Про веселого та жартівливого пенсіонера Григорія Якимця із села Губин на Локачищині дізналися ще влітку 2018 року. Тоді здивував усіх тим, що у 80 літ привів у хату жінку. А нині вразив, бо у ці воєнні дні одружився, пише «Вісник».

Григорій родом з Полтавщини. У волинське село потрапив на роботу після закінчення лісового технікуму. Тут зійшовся з жіночкою, у якої квартирував. З нею прожив 47 років. Разом її діток виростили.

– Не розписувався, бо хіба той штамп тримає? – хитро підморгує. Григорій Прокопович усю розмову пересипає жартами, любить побалакати, різні історії згадати. Тож самотність йому допікала найбільше. Ще коли роботи багато, а господар він відмінний: вулики має, корову глядів, то менше її відчував, а прийде зима – хоч вовком вий у порожній хаті. Дев’ять років одинаком жив, а тоді задумався про другу половинку. По сусідству чоловік із села Лище Луцького району господарство купив, наймав жінок, щоб городину доглядали. Гриша часто приходив до їхнього гурту – то сапки нагострить, то анекдота розкаже. Сядуть їсти, медом з власної пасіки пригостить, винця домашнього принесе і все випитує, котра не має чоловіка. Жінки реготали, і лишень Марія, зітхнувши, зізналася, що вдова. Не думала, що Гриша зачепиться за її слова. А він пішов у наступ. Дізнався номер телефону Марії і почав дзвонити, у гості кликати. Діти, зачувши, що до мами якийсь дід у кавалери набивається, не заперечували проти їхніх стосунків. І жінка таки наважилася їхати, але не попередила Прокоповича, а сюрприз хотіла зробити. Із самого ранку була на порозі, та двері виявилися замкненими.

– Стукаю, а він не чує, бо слуховий апарат на ніч виймає. То я пішла у літню кухню порядки наводити, – сміється Марія Іванівна. Чоловік вийшов і побачив, як вправно господарює жінка, то аж розцвів. А щоб, бува, не втекла від нього, заховав чоботи.

– Увечері почали збиратися їхати, а нема що взути. «Діду, ти що здурів?! Давай чоботи». – А він – ні в яку. Так і вийшло по його, – згадує жінка.

Пам’ятаю, якою ніжністю і теплом світилися очі цієї пари, коли розповідали про свої будні.

– Грицьо – господар файний. І на городі, і у полі – всюди порядок, – щебече Марія Іванівна.

– Марія і напече, і наварить. Господиня на всі сто, – не лишався у боргу чоловік.

Коли ж заходила мова про офіційні стосунки, Марія Іванівна, підморгуючи, під’юджувала: «А може, розпишемося на старості?» Та Прокопович не приставав на це. І от нещодавно дізнаюся, що таки узаконив чоловік свої стосунки. Як вдалося Марії вмовити Гриця написати заяву, то велика таємниця, а от як відбувалася сама церемонія, про це все село знає.

– Придумали проти мене цілу змову, – загадково починає дідусь. – Бо Марії важливо, щоб усе було по закону. Якось ми зібралися на базар у Локачі. Сусід, Павлович, нас віз. Скупилися трохи, а він каже: «Нам треба ще в одне місце заїхати». Я й не поняв, що то загс. Думаю, Марія якісь документи має взяти. Аж тут виходять святково вдягнені працівниці і питають: «То що, Прокопович, згідні взяти Марію за дружину? Треба заяву написати». Я ще захищався як міг, руками махав, казав, ще тре подумати, але то вже не спрацювало. Хоч фамілії у кожного свої лишилися, але таки женили мене!

Та з веселого сміху видно, що не крепко тим чоловік переймається.

– Зі штампом у паспорті  життя моє геть не змінилося. Хіба одна особливість з’явилася: певно, я найстарший парубок на всю Україну, який женився у 85 літ, – жартує пенсіонер.

А Марія готувалася до цієї визначної події. Напекла-наварила різної смакоти, сусідів покликали. Павловича, який виконував роль водія молодят, теж не забули. Радісно «гірко» лунало, а ще побажання жити у злагоді та мирі до ста літ.

Руслана СУЛІК

Фото Людмили МЕЛЬНИЧУК