Кому пишуть «інтимні» листи відомі волиняни

Глобальна мережа інтернет позитивним чином вплинула на наше життя та дала можливість спілкуватись один із одним онлайн. Тепер писати листи можна просто клацаючи по клавішах та економити цілу купу ресурсів. Паперові листи стали більш «інтимними», оскільки вийшли із нашого повсякденного вжитку, хоч і колись були єдиним засобом спілкування на далекій відстані. Чи пам’ятають волиняни, коли востаннє писали листи та хто був адресатом, у Всесвітній день поштаря дізнавався «Таблоїд Волині».

Перша леді Волині-2011, модель та співачка Юлія Ковальчук зізналася, що вручну листів не пише. «Листи вручну не пишу , так як живу зараз дуже далеко, в Китаї. Постійно переїжджаю з міста в місто, тому листи доходитимуть вічність. Звісно, для мене інтернет - це найзручніший спосіб листування. Останній лист отримувала в далекій молодості, мабуть, ще в школі. То було зізнання в коханні, хлопчина підкинув листа в пошту. Його, здається, знайшли та прочитали батьки, точно не можу пригадати», - розповіла Юля.

«А сама відправляла листа ще давніше. Я їх пишу, але не надсилаю, то мій власний архів роздумів, так я розвіюю думки. Отак пишу, ніби до когось, розповідаю про усе на світі, але зберігаю все в зошиті», - зізналася дівчина.


Волонтерка Оля Валянік любить писати листи та пам’ятає, кому востаннє писала. «Так, я люблю писати листи вручну. Коли була в підлітковому віці, то не було можливості користуватись електронною поштою. Тому багато листів накопилось за все життя. Останній лист я отримувала рік тому із зони АТО. Мій хлопець пішов служити добровольцем в тоді ще батальйон АЗОВ (зараз це полк). Ми не мали багато часу на спілкування по телефону, а тим більше в інтернеті. Тому я вирішила написати йому звичайний паперовий лист, якій він при потребі міг взяти з собою і перечитати. В більшості випадків, листи писала я в односторонньому напрямку, бо він не мав змоги відписувати і відсилати їх», - пригадала Оля.

«А з кожною поїздкою волонтерів на Схід я передавала йому посилку, де обов’язково знаходилось місце для паперового листа. Від Льоши я теж отримала два листи, які ще досі зберігаю. Коли він повернувся, то показав мені листи, які я йому писала. Вони були замурзані, в болоті, надірвані, деякі слова та речення погано читались. Він сказав, що на кожний бойовий виїзд брав їх з собою, тому вони в такому стані. Паперові листи на даний момент для мене дуже інтимна річ, бо вони зберігають запах людини, що їх писала, торкалась до паперу, роздумувала над кожним словом, яке вписане в цьому емоційному способі листування», - зізналась волонтерка.


Радійниця Вікторія Жуковська надає перевагу листівкам. «Написаних рукою листів не отримувала вже давно, однак потайки про них із ностальгією мрію. У дитинстві постійно із кимось переписувалась. Пам'ятаю свого часу вела переписку з дівчинкою Мері з Великобританії. Це вже потім я дізналась, що ті листи насправді писала моя вчителька з англійської, аби заохотити до вивчення іноземної. Тепер ненависна і нудна електронка. Єдине, що тішить - листівки. Постійно отримувати і відправляти своїм друзям по усьому світі. Їдеш кудись, приміром, і шукаєш місцеві малюнки з марками, ділишся кількома словами про враження від поїздки і локації, а тоді кидаєш у скриньку свої емоції. А тоді тільки чекаєш, коли отримувач усміхатиметься, тримаючи у руках цю поштівку, яка півсвіту пролетіла!», - розповіла Вікторія.
[caption] Невеличка частинка листівок із «коробки щастя» Вікторії Жуковської[/caption]
[caption] Невеличка частинка листівок із «коробки щастя» Вікторії Жуковської[/caption]

Луцький ді-джей Dustin (Сергій Карпюк) полюбив листи після того, як відвідав США. «Не ділові листи не відправляв, напевно, ніколи. А от після відвідування США та з появою закордонних друзів почав щороку отримувати вітальні листівки з Різдвом. Спочатку дивувався, а потім не міг дочекатись наступного Різдва, аби отримати чергове привітання. Чудова традиція! Варто запозичити», - зауважив ді-джей.

Музикант, бард з Володимира-Волинського Сергій Шишкін розповів, що листувався в юності, а зараз спілкується через соціальні мережі. «Листи-запрошення мені тепер тільки на свята з виконкому приходять. І квитанції до оплати. Майже все тепер на Фейсбуці. Навіть електронкою майже не коритуюсь. Тільки розсилки отримую. Листувався хіба що давно в юності. От чесно, згадую і не дуже згадується. Ця розірваність в часі мене завжди вибивала. Мало хто стимулював саме до епістолярного жанру. Друзям в армію писав трохи. Коханій, коли часом були на відстані. Але це рідко бувало. Друкувати я не вмів. А бажання спілкуватись в реальному часі миттєво вирішило цю проблемо, щойно вийшов в онлайн», - пригадав бард.


Волонтерка Тетяна Должко пише листи й дотепер. «Останній раз писала листи солдатам, а також коханій людині, як в старі добрі часи на папірчику та ручкою. Орієнтовно місяць тому. Таким чином пишу лише ті листи, які дуже важливі, які, точно знаю, будуть збережені і лежатимуть десь в районі серця. Але такі листи відправляються не за посередництвом пошти, а передаю особисто в руки. Електронну пошту використовую лише для роботи», - розповіла волонтерка.

Фотограф Ірина Мельник розповіла, що надає перевагу запискам, а не листам. «Паперові листи асоціюються з листами з Укртелекому і Сільпо. Люблю писати паперові записки. Ненавиджу переписуватись в соцмережах, використовую електронне листування лише для роботи. З паперовими листами асоціюється просте дитяче щастя, коли отримувала листи від моїх сестер, друзів і бабусі з дідусем. Постійно приходили листи і листівки від родичів з Росії та Австралії. В мене досі пачка листів і конвертів. Зберігаємо як пам’ять. Це так романтично», - пригадала Ірина.


Журналіст порталу «4 влада» Юрій Горбач вручну листів не пише. « Якщо надсилаю поштою, то в друкованому варіанті. Електронною поштою також користуюся. Цього місяця отримував останнього звичайного листа і цього місяця писав. Листи стосуються роботи», - зауважив журналіст.

Керівник волинської «Самопомочі» Юлія Вусенко пов’язує паперові листи із почуттями. «Мені подобається таке листування, на жаль, не переписуюся ні з ким давно. Отримувала востаннє листівку від Андрія Івановича Садового до Дня Незалежності. А так в пошті листи лише від Укртелекому. На жаль, не підтримують люди таке листування. Для мене воно більш «інтимне», ніж електронне. Тому асоціюю його з почуттями. Раніше, коли мій чоловік частіше їздив до себе додому, (це Східна Україна, тепер окуповані території) я писала йому невеличкі листи і клала між речами із солодощами, аби він, розпаковуючи їх, нагадував про мене… Було таке», - зізнається Юлія.


Голова правління фонду «Рідна Волинь» Дмитро Глазунов розповів, що листується лише по роботі. «Ми регулярно користуємось поштовим зв’язком, відправляємо перекази. Моя мама отримує пенсію через Укрпошту, газети. А з коханою ніколи не переписувався, бо вона живе зі мною. Ми як в мультику із «Простоквашино» з «фігвавами». Хіба таким способом», - жартує Дмитро.

А от кандидатка у депутати до Луцької міської ради Ірина Осіпова не дуже любить писати листи. «Пам'ятаю, як в дитинстві мама просила вітати зі святами родичів, підписуючи привітальні листівки. Деякі потребували розграфлення. Потім ми складали привітання. Загалом виходило близько 20 штук. І відправити потрібно було вчасно, щоб до свята листівка вже дійшла. Листи це мистецтво! Цікаві листи - це високе мистецтво. Але читати листи дуже люблю! Декілька штук зберігаю. Вони, як спогади про важливі події, про людей, які небайдужі до мене», - зізналась Осіпова.


Одна із організаторок Мистецького об'єднання «стендаЛь» Іванка Антонюк пише листи, але в незвичній формі. «Листів вручну не пишу вже років десять. Востаннє обмін паперовими листами пам'ятаю після літнього дитячого табору ще в 7 класі. Зараз користуюсь тільки електронною поштою. Але для мене особисте листування останнім часом перейшло на новий етап. Ми з подругою, яка нещодавно переїхала в Португалію переписуємось листами, правда не на папері, а в електронній формі, однак зі збереженням форми справжнього листа (типу «Привіт, подруго. Пишу тобі з України»). Хоча це й не той ефект, що від послання, написаного вручну, однак частинку любові вдається в нього вкласти. Вже краще, ніж банальна переписка в соціальних мережах. Але все одно письмове листування - це річ дуже духовна і сакральна, а ще пам'ятна. Усі ж зберігають старі листи у своїх схованках. Я то точно, ще з 7 класу», - зауважила дівчина.


Музикант Андрій Тимчук переписується здебільшого по роботі. «Іноді все ж буває, що пишу. Особливо протягом останнього року. Ми найближчими днями офіційно випускаємо альбом каверів на відомі українські хіти минулих десятиліть, а тому спілкувались з усіма виконавцями та авторами тих пісень. Переважно з усіма ми листувались, передаючи договори на підписи. Тобто переважно ділове листування. Особисто я дуже поважаю листи написані власноруч, а не набрані на клавіатурі. Дуже часто листувався в дитинстві та юності», - зізнався Андрій.