Текст: Галина ВАЩУК
Подружжя Бондарчуків із Любомля святкує золоте весілля.
Першого синочка Олега лелека приніс їм через рік шлюбу. Усього два місяці декретної відпустки, а далі – праця, йдеться у матеріалі тижневика "Сім'я і дім".
− 52 роки стажу, а лише два записи в трудовій книжці, − розповідає пані Віра. – 42 роки працювала медсестрою у стоматологічній поліклініці, вже 10 років піклуюся про здоров’я дітей у районній гімназії. А мріяла вступити до педінституту: найкращі твори писала в класі. Хвороба матері зруйнувала плани. Хоча і в медицині не розчарувалася.
Обоє працювали. Ростислав Євгенович був директором будинку культури, пізніше – викладачем музичної школи. Було дуже важко: концерти, виїзди, пізні повернення.
[caption][img data=def]07_12_2016_1569461489/15355934_1866277506941004_1462578189_n.jpg[/img] Віра і Ростислав одружилися 5 листопада 1966 року[/caption]
− Нас єднала любов, довіра і взаєморозуміння. А далі чекало перше випробування – трагічна смерть трирічного сина. Підтримували одне одного, бо життя продовжувалося. Саша народився у 1972 році, а незабаром святий Миколай подарував дві донечки-близнючки, − долучається до розмови пан Ростислав.
Віра Олександрівна розповідає, як у парку передавала дівчаток чоловіку, який повертався із заняття в музшколі, або ж навпаки.
Але ще тяжчим випробуванням стала втрата 18-річного сина. Наслідок стресів – хвороби, які потрібно лікувати за мізерну пенсію – разом 2600 гривень.
– Коли важко захворіла, в Любомлі доглядала Оксана, в Луцьку у лікарні – Олена два тижні не відходила від мого ліжка. Повернувшись додому, відчула, як ніколи, особливу увагу чоловіка і всієї родини. Недаремно ми з Ростиком прожили 50 літ у парі, з такими дітьми нема чого старості боятися. Наші дівчата живуть поряд, мають сім'ї, роботу, ще й нас у всьому підтримують.
− Хочеться, щоб і онуки виросли порядними людьми. За 50 спільно прожитих літ були і непорозуміння, і суперечки, але я Віруні не образив та жодного разу не зрадив. Завжди намагався зрозуміти, підтримати й допомогти, − підсумовує бесіду чоловік.
[img data=def]07_12_2016_719755281/15320377_1866277503607671_1167969954_n.jpg[/img]
***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].
Подружжя Бондарчуків із Любомля святкує золоте весілля.
Першого синочка Олега лелека приніс їм через рік шлюбу. Усього два місяці декретної відпустки, а далі – праця, йдеться у матеріалі тижневика "Сім'я і дім".
− 52 роки стажу, а лише два записи в трудовій книжці, − розповідає пані Віра. – 42 роки працювала медсестрою у стоматологічній поліклініці, вже 10 років піклуюся про здоров’я дітей у районній гімназії. А мріяла вступити до педінституту: найкращі твори писала в класі. Хвороба матері зруйнувала плани. Хоча і в медицині не розчарувалася.
Обоє працювали. Ростислав Євгенович був директором будинку культури, пізніше – викладачем музичної школи. Було дуже важко: концерти, виїзди, пізні повернення.
[caption][img data=def]07_12_2016_1569461489/15355934_1866277506941004_1462578189_n.jpg[/img] Віра і Ростислав одружилися 5 листопада 1966 року[/caption]
− Нас єднала любов, довіра і взаєморозуміння. А далі чекало перше випробування – трагічна смерть трирічного сина. Підтримували одне одного, бо життя продовжувалося. Саша народився у 1972 році, а незабаром святий Миколай подарував дві донечки-близнючки, − долучається до розмови пан Ростислав.
Віра Олександрівна розповідає, як у парку передавала дівчаток чоловіку, який повертався із заняття в музшколі, або ж навпаки.
Але ще тяжчим випробуванням стала втрата 18-річного сина. Наслідок стресів – хвороби, які потрібно лікувати за мізерну пенсію – разом 2600 гривень.
– Коли важко захворіла, в Любомлі доглядала Оксана, в Луцьку у лікарні – Олена два тижні не відходила від мого ліжка. Повернувшись додому, відчула, як ніколи, особливу увагу чоловіка і всієї родини. Недаремно ми з Ростиком прожили 50 літ у парі, з такими дітьми нема чого старості боятися. Наші дівчата живуть поряд, мають сім'ї, роботу, ще й нас у всьому підтримують.
− Хочеться, щоб і онуки виросли порядними людьми. За 50 спільно прожитих літ були і непорозуміння, і суперечки, але я Віруні не образив та жодного разу не зрадив. Завжди намагався зрозуміти, підтримати й допомогти, − підсумовує бесіду чоловік.
[img data=def]07_12_2016_719755281/15320377_1866277503607671_1167969954_n.jpg[/img]
***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].