Словопортрет: капітан Дмитро Ураєв

«Колишніх офіцерів не буває!» – із такою думкою лучанин Дмитро Ураєв, отримавши повістку, поїхав захищати український кордон на передовій. У «мирному» житті ми знаємо Ураєва як шоумена, режисера, рекламіста, продюсера та радіоведучого. Тепер він – капітан Збройних сил України. Воює у секторі «М» – це маріупольський напрямок. Дмитра Ураєва мобілізували взимку цього року – під час четвертої хвилі мобілізації. Декілька днів він перебував у Луцьку і давав інтерв’ю на Волинському телебаченні. «Таблоїд Волині» цитує найцікавіше, сказене Дмитром.

* * *

Зараз українська армія використовує в основному те, що залишилося в арсеналах ще з часів СРСР. Таке-собі військове «ретро». На жаль, новітніх технологій й досі дуже мало. Економіка мала бути готовою до цього.

* * *

Життя змінилось настільки, що попереднє, здається, було в іншому житті.

* * *

24 серпня 1991 року – це дата початку розвалу Збройних сил. Це факт. Наша армія тільки із цією страшною ситуацією якось встала з попелу. Зараз армія краща стала, ніж була на початку війни. Але це як порівнювати з нулем. Все, що більше нуля – вже краще. Це порівняння для розмов на вулиці. А для реального поліпшення військової ситуації – це ще мало.

* * *

Наша справа – свята. Ми нікуди не лізли, а вони прийшли. Це сильний аргумент в нашу користь. І це робить нас міцнішими набагато.



* * *

Люди на Сході мають такі ж проблеми, як і ми. Серед них так само – багато простих, бідних людей. Там вони, можливо, певною мірою бідніші не тільки матеріально. Нікого не хочу образити. Але нам тут, можливо, більше довелося побачити, якісь обрії. Ми тут трохи інакше дивимося на світ.

* * *

Розкішний Ленін стоїть у Волновасі. Та фігура яскраво розфарбована у вишиванку і шаровари.

* * *

Те, що подається в українських ЗМІ, – дуже відрізняється від того, що є насправді. З одного боку, може, й правильно.

* * *

Ворог мав вже достатньо «шансів» відчути на собі нашу боєздатність і силу. Це досить вагомий аргумент для противника: усвідомити і відчути, що у нас теж є фахові військові, що ми можемо вести грамотний прицільний вогонь. Думаю, вони тепер не можуть не враховувати цього.




* * *

Я думаю, що там, «вгорі», все це могли би припинити в один момент. Ясна річ, що сила Збройних сил повинна бути, і вона роль свою відіграє. Але не протистояння військове, мабуть, повинно бути вирішальним в тому, що це все завершиться.

* * *

Ми не підемо на Берлін, на Москву. Хай мене простять патріоти. Нам навіщо це треба? Я не хочу в Москву. Я хочу, щоб наші кордони стали на місце. Щоб Україна стала Україною у повному сенсі цього слова. І щоб жовто-блакитні прапори були скрізь.

Підготувала Анастасія ПЕРЕДРІЙ