^{Текст: Наталка ПАХАЙЧУК}

Волинський політикум після останніх виборів поповнився новими обличчями. Серед таких і Михайло Імберовський. Новачок-політик зумів в’їхати у сесійну залу облради «на білому коні» та ще й «через парадні ворота»: першим номером нової і популярної партії «Самопоміч». Але при цьому для багатьох лишився «темною конячкою». Щоб розвіяти цей ореол таємничості, журналісти побувала на гостині у новоспеченого політика.

…На порозі депутатської квартири разом зі святково вбраними господарями гостей зустрічає Лінда – американський кокер-спаніель. Кудлата, доглянута, помітно вгодована.  От кому тут точно живеться добре! Але далі Лінду закривають в іншій кімнаті, бо буде клянчити в гостей торта. Журналістів у домі сьогодні пригощають улюбленим пляцком (так кажуть на Львівщині, звідки родом подружжя, – ред).

[caption][img data=def]31_03_2016_2103000123/dsc_0001.jpg[/img] Улюблений пляцок Імберовських – «П’яна вишня»[/caption]

Глава сім’ї займається оптовою торгівлею продуктами харчування. Дружина Оксана – пересувними торговими точками з квасом і морозивом. Донька – 18-літня Діана – студентка СНУ імені Лесі Українки, майбутній економіст-міжнародник, пише вірші.

Розповідаючи про бізнес, Михайло додає: облрада зараз займає багато часу,тож справи веде брат. Цікавимося, чи дружина з донькою не проти походу у політику?

– Підтримуємо, то справді його! Міша завжди цим цікавився, читав, коментував. Я його у цій сфері бачу, – зізнається дружина Оксана. – Але ми стали значно менше часу проводити разом. Раніше були вкупі 24 години на добу: вдома і на роботі. Після одруження були на заробітках. Після повернення в Україну працювали разом у страховій компанії, вели сімейний бізнес… А після виборів усе помінялося.

[caption][img data=def]31_03_2016_2103000123/dsc_0002.jpg[/img] Дружина та донька підтримують депутатську діяльність Михайла Імберовського[/caption]

ПОРЯТУНОК АКУШЕРКИ

Михайло і Оксана родом з Львівщини. Рідне село Імберовського – Щуровичі Радехівсього району, що поряд з Берестечком, де тутешні волиняни звикли називати сусідів-галичан  австріяками. Після Бродівського педучилища Михайло поступив на географічний факультет до луцького вишу. А вдома, у сільській школі, відповідав за виховний процес. Оксана – теж луцька студентка. Знала Михайла ще з дитинства – у Щуровичах жила її бабуся. Випускниця медучилища, вчилася на акушера, поїхала працювати фельдшером в село Антонівку, що на краю Горохівщини. Збиралася вчитися у Львівському медінституті.

– Лікарем бачила мене мама, але медицина –  явно не моє. Та я кілька місяців працювала у медпункті. Тоді й закохалася в Мішу. Після одруження червоний диплом лежить у шухляді, але я про це зовсім не шкодую, –  пригадує Оксана.

– Це я її врятував від медицини! – жартує чоловік.

Одружилися у 1997 році, у пік економічної кризи. Після народження донечки молода сім’я, як і майже всі українців у той час, опинилася у непосильній скруті. 

– Моя зарплата вчителя була 92 гривні, менш як 20 доларів, і ту не платили вісім місяців. Наше село – найвіддаленіше у районі,  перспектив жодних. Допомогу на дитину отримували у Горохові, то не їхали по гроші три-чотири місяці. Бо якби забирати «дитячі» регулярно, не вистачало б і на дорогу, – пригадує Михайло. – Тож ми прийняли для себе складне рішення – їхати на заробітки за кордон. Я поїхав у Відень, де уже працював кум і допоміг знайти роботу. Через півроку приїхала і дружина. Діана залишилася на вихованні у тещі. Чотири роки ми працювали в Австрії, їздили туди-сюди.

АВСТРІЯКИ АВСТРІЙЦЯМИ НЕ СТАЛИ

Так подружжя стало працювати у сфері торгівлі. Імберовські зуміли доволі заможно облаштувати своє життя в Європі. Але настав момент, коли треба було визначатися, де вкорінитися. Після довгих і непростих роздумів таки вирішили повернутися в Україну. А це означало починати життя спочатку. Імберовські вибрали для життя Луцьк – місто студентської юності. Придбали квартиру, автомобіль, знайшли роботу. Михайло розпочинав із заступника страхової агенції, а згодом став керівником волинської філії страхової компанії. Дружина там же очолила напрямок медичного страхування: ось де знадобилася освіта!

– Україна – мама, Австрія – хресна мама. Але там мені навіть повітря було не таке. Найтепліші слова можу сказати про цю країну, нас періодично туди тягне, часто їздимо, але не шкодуємо, що 12 років тому повернулися на батьківщину, – переконує Михайло.

Імберовські кажуть, що попри велику любов до Австрії, їм важко велося без рідної культури, без українських традицій. Це був ключовий фактор, який спонукав повернутися.

– У нас 6 січня – це Свята вечеря, усі готуються до свята, а там робота у розпалі, – розказує Імберовський. –  І такі моменти насправді дуже гнітили. Ми виховані так.

Зараз сімейство плекає свої сімейні традиції. По неділях утрьох ходять до церкви, а на великі свята по черзі відвідують батьків на Галичині.

– Якщо в одних були на Великдень, то до других поїдемо на Різдво – щоб нічия сторона не гнівалася, – пояснює голова родини.
Донька Діана запевняє, що не сердиться на батьків, які, по суті, позбавили її можливості бути громадянкою Європейського Союзу. Мало того, дівчина відмовилася від можливості навчатися у Відні, куди батьки були готові її відпустити. Каже, так патріотично виховали батьки. Зараз сім’я навідується до Австрії тільки як туристи. Взагалі подорожі – сімейне хобі Імберовських.

ЇЗДЯТЬ І РИБАЛЯТЬ

– Любимо мандрувати автомобілем по чужих країнах. Кермує у далекій дорозі частіше дружина, їй це дуже подобається. Завжди їздимо утрьох. Єдиний раз вибралися без доньки у Грецію, бо в цей час Діана вступала, але нам було без неї сумно, – розповідає мама.

[caption][img data=def]31_03_2016_321732648/dsc_0020.jpg[/img] З поїздок пані Імберовська щоразу привозить на згадку фігурки слоників. Уже ціле стадо на полицях назбиралося. Більше за слонів любить тільки… рибу[/caption]

– У мами – гени! – каже Діана. Дівчина стверджує, що у їхній сім’ї затятих рибалок найбільше щастить саме мамі, яка вдалася до свого батька – вмілого рибалки.

– У мами – гени, але якщо щось порвалося, то тато мусить підремонтувати, а мама тим часом рибу ловить! – уточнює чоловік і із завзятістю, характерній рибалкам, розповідає про рекордні улови. – Спіймав якось щуку вагою 2,8 кілограма, а в дружини найбільший улов – зо три десятки кілограмових коропів. Тоді на ставку у Несвічі я не ловив риби – тільки наживку на вудки Оксани надівав!

[caption][img data=def]31_03_2016_2103000123/image_2_0.jpg[/img] Депутат спіймав якось щуку вагою 2,8 кілограма, а в дружини найбільший улов – зо три десятки кілограмових коропів[/caption]

Ще Імберовські, як годиться справжнім інтелігентам, люблять читати. Діана захоплюється художньою літературою, а батько – релігійною. Каже, що шукає у житіях святих аналогії з сучасністю.  

[caption][img data=def]31_03_2016_2103000123/dsc_0014.jpg[/img] Але у квартирі для книг бракує місцях, тож віддають літературу родичам, як тільки прочитають[/caption]
[caption][img data=def]31_03_2016_440559484/dsc_0013.jpg[/img] Зберігають лише кілька томиків, серед яких чільне місце посідає Біблія та сімейна реліквія – бабусин молитовник, виданий 1908 року[/caption]
[img data=def]31_03_2016_2103000123/dsc_0009.jpg[/img]
[caption][img data=def]31_03_2016_2103000123/dsc_0027.jpg[/img] Після повернення в Україну працювали разом у страховій компанії, вели сімейний бізнес… А після виборів усе помінялося[/caption]
[caption][img data=def]31_03_2016_2103000123/dsc_0507.jpg[/img] Сім'я Імберовських любить подорожі[/caption]
[caption][img data=def]31_03_2016_2103000123/dsc_0499.jpg[/img] Кермує у далекій дорозі частіше дружина[/caption]
[img data=def]31_03_2016_2103000123/image_1_0.jpg[/img]
[img data=def]31_03_2016_2103000123/dsc_0008.jpg[/img]



***
^{Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа).}