Вже шість років художник Олександр Бонк зі своєю дружиною Надією живуть у волинському селі Лучиці. Корінні лучани покинули роботу, комфортне і звичне життя у місті та вирішили змінити все, «втікши від цивілізації». Що спонукало їх до цього – розповідають на сайті Боратинської сільської ради. 

«Вирішили переїхати у село, бо бетонні міські джунглі нам набридли. Ми відмовилися від спілкування з нецікавими людьми, забрудненого повітря і рутини – на користь життя у селі. Спочатку замислювалися про якийсь віддалений хутір, але потім вибір випадково впав на Лучиці. Нам сподобалося, що це село таке маленьке, зелене, віддалене… І ось уже 6 років ми насолоджуємося сільським життям, чистим повітрям та відсутністю стресів, якими повниться місто», – ділиться художник.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: НА СВОЇХ ДВОХ: 82-РІЧНИЙ ЛУЧАНИН ХОДИТЬ ПІШКИ НА ДАЧУ В ГАРАЗДЖУ. ВІДЕО

Олександр не просто переїхав у село, а й поміняв спосіб життя. Через бажання жити серед природи він полишив кар’єру художника, тож аби прокормити себе та сім’ю довелося шукати нове заняття. На шляху до садівництва чоловік багато експериментував: перебравшись до Лучиць Олександр вирощував свиней, кіз, курей, овець та кролів. Однак, започаткувати міні-ферму не вдалося. Саме у той момент з’явилася ідея займатися вирощуванням дерев.

«Із садівництвом мене познайомив товариш, який займався цим професійно. Він буквально "запалив" мене цією темою і я почав штурмувати Інтернет, вивчати літературу, шукати сорти. Невдовзі організував на присадибній ділянці власний садок. Тут у нагоді стали і навички різьбяра, адже обрізати та прищеплювати дерева – ще те мистецтво».

Не забуває Олександр і про старе захоплення – час від часу малює ікони, іноді розписує храми. Та як не крути, на першому місці все ж залишається садівництво.

«Раніше, коли я займався живописом, то думав, що відтворюю на полотнах життя. Але воно було статичне та у певній мірі штучне. Почавши вирощувати дерева, я відчув, як наповнююся енергією, бо у прямому сенсі створюю життя. Я знайшов себе «тут і зараз» і мушу зізнатися, що це прекрасне відчуття».

Ольга Цуз