Відомий тренер і президент ФК «Волинь» на громадських засадах Віталій Кварцяний спробував виправдати свого вихованця Анатолія Тимощука, якого позбавили звання Почесного громадянина Луцька та всіх футбольних регалій. 

Про це він заявив 9 березня в етері телеканалу ГІТ у спецпроєкті «Разом до перемоги! Волинь. Війна». 

«Одним махом не перекреслиш його як людину, як спортсмена, як футболіста, який зіграв більш ніж 140 матчів за збірну України, – каже Кварцяний. – Я думаю, що в нього серце, можливо, глибоко, не так глибоко сидить визнання того, що він згоден з тим, що якісь його дії, можливо, не зовсім правильні. Трудно мені сказати, бо я його завжди знав з позитивної сторони. Він з Україною, я впевнений в тому. Тільки що він... Я думаю, якщо він зараз скаже чи візьме ніж, чи топор, чи автомат, і піде проти «Газпрому» чи де він працює другим тренером. Чи піде на російську агітацію. Буде – давайте, ну теж якось не зрозуміло. Мені тяжко сказати. В нього своя думка. Якби додзвонитися до нього, спитати: «Толя, що ти думаєш?» Може, старається. Ми зараз його обругаєм, а він завтра виступить і скаже: «Застреліть мене – я хочу загинути за Україну». Чи сказати таке путіну, що він х@й моржовий, ізвінітє, і все таке».

«Не може людина за тиждень поміняти свою думку. Напевно, він невиїзний якось. Чи пов'язаний якимись контрактами. Щось його там стримує. Але настільки ми його всі знаєм, що він – людина-патріот України. Якби він мав можливість, як десь хтось, воювати чи піти, я думаю, він би пішов, якби він був на території України. Чи захищати на блокпостах. Чи десь там вести агітацію як відома людина, щоб підтримати українців, волинян наших. Одним словом сказати, що він злосний злочинець і зрадник України, ну трудно. Трудно на 100 процентів. Але шкода, що він мовчить і не висказує свою думку. Єслі б він сказав навіть щось таке на користь України, нічого б йому за це не було, я так думаю. І він мусить щось сказати, зробити якісь дії, щоб виправдати, доказати свій авторитет, своє, так би сказати, серце, що воно лежить з Україною. Разом з нами. Я так думаю».

Ведучий запитав уславленого тренера, чи вважає він, що спорт має бути поза політикою?

«Взагалі, спорт поза політикою, – відповідає Кварцяний. – І навіть головні наші керівники: європейського футболу – УЄФА, і світового – ФІФА, дотримувались завжди нейтралітету. Але в нинішній реальний час і ФІФА, і УЄФА жорстко вчинили, і весь світ підтримав. Те, що зараз відбувається, на нашу Україну напали незрозумілі дебіли. Ми не очікували, що вони вже настільки отупіли. Це російські люди, керівники їхні, як вони одурачили народ, що жорстка конкретна і бистра реакція футбольних інстанцій вищестоячих. Вони змінились всі і виключили російську федерацію футболу, і з майже всіх видів спорту, з усіх міжнародних змагань. Я думаю, це правильно. Бо через таке нелюдське ставлення до нашої країни – вони заслужили на таке».
– Яка ситуація зараз із гравцями футбольного клубу «Волинь»? Чи є якийсь зв'язок з ними, чи спілкуєтесь? – запитує журналіст ГІТу.

Кварцяний каже, що гравців наразі розпустили.

«Щодо самих футболістів, які зараз у« Волині» на контракті були до початку війни, тренерський склад – Михалик, Гапон, Шахов, спортивний директор Гаврилюк і генеральний директор Жуховицька, вони ближче до цих подій. Наскільки я знаю, вони відпустили, розпустили. Виїхати хлопці ніде не можуть. Десь, наскільки я знаю, кожен від'їхав на ту територію України, де вони були, де родились. І вони не дають про себе знати, в яких статусах чи в яких діях вони зараз відбувають. Хто пішов на блокпост, хто пішов воювати. Я думаю, що поки що мало хто пішов воювати. Я так думаю. Я знаю, що в нас багато футболістів, які грали і які зараз в Луцьку, біля Луцька, в Ковелі, інших містах – Володимирі, Нововолинську, йдуть на блокпости. Громадянська позиція у них. Допомагають, довозять, шукають якісь квартири. Я думаю, вони не сидять. Просто що мало хто з них воює, будемо чесними. Тому що вони, скажем так, не займались так, як ми раніше колись, що нас обучали, ми були вивчені. Напевно, після цієї війни треба буде нам робити якісь в Україні навчання, проводити курси військові, щоб всі були навчені на всякий випадок. Тоді, напевне, і війни не буде ніколи».