Директор народної аматорської кіностудії «Волинь» Борис Ревенко був авторитетним метром фото- і кіномистецтва. Він зняв сотні фотографій, десятки фільмів, мав дуже багато нагород, перемог у різних конкурсах.
В інтерв'ю у 2012 році він розповів про долю фільму, який був присвячений луцькому скульптору Станіславу Сарцевичу, пишуть Хроніки Любарта.
Це був самобутній митець, який виготовив кілька десятків скульптур. Вони зберігалися на подвір’ї його садиби в Луцьку, але були знищені в 1990-х після смерті скульптора. Далі пряма мова Бориса Ревенка.
***
Ще один наш фільм – «Чарівник з Луцька». Я розказував, що Кравчук не пропустив на конкурс у Москву антибандерівський фільм «Розкопана криниця». Так от, замість нього на Москву послали саме «Чарівника з Луцька». Цей фільм про луцького скульптора і живописця Станіслава Сарцевича. Це майже мій авторський фільм.
В Києві свого часу його геть не оцінили, навіть диплом за участь не дали. Сказали, що ходить якийсь дідок і фігурки малює. Журі перед цим ще й випили і не сприйняли фільм. У Москві ж на конкурсі його показували останнім. В кінці вся публіка зірвалася, бурхливі оплески. Дали гран-прі, головний приз Міністерства культури СРСР, головний приз від профспілки. Це один із найкращих фільмів студії «Волинь».
[caption][img data=def]18_11_2016_363206102/m3lr6dgqi64r32m2kiqnxmwvocvpatfb.jpg[/img] Станіслав Сарцевич біля своєї скульптури. Фото з volart.com.ua[/caption]
До речі, про Сарцевича. У нього був дуже цікавий дворик на вулиці Хакімова, де він жив. Там у нього стояли скульптури оголених жінок. До нього з Франції, Німеччини, Англії приїжджали переймати досвід. А сусіди скарги писали, щоб забрав тих оголених жінок з їхніх очей. Йому погрожували відключити воду, газ. То він тоді понамальовував на скульптурах бюстгальтери, труси. Потім після смерті ті скульптури зруйнувалися, бо були зроблені з піску і недовговічні.
Пам’ятаю день, коли Сарцевича хоронили. Це було 5 березня 1975 року. Я тоді ще знімав фільм. Зранку ішов великий лапатий сніг. Я прийшов до нього додому о восьмій ранку і почув, що він помер і о першій годині його хоронитимуть. Йому, до речі, було 85 років.
Я зняв сніг, а потім прийшов і в обід. Камера знімала, коли труну виносили. В той момент вже вийшло сонце і сніг на скульптурах почав танути. По них стікали потоки води, ніби вони плакали. А труну біля кожної фігури по 3 рази нахиляли. Все це я знімав. Це настільки зворушило журі і публіку, що за цей фільм дали гран-прі.
В інтерв'ю у 2012 році він розповів про долю фільму, який був присвячений луцькому скульптору Станіславу Сарцевичу, пишуть Хроніки Любарта.
Це був самобутній митець, який виготовив кілька десятків скульптур. Вони зберігалися на подвір’ї його садиби в Луцьку, але були знищені в 1990-х після смерті скульптора. Далі пряма мова Бориса Ревенка.
***
Ще один наш фільм – «Чарівник з Луцька». Я розказував, що Кравчук не пропустив на конкурс у Москву антибандерівський фільм «Розкопана криниця». Так от, замість нього на Москву послали саме «Чарівника з Луцька». Цей фільм про луцького скульптора і живописця Станіслава Сарцевича. Це майже мій авторський фільм.
В Києві свого часу його геть не оцінили, навіть диплом за участь не дали. Сказали, що ходить якийсь дідок і фігурки малює. Журі перед цим ще й випили і не сприйняли фільм. У Москві ж на конкурсі його показували останнім. В кінці вся публіка зірвалася, бурхливі оплески. Дали гран-прі, головний приз Міністерства культури СРСР, головний приз від профспілки. Це один із найкращих фільмів студії «Волинь».
[caption][img data=def]18_11_2016_363206102/m3lr6dgqi64r32m2kiqnxmwvocvpatfb.jpg[/img] Станіслав Сарцевич біля своєї скульптури. Фото з volart.com.ua[/caption]
До речі, про Сарцевича. У нього був дуже цікавий дворик на вулиці Хакімова, де він жив. Там у нього стояли скульптури оголених жінок. До нього з Франції, Німеччини, Англії приїжджали переймати досвід. А сусіди скарги писали, щоб забрав тих оголених жінок з їхніх очей. Йому погрожували відключити воду, газ. То він тоді понамальовував на скульптурах бюстгальтери, труси. Потім після смерті ті скульптури зруйнувалися, бо були зроблені з піску і недовговічні.
Пам’ятаю день, коли Сарцевича хоронили. Це було 5 березня 1975 року. Я тоді ще знімав фільм. Зранку ішов великий лапатий сніг. Я прийшов до нього додому о восьмій ранку і почув, що він помер і о першій годині його хоронитимуть. Йому, до речі, було 85 років.
Я зняв сніг, а потім прийшов і в обід. Камера знімала, коли труну виносили. В той момент вже вийшло сонце і сніг на скульптурах почав танути. По них стікали потоки води, ніби вони плакали. А труну біля кожної фігури по 3 рази нахиляли. Все це я знімав. Це настільки зворушило журі і публіку, що за цей фільм дали гран-прі.