Цей об’єкт мали би любити сталкери. Із 90-х луцький аеропорт стоїть бездиханним. Останнім часом містична споруда під Луцьком набуває популярності як місце для колоритних фотосесій, локація для інтерв’ю чи креативної реклами. На сторінках луцьких хіпстерів у соцмережах час від часу можна зловити креативні селфі з мертвого летовища, – пише Олена Лівицька для Opinion.ua. 

Зсередини термінал аеропорту «Луцьк» пасував би для зйомок фільмів про… війну. Порожній вокзал. На фасаді іронічно-символічно застигло зображення кукурузника. Промовисто діряві вікна. «Расписание движения самолетов», за яким уже ніхто нікуди не полетить. Під ногами – вода і бетон. Над головою – дроти й поржавілі труби. 

Сірі будні давно мертвих стін терміналу-руїни й адмінприміщень колишнього радянського аеропорту урізноманітнюють хіба написи на кшталт: «Тут були збоченці», «Віка. Оля. Саня. Деня»…

Іноді тут можна натрапити не тільки на чиїсь брудні будівельні рукавиці, а й… забуту кимось паперову склянку з-під кави з модного луцького ресторану.

Такі собі «привіти» радянській епосі від постсовєтського покоління. Покоління, яке так і не знайшло, як використати спадок із сотні гектарів землі, злітної смуги та кількох чималих споруд за 15 км від Луцька.

Дорога до колишнього вокзалу аеропорту перегороджена колодами. Поруч – коротко і ясно: «Приватна власність». Колись гоноровий державний об’єкт –давно недержавний. Власники змінюються. Іноді у Луцьку, у тих чи інших владних кабінетах, згадують про руїни летовища, будують амбітні плани. Але далі слів справа, зазвичай, не йде.

Рішення про будівництво за Луцьком нового цивільного летовища приймали в кінці 70-х. До того в місті діяв аеропорт для малої цивільної авіації. Однак Луцьк розбудовувався, назрівала необхідність розмістити об’єкт в іншому місці. Відкривали «нові повітряні ворота Волині» 22 квітня 1984 року. До речі, у день народження Леніна.

Кажуть, то був об’єкт честі для тодішнього першого секретаря Волинського обкому КПУ Леоніда Палажченка. Самого «зодчого» на відкритті не було: за кілька місяців до цього його відправили керувати обкомом на Чернігівщину.

Свого часу покійний голова Луцького міськвиконкому Костянтин Литвиненко згадував, як довго «вибивали» у Генштабі СРСР дозвіл на будівництво цього об’єкту саме в цьому місці. Через те, що в Рівному був аеропорт, земельну ділянку довго не погоджували. Бо летовище фактично на кордоні з Рівненщиною, а для його будівництва необхідно було забрати 4 га рівненської землі.

Волиняни, згадував колишній мер, «вмовили» Генштаб після візиту з гарним подарунком для тодішнього маршала СРСР Івана Якубовського: завезли дорогу рушницю з гравіюванням.

Дві сотні робочих місць. За спогадами працівників, чи не найкраща зала очікування для пасажирів з усіх тоді діючих аеропортів в обласних центрах. Злітна смуга довжиною 1 650 метрів тут слугувала тільки для малої авіації. «Кукурузники» літали звідси по всьому Радянському Союзу. А от «боїнгів» тут ніколи не було. Кажуть, злітну смугу навмисне збудували на 200 метрів коротшою, щоб цей аеропорт ніколи не перевершив рівненський.

Очевидно, стартувати у день народження Леніна було поганим знаком: аеропорту судилося пропрацювати трохи більше 10 років. Із 96-го з його злітної смуги не піднімалися в небо літаки. Після краху Союзу аеропорт опинився в складній ситуації. Згодом був кабальний кредит в одному з місцевих банків. Потім збанкрутував сам банк. Усе, що можна було вивезти з летовища, – видерли й вивезли.

Небо над аеропортом «Луцьк» лишилися підпирати спустошений термінал, кількаповерхова адмінспоруда, колишні ангари та пара кукурузників із дірявими крилами і промовистим «СССР» попід ними.

…Тепер на території колишнього аеропорту господарюють дві структури: ПАТ «Луцьке авіапідприємство» та ТзОВ «Грінпарк», яке в 2015-му викупило на аукціоні майно летовища. І хоча споруди – усе ще руїни, тут відновили енергопостачання, а в найближчих планах – відновлення водопостачання та інших комунікацій. Після комунікацій планують взятися за впорядкування статусу земельної ділянки. І тільки тоді може йтися про залучення інвестицій.

А тим часом тут іноді займаються луцькі аеролюбителі й зі злітної смуги запускають в небо дельтаплани. Іноді знімають креативну рекламу чи записують інтерв’ю із цікавими людьми на фоні містичного терміналу. Бо нині простора зала у дротах та бетоні з її «расписанием движения» схожа на машину часу. 

«Я бачу тут індустріальний парк. Такий собі хайтек, місце для розвитку індустріальних проектів. Найперше – авіатехнологій чи біотехнологій. Але поки, якщо відверто, на порядку денному стоять дуже примітивні питання: відновити функціонал цього занедбаного комплексу. Якщо просто: щоб було де сісти, випити кави і… про це поговорити», – каже голова правління ПАТ «Луцьке авіапідприємство» Василь Герилів.

Я запитую, чому він охоче пускає на територію забутого Богом летовища тих, хто надумав тут зняти цікаве інтерв’ю чи креативну фотосесію у майже містичному терміналі?

«А чого відмовляти? Я завжди за. Хай люди бачать, до чого призвела чиясь бездіяльність і байдужість. Хай цей об’єкт живе хоч так. Поки не може жити по-іншому…» – каже.

От він і живе. 

Фото: Ірина Кабанова

1