Невидиме ‒ видимим: бабуся з голубами з Театрального майдану

Її всі бачили на вулицях Луцька. Коли про неї говорять, кажуть: «Бабуся, яка годує голубів на Театральному майдані». А хто вона? ‒ не вистачає чи то сміливості, чи, може, бажання підійти запитати.

«Таблоїд Волині» вирішив поспілкуватися із цією таємничою особою.

Її ім’я ‒ Анастасія. Про себе каже просто: «Як мене звати? Баба Настя мене звати».

Народилася і росла баба Настя у селі Лище у багатодітній сім’ї. «Нас семеро було. 3 дівчини і 4 хлопця. В живих зараз залишилися лише я і молодша сестра. Вона одружилася і виїхала до Росії, часом приїжджають до мене. Дуже чекаю і люблю онуків своїх», ‒ ділиться бабуся.

По закінченню школи ще молода баба Настя не покинула Лище, а пішла працювати в колгосп. «Кликали заміж. Двічі. Але я не пішла. У нас вдома деякий час жила монашка. Я її дуже любила. Вона завжди розповідала про Страшний суд мені, про Бога, про віру. Завжди, коли говорила щось про суд Божий, то було так страшно. Звідси і з’явилася моя мрія – стати монашкою. А щоб податися в монашки паспорт потрібно було мати, а у мене не було. Та й в кого були паспорти в селі. В місто потрібно було їхати. От так я потрапила до Луцька», ‒ розповідає жінка.

У місті ж пішла працювати нянею в сім’ю. «З дітьми дуже потоваришувала і коли вже залишала їх, то всі плакали, не хотіли, щоб я йшла. Працювала потім у друкарні і простою робочою. Отримала квартиру і жила сама. Так і не вийшла заміж, то й дітей своїх не маю. Підібрала одного разу собаку, а він взяв і виріс такий великий, як бульдог. Втік і не повернувся», ‒ пригадує баба Настя.



А далі життя підкинуло їй «сюрприз» ‒ лікарі діагностували рак. Лікування не допомагало. Спочатку почала занепадати духом, проте потім взяла себе в руки. «Ходила до лісу. Або сама, або з подругою. Візьмемо хліба й цибульки та й добре. Цілий день там пропадаємо. Повітря свіже ‒ цілюще», ‒ переконує вона.

Десь тоді й почала підгодовувати бездомних собак, котів і голубів: «Встану собі зранку, зберуся помаленьку і йду на ринок. Там купую пшеницю чи хліб і йду годувати голубів. Люди спочатку дивувалися, потім звикли, почали давати гроші».



При наступному обстеженні лікарі пухлину не виявили. Жінка, каже: багато молилася, допомагала іншим і була постійно на природі.

Зараз баба Настя мешкає в жіночому монастирі Святителя Василія Великого. «Маю котика, а священики сваряться, бо часом до храму забігає», ‒ усміхається вона і переконує, що відчуття самотності оминуло її: «Я була завжди в роботі, в турботах, в захопленнях. Та й мрія моя здійснилася, живу ж зараз в монастирі».

Інколи баба Настя свариться із людьми, звичайними перехожими: «Ганяють голубів, дітей пускають, щоб бігли на них, а ті випадково на хвіст наступлять пір’я виривають. Є ще такі, що спеціально ловлять, хапають і обрізають крила. Був випадок, коли мені у мої 85 років довелося бігти з кулькою за двома хлопцями, які ганяли голубів. Люди сміялися, мабуть, та я не бачила»



Баба Настя дуже любить життя, щодня молиться Богу і не шкодує про свої вчинки.

«Головне, що я ще маю сили допомагати. А голубів підгодовую, бо вони провісники Бога. Бачиш, як колами літають, кланяються, дякують», ‒ усміхається.

Від неї віє теплотою і щирістю. Її життя не ідеальне, але справжнє. Тому, коли бачите бабу Настю, підійдіть, привітайтеся, подякуйте. Хоча б за те, що вона робить все навколо добрішим.



Ірина КИРИЧУК

P.S. І не ганяйте голубів, бо отримаєте кулькою по голові =)