^{Текст: Анна МОРАРЬ}

^{Фото: з особистого архіву Дмитра Кузнецова}

Зазвичай усі добре знають футболістів та тренерів футбольних команд, але за їхніми перемогами чи поразками стоїть ще багато людей: адміністратори, менеджери, помічники, лікарі і, звичайно, прес-служба. «Таблоїд Волині» вперше знайомить вболівальників луцької «Волині» із людьми, які працюють у футбольному клубі та без яких неможливе футбольне життя у нашому місті. 

Напередодні домашнього матчу «хрестоносців» із ПФК «Суми» нам вдалось поспілкуватись із прес-аташе ФК «Волинь» Дмитром Кузнецовим, який незвично для себе не задавав каверзні запитання, а відповідав на них.

–Хто ти за професією? Відомо, що закінчував СНУ, але який факультет?

–Я навчався на географічному та економічному факультетах. Ще з дитинства писав у себе в зошиті різні футбольні звіти, статті, аналітику і дуже хотів стати футбольним журналістом чи футбольним коментатором, але ніколи не хотів на це вчитися. Я відразу чомусь вирішив собі, що потрібно мати якусь іншу професію про запас.

В принципі, я міг потрапити і на історичний факультет – це вже щось ближче до журналістики, але за законами жанру я туди не пройшов, завалив вступний екзамен і пішов на готельне господарство. Але не шкодую, було прикольно. У нас була дуже крута група, яка складалась майже на 100 відсотків із луцьких хлопців і дівчат. Ми в перший же день зібрались, дуже добре посиділи і не пішли на пари.

–Ти добре навчався в університеті?

– Скажімо так, перший час свободи в університеті змусив забути про навчання, бо ж відразу була стипендія, тому загалом першу сесію я завалив. Саме в той момент, коли перестав отримувати стипендію, розпочався її різкий підйом і мені стало шкода, що хтось отримує, а я – ні.

Я не скажу, що не був старанним, просто навчання не було у мене на першому місці, я намагався якось і підпрацьовувати, і ще щось. Потім я навчився наздоганяти все в останній місяць семестру і таки здобував стипендію.

Отже, враховуючи, що я змагався за студентську зарплатню, то можна сказати, що навчався нормально. Але в жодному разі не претендував на звання відмінника. Всі знали, в яких предметах я був сильний, а які мені просто потрібно було здати тому, що вони є в програмі. Були викладачі, до яких ходив із задоволенням, бо вони вміли не просто прочитати факти з методички, а цікаво подати матеріал у формі живого спілкування. Плюс до симпатичних викладачок, звичайно, всі ходили.

–А в школі ти був розбишакою?

- Ні, я був взагалі олімпіадником з математики. Я любив географію, історію, фізкультуру, бо можна було у футбол побігати. Не можу сказати, що любив математику, але мені завжди з легкістю давались логічні задачки, також мені подобається вести підрахунки, статистику, складати футбольні рейтинги. Ми постійно конкурували з одним хлопцем із 21 школи, але при цьому були друзями, тому це був такий собі привід для зустрічі. Він зазвичай займав перше місце, а я – друге. В 10 класі ми нарешті двоє здобули перші місця, і я навіть спробував свої сили на області.

Але при цьому був у школі в мене один мінус – це моя поведінка, яка не подобалась нікому з вчителів. Вона проявлялась не в тому, що я з кимось бився, хоча і не без цього, а в тому, що я відповідав вчителям, коли вони дозволяли собі надто багато. Я міг посваритися чи грубо сказати, коли до мене так звертались. Навчався я у гімназії, у нас був жорсткий відбір після 9 класу і мене могли просто не взяти, але ніхто не ризикнув зробити таке з олімпіадником. З математики були здібні однокласники, проте, чомусь робили ставку саме на мене.

До того ж я часто міг на уроках, які були нудними чи не дуже мені подобались, покласти журнал «Футбол» на коліна і читати, бо вдома не завжди вдавалось це робити.

Не дивлячись на все, я вважаю, що гімназія дала мені хороші задатки. В університеті я вчився на рівні з іншими учнями лінгвістичних шкіл та не відчував дискомфорту. Тому свою дитину в майбутньому хочу віддати у гімназію.

– Якою була твоя перша робота?

– Перша офіційна зайнятість була на телеканалі «Волинь». Звичайно, до того були різні підробітки в роки студентства.

– Пам'ятаєш свою першу статтю чи сюжет?

– До офіційної зайнятості я вже був активним дописувачем блогу на сайті Football.ua. Подекуди там статті набирали більше переглядів, ніж у авторів сайту. До речі, до телебачення я писав російською мовою, тому що читав багато літератури російською, і було важко відійти від писемного стилю до розмовного, коли потрібно коротко, чітко, лаконічно, інформативно і максимально просто, щоб в разі чого хтось міг начитати чи допомогти. Тому перші місяці на ТБ пішли на те, щоб перевчитись.

А перший сюжет був на дуже кумедну тему: мене відправили на відкриття конкурсу баяністів-акордеоністів. Грубо кажучи, інформативність цього сюжету була нульова. Мені дав коментар один з організаторів, познімали на відеоряд сидячих людей, а тоді я просто зробив анонс події і все.

– Ти з дитинства захоплюєшся футболом?

– Та ні. У мене ніхто з батьків не любив футбол, старший брат лише трошки дивився та збирав вирізки з газет. У 1998 я побачив перший матч, який мене реально вразив – це була гра «Інтера» з московським «Спартаком». «Інтер» тоді переміг з рахунком 2:1, а найбільше вразив мене бразилець Роналду, можна сказати, що через нього я і почав дивитись футбол. «Інтер» з того дня і до цих пір є моєю улюбленою командою, разом із «Волинню», звичайно.

– З яких пір ти вболіваєш за ФК «Волинь»?

– Ще до того як я потрапив на матч команди. Вперше на стадіоні я опинився у 1999, коли там ще лавки були. Тоді «Волинь» грала з «Миколаєвом» та перемогла з рахунком 3:0.

У кожної людини є рідна мама та кохана людина, і вона їх обох любить і вони чудово поєднуються. Отак і у мене є «Волинь» та «Інтер». Чесно, якби зараз вони грали вдвох, я б не знав що робити і які б у мене були відчуття.

– Ти ніколи не думав про те, щоб самому грати у футбол?

– У дитинстві я займався футболом, але тоді ще був дуже малий. Старший брат хотів мене завести у віці 10-11 років до дитячого тренера, ну але якось не склалось. Я щодня ганяв у футбол, проте на професійний рівень не вийшов. Зараз це щотижнева мрія – побігати десь на майданчику.

– Розкажи про свій досвід роботи коментатором на телебаченні?

– Я брав участь та став фіналістом у конкурсі коментаторів на каналі «Футбол». Колись підміняв диктора й на матчах «Волині» у Прем'єр лізі, потім працював коментатором на баскетболі. А з минулого сезону знову займаюсь коментуванням футболу, зараз коментую гостьові і домашні матчі «Волині» у парі з Юрієм Яцюком. Скажу, що для цього потрібна постійна практика і концентрація, а у мене ще є чимало обов'язків та додаткової роботи, які трошки відволікають.

Для мене найкращими коментаторами залишаються Діма Джулай і Денис Босянок. Це ті, яких я слухав в дитинстві, це просто неймовірний дует: у них і техніка, і дикція, і правильне розкидування емоцій, і знання футболу. У мене ж завжди відзначали знання футболу, бо я дійсно цікавився багатьма історичними фактами і читав багато літератури.

– Ти – прес-аташе ФК «Волинь» вже більше півроку. Як отримав цю роботу?

– У мене з цим пов'язана цікава історія, тому що я довгий час говорив, що навіть коли мене і покличуть на цю посаду, то я не погоджусь. Але змінилось керівництво, і зі мною напряму зв'язався спортивний директор Валентин Кошельник та запропонував роботу. У мене були різні варіанти працевлаштування, але ми з ним поговорили і мені захотілось спробувати.

Я перейнявся не футбольним ажіотажем, адже ми зараз у тій ситуації, коли потрібно повертати глядачів на стадіон, а професіоналізмом колективу. Зараз ми багато працюємо над залученням уваги вболівальників, ідей багато і ми їх будемо поступово реалізовувати. Думаю, вже у цьому сезоні ми відійдемо від матчів на 14 годину, адже ця година найбільш «мертва» для людського організму загалом.

Мені б хотілось, щоб у нас була хоча б частина італійської уваги до футболу, адже там люди живуть цим спортом, там просто шалена атмосфера на стадіонах.

– Керівництво повністю підтримує твої ідеї? Чия взагалі була ідея відновити конкурси між таймами під час домашніх зустрічей «Волині»?

– Ще навесні розмовляли про те, як повертати людей на стадіон, звучало багато ідей і від мене, і від керівництва, але тоді якось так оперативно спрацювати не вийшло, бо були маленькі проміжки між матчами та й вистачало поточної роботи. До того ж не було таких очікувань від команди і ажіотажу, тому все могло б мати не дуже позитивний результат. А ось перед новим сезоном серйозно вирішили здійснити задум.

– Віднедавна ти не просто журналіст і прес-аташе «Волині», а й ведучий спортивної програми на телеканалі «Аверс» разом із Юрієм Яцюком. Як тобі у новій ролі?

– ФК «Волинь» навесні цього року підписав договір про співпрацю з телеканалом «Аверс», який тепер висвітлює усі новини та проводить прямі трансляції матчів. Був створений на каналі один футбольний проект, але вирішили трошки реформувати і висвітлювати новини у всеспортивній програмі. Здається, три ефіри Юра Яцюк працював сам, а тоді запропонував мені приєднатись до нього. З тих пір понеділки у мене дуже важкі, бо понеділок – день підготовки передачі «Все про спорт» і виходу в ефір. Це все для мене не нове, бо ми вже колись з Юрієм створювали спортивну програму на ВОДТРК, щоправда без студійних підводок. Зараз ми плануємо вийти на вищий рівень, покращити технічне забезпечення, наповнювати програму новими рубриками, і я сподіваюсь, що у нас все вийде. Але для цього має бути більше цікавого спорту у нашому місті.

– Як ти встигаєш відпочивати, поєднуючи багато робіт і зайнятостей?

– Відпочивати? Не зовсім знайоме мені це слово. Я, коли приїхав з Італії в листопаді, пообіцяв собі, що буду трішки простіше ставитись до життя і не буду навантажувати себе десятьма підробітками, але такого мене вистачило десь на тижня два. Буває, що і під час відпочинку чи поїздки треба ще щось допрацювати. Я вважаю, що якщо людина хоче сама себе зробити і досягти чогось, то треба «попахати». Журналістика – це не так просто і престижно, як здається. Треба спершу попрацювати на своє ім'я, щоб згодом воно працювало на тебе.

Зараз вже немає тих молодіжних амбіцій, хочеться інколи відпочити просто в тиші вдома чи потеревенити з друзями, але аж ніяк не на дискотеці чи концерті, бо життя не дозволяє забрати ще один день на відсипання.

– Ти працюєш журналістом уже досить довгий час, чи з'явились у тебе за цей час певні професійні забобони?

– Я людина не забобонна і намагаюсь, щоб у наших тренерів та футболістів було менше тих забобон менше. Можливо, щось і у мене є таке підсвідоме, але зараз не можу згадати. Я не любитель якихось традицій, звичаїв та обрядів, я за те, щоб все було за правилами і чесно.

– Доволі поширений стереотип, що журналіст завжди розмовляє «чистою» мовою, а у тебе є слова-паразити?

– Я думаю, що сьогодні ти почула немало слів-паразитів, тому утримаюсь від відповіді. Насправді багато такого є і воно часто вискакує під час коментування матчів.

– У тебе день народження 1 квітня, є кумедні історії пов'язані із цим днем?

– Цього року все пройшло більш-менш нормально, бо до другої половини дня мало хто знав про це. День народження випав у Вербну неділю, ще й домашній матч «Волині» був. Я побігав до матчу і всіх офіційних осіб, суддів, гравців пошмагав трішки вербою. Однак настрій все ж був не дуже, бо повертався пізно ввечері додому ще й до того ж після поразки улюбленої команди. Бували різні моменти, але найкумедніший був, здається, три роки тому: я тоді тільки звільнився з телебачення і мій колега Андрій Собуцький зробив 1 квітня новину, що я пішов у прес-службу «Інтера». Половина людей адекватно поставилась до цього жарту, а інша половина – повірила і почала вітати. У дечому його новина збулась, бо що таке прес-служба я тепер добре знаю. Також мій день народження ще жодного разу не випадав на вихідний день для мене.

БЛІЦ

– Спокійний лінивий відпочинок чи шалений актив та драйв?

– Моя мрія – спокійний лінивий відпочинок.

– Востаннє Дмитро Кузнецов пішов у відрив...

– Колись пішов і десь повернеться за декілька днів. А насправді, то було нещодавно у друга на весіллі.

– Найнепотрібніша покупка у твоєму житті – це...

–Імбирний чай.

–Дмитро Кузнецов злиться, коли...

– Коли задумується про хорошу зарплату, але ні – тоді він просто плаче. Злиться, коли Юра Яцюк навантажує його зйомками та ідеями для передачі.

–Дмитро Кузнецов не уявляє свого життя без...

– Футболу, звичайно.

–Що ти завжди береш із собою?

– Рюкзак, а там вже є все.

–Найбільший страх Дмитра Кузнецова...

– Поразка від команди «Кобра».

–Дмитро Кузнецов соромиться, коли...

– Треба якось в нього спитати коли він соромиться.

Передрук заборонено.