_{Текст: ЮлІя ФІНКОВСЬКА
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ}

Львівська співачка із лемківським корінням Христина Соловій вперше завітала із вступом до Луцька. За кілька годин до концерту вона зустрілася зі своїми шанувальниками та відповіла на питання журналістів.

[img data=wat]20_04_2017_609637377/img_9324.jpg[/img]
[img data=wat]20_04_2017_609637377/img_9327.jpg[/img]

«Таблоїд Волині» не впустив нагоди поспілкуватися із тендітною і солодкоголосою Христиною.

[img data=wat]20_04_2017_609637377/img_9340.jpg[/img]

Що входить у побутовий райдер Христини Соловій?
Я довго думала, що б такого вигадати цікавого, бо ж ніби у кожного виконавця щось таке цікаве має бути. Не придумала нічого цікавішого, ніж просити улюблену книжку організатора концерту в кожному місті. Вперше то відбулося буквально вчора на виступі у Рівному. Вперше виконали мій райдер і я отримала книгу Тараса Прохаська «Бо так є».

Не уточнила поки, чи можу залишити її собі, чи треба буде повернути, але все ж це дуже приємно. Звісно, що це така формальність, але мені завжди цікаво, чим люди живуть, про що думають. Те, що вони читають, то єдине вікно, де можна про все це дізнатися. Щодо такої книги у Луцьку зможу дізнатися вже ввечері після концерту. 

Які метаморфози відбулися з вами після «Голосу країни»? 
Метаморфози… Яке гарне слово! Кілька разів хотіла використати його у якійсь із своїх пісень. Життя – це постійна метаморфоза, не тільки у професійному житті. Змінюється все насправді кожного дня. Звісно, можу сказати, що я вже не та, ким прийшла на «Голос», але усі переконання, принципи і відстоювання своєї позиції залишилися.

Змінюються смаки, змінюється оточення, змінюється музика, яку ти слухаєш… Найяскравіша метаморфоза відбулася після переїзду з Дрогобича до Львова, це було дуже суттєве перетворення. І важливо завжди знати, хто ти. Бо метаморфози – то внутрішні декорації. 

[img data=wat]20_04_2017_609637377/img_9343.jpg[/img]
[img data=wat]20_04_2017_609637377/img_9346.jpg[/img]

Яких лемківських звичаїв ви дотримуєтеся? 
Так сталося, що про лемківське коріння я дізналася вже у віці, коли майже сформувалася особистість. Тих пісень мені не співала ні мама, ні бабуся, то швидше я вже навчила і брата свого, і тата, і маму. 

Якщо все ж говорити про звичаї, то намагаємося святкувати Велию, тобто лемківське Різдво, і варимо традиційний цибулевий суп. А ще зараз я цікавлюся лемківською вишивкою, не зовсім традиційною для України гладдю.
 
Чи маєте улюблене лемківське слово?
Саме слово «лем» означає «тільки». Здається, що то таке слово-приставка, яке використовується не так часто, але лемки його люблять. Воно несе для мене дуже багато всього, я навіть стараюся замінювати «тільки» на «лем». Щоправда, вживаю його лише у розмовах із рідними, щоб уникнути перепитування про те, що ж я маю на увазі. 

[img data=wat]20_04_2017_609637377/img_9352.jpg[/img]
[img data=wat]20_04_2017_609637377/img_9354.jpg[/img]

Чим займаєтеся, коли з’являється трохи вільного часу? 
Коли я не у турах, то стараюся якомога більше часу виділяти для саморозвитку. Багато читаю, ходжу в кіно, слухаю музику… А ще з’явилася нова пристрасть відвідувати концерти, чого раніше я дуже не любила. Взагалі не знала, як сама зможу виступати, бо раніше не комфортно почувалася посеред великих приміщень з багатьма людьми.

Зараз я переїхала до Києва, і основне коло мого спілкування – це мої музиканти, мій продакшн. Інколи буває, що заводжу дружбу із журналістами, оскільки теж спілкуюся з ними (сміється – авт.).
 
Якою була ваша перша заспівана на публіку пісня?
Насправді я дуже добре пам’ятаю, то була пісня «Чорноморчик», яку я зараз виконую у програмі свого концерту. Десь у шестирічному віці співала дуже патріотичну пісню на шкільному конкурсі, з тих пір не терплю, якщо хтось глумиться над українськими державними символами.

А ще мама розповідала, як десь років у три я вилізла на сцену міського святкового фестивалю, заспівала і навіть виграла за те наклейки з мишками.

[img data=wat]20_04_2017_609637377/img_9355.jpg[/img]
[img data=wat]20_04_2017_609637377/img_9366.jpg[/img]

Що у плеєрі Христини Соловій? 
Дорогою сюди я слухала єврейські пісні. Це, до речі, ще одна невичерпна тема, яка мене дуже цікавить. Взагалі, подобається і французький фольклор, і староанглійський, і словацький, чеський, польський… Навіть російський. Хоч позицію щодо ставлення до російського я сформувала давно, але до гарної музики російською мовою я не можу мати жодних претензій.

Звісно, найближчим часом співати російською я не буду, але не скажу, що це не проймає мене. 

Хто найбільше підтримує і надихає? 
Зараз мене підтримує і надихає мій продюсер Святослав Вакарчук. Це завжди було в мені, але я боялася собі зізнатися, що хочу стати співачкою. «Голос» багато мені дав, бо не знаю, за яких інших умов я могла би зустрітися із Святославом Вакарчуком, розпочати із ним цю плідну і натхненну співпрацю. Хоча до вокальних шоу ставлюся дещо скептично. 

Я думала, що все це повинно лишатися мрією, і для дівчини із сім’ї музикантів, які не дуже добре себе реалізували у музиці, мабуть, краще знайти якусь іншу професію. І я знайшла, стала філологом, хотіла бути письменницею, але, як то кажуть, від долі не втечеш…

[img data=wat]20_04_2017_609637377/img_9372.jpg[/img]
[img data=wat]20_04_2017_609637377/img_9376.jpg[/img]
 
Ви розповідали історію про те, як хористка «Лемковини» вийшла заміж за лемка лише для того, аби зберегти у чистому вигляді цю культуру. Як щодо вас, чи принципово вийти заміж саме за лемка? 

Ні, зовсім не принципово, я лише на чверть лемкиня. Мабуть, якби я була виселена під час операції «Вісла», зазнала усіх цих страждань, дізналася, як люди живуть у хижах, то було би принципово. Насправді ж я багато чого ще про лемків не знаю, хіба співаю багато їхніх пісень. Все решту залишається предметом для подальшої творчості. 

Коли я приїхала вперше на лемківський фестиваль, то мене вразило те, що усе там відбувалося саме так, як малювала мені уява. Ніколи в житті не бачила світляків, як у тій пісні про Ганічку з Ванічком. Це ж ніби хтось вночі на траві розсипав гірлянди!
 
Ви багато говорите про читання. Які ваші улюблені автори? Що з останнього прочитаного найбільше вразило?
Книга, яку я нещодавно прочитала, це «Вегетаріанка» корейської авторки. Це саме з того переліку, що не «чтиво», бо хоч і прочитала за два дві, але є відчуття, що треба перечитати повільно ще раз. Книжечка маленька, але є про що подумати.

Улюблені українські автори – то Андрухович і Прохасько. Дипломну роботу я писала про творчість Набокова і Домонтовича, порівнюючи психотип німфетки у їхніх творах.

[img data=wat]20_04_2017_609637377/img_9387.jpg[/img]
[img data=wat]20_04_2017_609637377/img_9404.jpg[/img]
 
Чи думали ви, де будете через 10 років? Чи є бажання виступати закордоном?
Багато є запрошень з Європи, але організаційні питання вирішують непросто. Через 10 років я бачу себе більш впевненою, бачу себе на сцені,зали мої більші, люди різного віку… (усміхається – авт.).
 
У якому несподіваному місці хотілося б заспівати?
Самій для себе хотілося б заспівати на одній із вулиць Парижа...

[img data=wat]20_04_2017_609637377/img_9419.jpg[/img]
[img data=wat]20_04_2017_609637377/img_9422.jpg[/img]
[img data=wat]20_04_2017_609637377/img_9426.jpg[/img]
[img data=wat]20_04_2017_609637377/img_9442.jpg[/img]

***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].