Лучанка Катерина Куше потрапила в Німеччину за програмою Au-pair сім років тому. Жила в сім’ї, якій допомагала доглядати за дітьми. Так мала змогу добре вивчити мову та познайомитися з країною. Після цього дівчина вступила до університету в Німеччині. Зараз вона живе у Франкфурті й працює стоматологом.

Про це йдеться на сторінках газети «Волинські новини», пише ІА Волинські Новини.

Виснажливе навчання

Катя розповідає, що Франкфурт дуже інтернаціональний. Тут багато іспанців, португальців та японців. У місті безліч банків та великих компаній, сюди приїздять працівники з різних країн.

«На перший погляд Франкфурт – ніби великий мегаполіс. Хоч усе розташовано поруч. Машиною у місті можна практично не користуватися. Усюди можна дістатися пішки. Але попри це, дух великого міста присутній, – каже вона. – Здається, що Франкфурт – як Нью-Йорк. Але насправді це дуже маленький Нью-Йорк».

Катя каже, що завжди мріяла переїхати у якусь іншу країну. Вибрала Німеччину, бо тут безплатне навчання для іноземців.

«Мої батьки – військові. Тому ми часто переїжджали. До 12 років жила в Латвії, – каже Катя. – Коли приїхала в Україну, то одразу відчула різницю. Мені завжди хотілося жити за кордоном, десь у Європі. Цей переїзд – те, що я просто мала зробити».

До приїзду в Німеччину Катя могла порозумітися з німцями, але досконало мови не знала. Навчалася в Україні на прикладній лінгвістиці, а одна з іноземних мов була якраз німецька. Крім цього, три роки працювала у Луцьку на німецькому заводі. Це теж допомогло дівчині краще вивчити мову.

«Моя німецька була на базовому рівні. Цього було мало для того, щоб навчатися у цій країні. Довелося докласти багато зусиль», – каже вона.

За словами Каті, навчання у Німеччині та Україні не порівняти.

«Тут дуже високі вимоги, вчитися справді складно. Звісно, жодних хабарів ніхто не бере. Мусиш усе вчити, інакше не складеш іспит, – розповідає вона. – Знаю багатьох студентів з України, які надзвичайно розумні, і всі вони кажуть, що навчатися в Німеччині важко. Дуже багато самостійної роботи, на лекції можна не ходити, але вчити треба, бо всі зацікавлені в кінці скласти тести. Мені така система освіти до вподоби. Вивчитися можна і тут. Головне – мати бажання й бути наполегливим».

Вступити в університет – не проблема. Для вступу у більшості вишів тут немає іспитів. Катя лише переклала шкільний атестат та диплом бакалавра.

«Мала хороші оцінки і диплом бакалавра. Тому вступити в університет було нескладно, – каже вона. – Вирішила вивчитися на стоматолога. Хотіла мати таку роботу, на якій можна було б добре заробляти».

За словами Каті, адаптуватися в Німеччині було досить легко. Звісно, дівчина сумувала за Україною, батьками та друзями.

«Тут мені сподобалося. Мене усе влаштовувало. Не треба було переступати через себе. Хоч спосіб життя тут інший, але в Німеччині мені все ідеально підійшло. З першого дня було відчуття, ніби ця країна для мене», – каже вона.

Єдине, чого Каті бракує в Німеччині, – це відвертих людей. Таких, як в Україні.

«Німці дуже привітні, милі, постійно усміхаються, – каже вона. – Але подружитися з ними не так легко. Вони довго тримають дистанцію. Це країна правил. І мені це подобається. Хоч багатьох українських емігрантів таке не влаштовує».

Катя розповідає, що німці дуже добре ставляться до українців.

«Вони цікавляться політичними подіями в Україні, – ділиться вона. – Часто запитують мене, що думаю про ту чи ту ситуацію. Німці не зовсім розуміють, як в Україні все працює. Навіть уявлення не мають, як це – давати хабарі. Вони шоковані станом наших доріг. Не знають, як жити без медичної страховки. У Німеччині зовсім інше життя, інший менталітет».

Катя каже, що під час навчання у своїй групі вона була єдиною іноземкою.

«До мене всі дуже добре ставилися. Німцям байдуже, хто ти – українка чи німкеня, – каже Катя. – Якщо добре виконуєш свою роботу, то національність не має жодного значення. Багато моїх колег дивуються, що у мене досі немає німецького паспорта. Так, вони знають, що я іноземка. Але це для них другорядне».

Доля звела з німцем

Катя вийшла заміж за німця. Її чоловіка звуть Філіп. Вони познайомилися на вечірці, коли дівчина тільки приїхала в Німеччину. П’ять років тому закохані одружилися. Зараз виховують донечку Емілію.

«На вечірку, де ми познайомилися, і я, і він потрапили випадково. Мабуть, це була доля. У нас було два весілля. Одне в Німеччині – для німецьких друзів та родичів, інше – в Україні для української родини, ми тут вінчалися», – розповідає вона.

Катя зізнається: чоловік вважає, що вона більше схожа на німкеню, ніж він. «На всі наші побачення я приходила вчасно, а мій обранець завжди спізнювався», – усміхається вона.

Жінка каже, що різниці у менталітеті зовсім не відчуває. Часто готує чоловікові українські страви. Він дуже любить борщ, пельмені й налисники.

«Коли приїздимо в Україну, то чоловік залюбки їсть шашлики. У Німеччині теж готують м’ясо на грилі. Але на смак воно не таке, як наше. Українська кухня йому до вподоби, – каже Катя. – Прикро, що не так часто буваю на Батьківщині. Раніше приїздила раз на півроку. Тепер – раз на рік. Тягне мене додому. Хочеться до мами з татом. Повертатися в Україну буде складно, бо мій диплом стоматолога тут недійсний. Треба було б влаштовувати собі нове життя і опановувати нову справу. Але цю можливість ми не виключаємо. У житті всяке може трапитися».

Філіп був в Україні двічі. Катя каже, що йому тут подобається.

«Спершу був вражений нашими дорогами, – зізнається вона. – Але він у цьому плані досить простий. Коли йому щось не подобається, то не робитиме великих очей і не вдаватиме великого здивування. Намагалася навчити його української, але мій чоловік не дуже здібний до мов. Може сказати тільки «привіт», «як справи» і «будьмо».

Пів зарплати – на податки 

Дівчина каже, як і в кожній країні, у Німеччині теж є свої недоліки.

«Не люблю, коли українці кажуть, що в Німеччині дуже високі зарплати, – каже Катя. – Чомусь вони думають, що все тут так легко і добре, отримуєш тисячі євро на місяць і живеш щасливо. Але ж не всі знають, які тут податки».

Якщо хтось неодружений і добре заробляє, то ця людина платитиме мінімум 40-45% податків. Наприклад, якщо зарплата €6 тис., то майже три треба віддати на податки та медичну страховку. Хто багато заробляє, той ще більше платить податків.

Катя каже, що ідеального життя ніде немає. І в Німеччині не всі багаті, не всі розкидаються грішми. Німці теж економлять і рахують кожну копійку. Тут високі податки та ціни на житло. Але рівень життя значно вищий, ніж в Україні.

«Німці дуже заощадливі. Вони сто разів подумають, перш ніж щось купити, – розповідає вона. – До того ж, завжди дотримуються правил, а також добре знають свої права. Німці дуже пунктуальні. Мені було дуже дивно, коли дізналася, що потяги в Німеччині завше запізнюються».

Житло у країні дороге. А от автомобіль – уже давно не розкіш. Хоч і його беруть в кредит.

«Це називається лізинг, – розповідає вона. – Автомобіль беруть у довгострокову оренду і щомісяця виплачують певну суму. Після закінчення цього лізингу машину можна віддати або ж викупити».

На житло більшість німців беруть кредит. Інакше будинок чи квартиру важко купити. У цій країні не так багато людей, які мають €500 тис. на банківському рахунку, щоб купити будинок. А от відсоткові ставки за кредитами тут дуже маленькі – приблизно 1%.

Кредит може взяти будь-хто. Усе залежить від того, яка сума потрібна і через скільки років людина зможе її виплатити.

«Як і в багатьох інших країнах, сума кредиту обмежена. Усе залежить від того, скільки людина зароб¬ляє і чи зможе його виплатити», – каже вона.

Багато заробляють ті, хто має власний бізнес, а також айтішники, люди, які працюють з податками.

«Хто працює на себе, той і заробляє більше. Наприклад, офісні працівники заробляють €3-4 тис. Працівники супермаркетів мають менші зарплати», – каже Катя.

Українці можуть працювати тут на будь-яких роботах. Але на роботу в Німеччину потрапити не так просто. Роботодавець має засвідчити, що такого працівника він в Німеччині знайти не може. Треба бути дуже хорошим спеціалістом у своїй галузі, щоб отримати тут хорошу роботу.

«Не все так просто. Щоб добре заробляти, треба дуже багато працювати», – каже Катя.

Медицина і страховки 

У Німеччині діють державна та приватна медичні страховки. Більшість людей автоматично мають державну. Щомісяця відраховують певну суму із зарплати на покриття цієї страховки.

«Ніхто нікого не запитує, хочеш таку страховку чи не хочеш, – каже жінка. – Вона є в усіх. Походи до лікаря, медичні процедури та базові ліки – усе входить у цю страховку. Але якщо людина хоче, наприклад, збільшити собі груди, то цього страховка, звісно, не покриє».

Катя народжувала дитину в Німеччині. Вона каже, що пологи не вартували їй ні копійки. Усе покрила страховка. Курси перед пологами й після пологів також покрила страховка. А от у стоматології усе по-іншому. За це німці доплачують додаткові кошти.

Приватна страховка залежить від зарплати. Якщо хтось отримує понад €4 тис., то тільки тоді може перейти на приватне страхування.

«Ця страховка краща, – каже Катя. – Наприклад, у стоматології вона може покривати більше речей, ніж приватна. Якщо людина має таку страховку, то у лікарні її буде обслуговувати не звичайний лікар, а, наприклад, головний. Особисто я не бачу в цьому потреби, бо усе, що треба, й так покриває державна страховка».

За словами Каті, українці часто скаржаться, що їх не влаштовує медицина в Німеччині. Мовляв, лікарі оглядають досить швидко, приділяють мало уваги пацієнтам.

«Тут матусі не водять дитину до лікаря щотижня. Є обов’язкові обстеження, на які приводять малюка. І все. Також тут не переймаються дрібницями. Нежить, кашель, застуда – на це не зважають. Мені такий підхід подобається, – каже Катя. – Бо не прописують 20 медикаментів. Якщо хтось хворіє на грип, то йому призначать ліки проти температури та кашлю. Жодних вітамінів. Тут такого немає. Звісно, як і всюди, трапляються різні ситуації. Але медицина тут на дуже високому рівні».

У Німеччині рівень життя значно вищий, ніж в Україні. Тут людина більше захищена соціально.

«Якщо у цій країні з тобою щось трапиться, то знаєш, що підеш до лікаря і отримаєш лікування. Тут не треба продавати будинок, автомобіль, щоб витратити гроші на дорогі ліки, – каже вона. – Те саме стосується і безпеки. Можна будь-коли звернутися в поліцію. У Німеччині тебе не відфутболять. Відома німецька бюрократія тут справді працює, і це дуже добре. Якщо треба отримати документ, то не доведеться ні з ким домовлятися, шукати кумів чи друзів. Усе зроблять і так. Винятків немає ні для кого. У Німеччині всі люди рівні».