоста», то свої застрелять.  Якщо втікатимеш – застрелять кагебісти. Йдеш як заєць, страшно, але на певну годину мусиш бути, часом відсиджуєшся до того кілька годин. Отримував зашифровані грипси, де писали, що треба, зашифровано. В мене була велика територія, аж до Львова їздив, а ще й повстанців ЗІЛом міг перевезти, а чекісти вірили, що то вантажники.

Антон Костюк
Антон Костюк

Марія Іванівна Ткачук

10 років відсиділа, на каторгу мене везли вже у 18 років. Мордовія, Воркута, Красноярський край. За десяток років пройшла це все. Коли повернулася, то ще й сказали вибратися з області за добу. Мусіла їхати назад на Воркуту, бо ж ні роботи, ні навіть одягтися не було. Нема прописки – нема роботі. Але ж на Воркуті знайшла собі Волинянина, побралися, то й повернулася з ним, мали двох синів.

Марія Ткачук
Марія Ткачук

Я належала до ОУН-УПА, ті бійці – справді герої. Я родом з Тернопільщини, там всі й завжди поважали упівців і називали героями.

Марія Ткачук
Марія Ткачук

Марія Ткачук
Марія Ткачук

Анастасія Іванівна Грабовська

Я була студенткою в Сокалі. Любила і поспівати і поговорити. Я розказувала вірша про повстанців, розказувала, що треба підтримувати дух. Довелося за це потрапити у Воркуту на 40 років. Я маю дуже багато грамот, подяк, заслуг.

Анастасія Грабовська
Анастасія Грабовська

На суді я була одна, не визнавала, що знаю тих, з ким спіймали. Прокурор сказав: «Ну, кажи останнє слово». А я відповіла: «Останнього слова в мене нема і ще не буде. І я нікого не продала і не видала».

Націоналістів я буду поважати до кінця життя, бо мала завдяки їм багато-багато слів, не останніх.

Василь Григорович Кушнір

Я й сам довго не знав, що був в УПА. Батько мій був ковалем, до нього ходило все село і ще й сусідні. А я ж постійно виконував батькові доручення. Часом стояв на варті, поки вдома вечеряли.

Василь Кушнір
Василь Кушнір

Був один особливий випадок. Батько наказав перейти до одного чоловіка з села та позичити пляшку горілки, дав мені торбину та пляшку. Я питаю, нащо йти аж до Андрія, якщо Макар ближче. Батько гримнув та сказав йти, як він наказав. З татом в нас не сперечалися. Я прийшов, пояснив, що тато попросив горілки, дав пляшку. За 15 чи більше хвилин Андрій повернувся та дав пляшку з іншим корком. Андрій сказав, що корок від пляшки впав, а він просто іншим заткнув. Як повертався додому, то НКВ-дист вскочив з підводи та почав мене розпитувати. Навіть скуштував, чи то справді горілка та й відпустив додому. А вдома батько не знайшов корка від пляшки. Я ще таким зляканим його не бачив. Але він просто лежав у торбині, тоді я вже замислився, що не просто ношу горілку, а роблю щось, мабуть, важливіше.

Солтан Іван Адамович

«Як Ви такі молоді мене розпитуєте, то і я біля вас молодію», – Іван Адамович чекав і має що розповісти.

Іван Солтан
Іван Солтан

Батька вбили чекісти, тож моя родина була «в довірі» в повстанців, вони знали, що ми не підведемо. У нас часом вечеряли. Наша родина попала під розкуркулення, то мама запрягла до воза корову, йшла по селу й казала, що йде продавати. Так втекла на 2 місяці, продала і воза, і корову.

Батько як вмирав, то сказав мамі, щоб вчила сина. Я це запам’ятав. Зробили мені підробну довідку, що я закінчив сім класів. Так я вчився потім в педагогічному. А з іншими дівчатами-студентками підбирали листівочки з агітацією від повстанців та роздавали. Пакетики з листівками були десь на кущах в пакетах.   

Іван Солтан
Іван Солтан

 

***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].

Додати новий коментар