BLOG: Федецькі, на перший-другий розрахуйсь!

_{Юрій Конкевич}

Сьогодні збірна України зіграє проти Іспанії у Севільї. Вже традиційно у складі команди №1 на поле вийде чимало гравців, доля яких пов’язана з Луцьком чи Волинню. Це і Слава Шевчук, і Толік Тимощук, і Женя Хачериді, й Артем Федецький. Саме останній, найімовірніше, цього вечора триматиме правий фланг оборони українців.

Про те, як Артем, якому через місяць виповниться 30 років, ставав знаним футболістом, «Таблоїду Волині» розповів його тато Андрій Федецький ‒ у минулому зірка «Волині», один з кращих бомбардирів в історії клубу.

…Я не скажу, що то була мрія – виховати сина-футболіста. Поки він ріс, бачив, що буде толк, тому тихенько собі сподівався, що стане гравцем, не гіршим від батька. Він народився 25 квітня, ми якраз грали із тернопільською «Нивою» на виїзді. Виграли 1:0 і я забив на 87 чи 89 хвилині. Не знав, що того вечора став батьком. Не знаю, як ми тоді до Луцька доїхали…

…З дитинства Артем звик до стадіону, до моєї команди, друзів. Прийде на тренування, побуцає трохи м’яча, потім сяде на нього і дивиться, як нас тренують. Він вже практично з 2-3 місяців на «Авангарді» був. Тоді всі дружини футболістів на центральній трибуні разом матчі дивилися. Якимись, знаєте, вони дружнішими були. От і мій Артем у дитячому возику на матчі приїздив.

[caption] Діти футболістів «Волині» часто були на стадіоні «Авангард». Артем Федецький на цьому фото крайній праворуч. Старий клубний «Ікарус» стоїть біля спортзалу, який колись був на стадіоні[/caption]

…Можливо, то були гени ‒ Артем без м’яча жити не міг. На дискотеки не ходив особливо, навіть на новорічні ранки його важко було затягнути – там у футбол не грали. Мій онук – син доньки Анни, якого назвали також Артемом, так само буцає все підряд – і м’яча, і капці, і кота…

…Часто пишуть, що я ‒ перший тренер Артема. Його першим наставником був насправді Віктор Попко, нині один з тренерів «Волині», він виховав багато хороших гравців. Почав Артем тренуватися із хлопцями, які були на кілька років старші від нього. У ріст пішов з 8 класу, був худеньким, але атлетичним. Ніколи просто так не ходив, завжди бігав-гасав. Тому часто з ним всілякі прикрості траплялися – то шишака наб’є, то бар’єр на доріжці «Авангарду» не побачить і перечепиться, то брову розіб’є, то в Нововолинську з дерева впаде.

[caption] Федецький-молодший з м’ячем не розлучався ніколи[/caption]
[caption] Серпень 1991 року. Шестирічний Артем Федецький та 12-річний Толік Тимощук за воротами луцького «Авангарду»[/caption]

…Син починав грати у нападі. Його почали випускати за «Волинь-2» з …12 років. Грав з дорослими дядьками. А ще інколи виступав за відомий у Луцьку в середині 1990-х років клуб «Енко». Коли був час, я приходив на тренування до Попка, подивитися на сина. Але ніколи не підказував йому на тренуваннях. Я сучасних тенденцій не люблю, коли хлопцям батьки, а не тренери кричать, як грати. Це прерогатива наставника! Вдома я міг хіба показати як вдарити правильно по м’ячу, де має бути опорна нога, як підйом відтягувати, як «щокою» вдарити…

…У 2000 році почалася історія із «Шахтарем». Збірна команда області грала черговий юнацький турнір у Києві, його помітили. Зателефонував Віктор Носов, який був тоді директором дитячої школи «Шахтаря», і запитав, чи я не хотів би Артема на перегляд прислати в Донецьк. Він нічого не обіцяв, просто запропонував. Але я натяк зрозумів – мій син діставав шанс, який не кожному випадав, все ж, як не крути порівнювати можливості «Шахтаря» і «Волині» було важко…

Трохи згодом і Віталій Володимирович Кварцяний звернувся до мене щодо Артема. Мовляв, що збираєшся робити, може, підпишемо контракт? Я відповів, що вже обіцяв Носову приїхати, але нічого загадувати не можу, і якщо в «Шахтар» Артем не проб’ється, залишимося в Луцьку.

Цілий місяць Артем у Донецьку був. Потім зателефонував мені Віктор Васильович: «Андрію, ми його беремо, він не те, щоби на голову за когось сильніший, але не слабший. Ми перевірили по тестах за місяць, то він додає і стає кращим. Як хочеш, то привозиш 28 серпня документи, і ми його зараховуємо».

Артем і сам хотів спробувати себе в «Шахтарі». Йому було тільки 15 років. Відправив я сина потягом зі Львова до Донецька. За навчання нічого не платили, була стипендія 250 гривень (тоді – 50 доларів), не кожний робітник таке отримував.

…На початках важко було. Артем нікого не знав. Але син щомісяця додавав у навчанні та іграх. Щоправда, умови тоді в «Шахтарі» були майже спартанські, Академії ще не існувало, тому приїжджі мешкали в гуртожитку. Мій малий спав …на підлозі на матраці. Ніколи не скаржився, мені пізніше переповіли про це.

[caption] У «Шахтарі» молодший Федецький пройшов і Академію, і всі команди «гірників», ставши й володарем Кубка УЕФА[/caption]

У його групі був, до слова, Дмитро Чигринський. У Донецьку Артему дуже Толік Тимощук допоміг. Часто приїздив до земляка в гуртожиток на крутому «мерсі», забирав до себе, годував, балакав… Уявляєш, як однолітки Артема дивилися на це? Сам Тимощук, супер-пупер зірка «Шахтаря» за Федецьким приїхав! До речі, з Тимощуком я трохи пограв у «Волині», а тепер син у збірній разом виступає.

…У Донецьку Артем ходив у просту школу, в україномовний клас. Вчився без трійок. І в Луцьку, і в Донецьку. Уроки часто ще на перерві робив або списував на наступний день, бо після занять біг на тренування. Твори, правда, не дуже любив писати, у Луцьку однокласниця часто за шоколадку йому допомагала з ними)))

…На зборах у Туреччині, де Артем був із основним складом «Шахтаря», гравець бухарестського «Рапіда» стрибнув йому з двох ніг у коліно. Розбив чашечку. Якийсь лікар навіть сказав, що з футболом молодшому Федецькому доведеться закінчити. У той період Артему дуже допомогла майбутня дружина Юлія. Вони познайомилися у Луцьку, в залі обласної ДЮСШ на турнірі з міні-футболу. Їй було 15, а сину ‒ 20, він прийшов в залу на милицях. Це не було кохання з першого погляду. Але реабілітація була довгою, вони багато спілкувались. І це нещастя Артема їх зблизило.

…В «Шахтарі» син пройшов усі три клубні команди. В основі він так стабільно і не зіграв. Луческу якось сказав йому: «Артеме, жодних претензій по роботі, по тренуваннях. Але ти грати не будеш, в мене мільйонери грають». Тому він пізніше і пішов у менш відомий ФК «Харків» – хотів дуже грати. А вже потім були «Карпати» і тепер «Дніпро». Цікаво вийшло: наприкінці 1970-х я з Мироном Маркевичем в Луцьку якийсь час грав, в середині 1980-х він мене в «Торпедо» тренував, а тепер він мого сина тренує у «Дніпрі».

…«Дніпро» мусив вигравати в «Аякса» у Лізі Європи. Голландці – з дитинства улюблена команда Артема, він обожнював нападника Ярі Літманенна. Його першою футболкою була саме «аяксівська».

З Польщі привіз, хоч без номера була, тільки з емблемою, але син з нею не розлучався. І от він проти свого улюбленого «Аяксу» зіграв, ще й пройшов у двох матчах!

[caption] І колись в «Шахтарі», і тепер у «Дніпрі» Артем вважає батька своїм порадником та експертом №1[/caption]

...Якогось специфічного патріотичного виховання ми з ним не вели. Навіщо вести, якщо мого батька, його діда Стефана, у 1950-у запроторили на 25 років у табори. Батько геройськи пройшов війну, був шевцем у Гамаліївці під Львовом. Вночі поремонтував чоботи хлопцям з лісу, а згодом виявилося, що то були нібито ті, хто пізніше зарубав Ярослава Галана. Батька амністували після смерті Сталіна. У 1982 році у мене був шанс перебратися до московського «Спартака». Батько спротивився: «Вони мені життя зіпсували, а ти, курва, до Москви хочеш податися?». І я з луцького «Торпедо» поїхав до харківського «Металіста».

…Я й досі тренер Артема, бо проводжу аналіз кожної гри. Він і сьогодні до моєї думки дослуховується. Приємно, коли чую в його інтерв’ю: «Для мене головний експерт – це тренер «Дніпра» і мій батько».