Вчасно піти: хто з волинських журналістів і чому пішов із професії

06 Червня 2016
Текст: Ірина САСОВСЬКА

Існує теза, що журналістом може бути кожен. Для цього зовсім не обов’язково здобувати відповідну освіту, достатньо просто володіти словом і бути грамотним. І, справді, журналістська братія багата представниками інших професій.

Є й журналісти, які з огляду на деякі обставини, покидають професію й починають займатися чимось кардинально іншим. Саме про таких людей із нагоди професійного свята «Таблоїд Волині» підготував цей матеріал.

Антон Бугайчук свою журналістську кар’єру розпочав на «ВолиньPost» у 2013 році. Зараз він працює помічником-консультантом народного депутата Ігоря Гузя.



«У «ВолиньPost» Юрій Ричук та Оля Дацюк навчили мене перших азів професії. Потім восени 2014-го прийшов працювати на «Громадське.Волинь». З грудня 2014-го до березня 2015-го знову на «ВолиньPost». І з березня 2015-го більше року працював на «Волинському Агентстві Розслідувань.

Найбільше у професії мені подобалося те, що в кожному з видань я мав можливість більше чи менше працювати як «четверта влада» — тобто певна противага політикам, які намагаються нами маніпулювати заради досягнення успіху. Тому мені найбільше подобалася і подобається досі політична журналістика. Хоча інші напрямки теж важливі. Інформація — дуже цінний ресурс, і журналісти дають його людям.

Не подобалося те, що громадська журналістика (у моєму випадку «Громадське.Волинь») — професія, де ти не зможеш заробити собі на забезпечене життя. Так, гроші не головне, але потрібно мати певний прожитковий мінімум. І не 1500 гривень, як написано в офіційних документах. У комерційний виданнях ситуація краща. Але тут рано чи пізно постане питання, чи згоден ти порушити стандарти професії, щоб власник видання зміг отримати політичні дивіденди від того, що платить тобі зарплату. Тобто постає дилема: або ти не заробляєш достатньо на журналістиці, або ти не досить чесний перед своїми читачами. І визнаю, що я кілька разів порушував стандарти професії», - розмірковує хлопець.

За словами Антона, основною причиною зміни сфери діяльності стало те, що професійні зацікавлення не обмежуються лише журналістикою.

«Коли я заробляю на життя не цим, а працюючи помічником-консультантом нардепа, я можу продовжувати писати, вести блог, але робити це справді чесно, бо за публікації мені ніхто не платить. Читачі знають, що я точно більш прихильний до одного політика, ніж до іншого й можуть робити вибір: чи повірити мені. У чомусь мене надихає приклад Сергія Лещенка, який став політиком, але й надалі робить важливу справу своїми публікаціями», — каже помічник-консультант.

Історія журналістської кар’єри Тетяни Зубрик почалася у 2003 році, коли дівчина дізналася, що у Луцьку в ЛГУ є такий факультет. У 2004 вступила до університету. Нині ж вона працює весільним розпорядником в івент-агенції «FeelGood».



«У 2007-му пішла на практику в газету «Аверс-прес», і мені запропонували роботу. Пропрацювала там до 2012 року, — пригадує Тетяна. — У 2007 брала участь у волинському конкурсі «Студент року» і виграла в номінації «Студент-журналіст». Тоді мене помітили редактори журналу «Free time» і запросили на роботу. У 2009–2013 співпрацювала з українсько-польським виданням «Монітор Волинський». І саме у зв’язку з цією роботою почала вивчати польську мову й цікавитися польською культурою. Потім вирішила подати документи на стипендійну програму імені Кіркланда, у перший рік не пройшла, а з лише з другого разу.

Поїхала на рік у Познань за програмою, і саме там у мене відбулося переосмислення життя. Я зрозуміла, що десь виросла з того рівня життя, яке було в Луцьку, але й не планувала залишатися жити в Польщі. Насичене подіями життя в Польщі, можливість подорожувати, бачити світ і життя інших людей, знайомство з цікавими особистостями — це стало ключовим переломним моментом у моїй свідомості.

Будучи ще в Польщі, у моїх друзів, які працювали на івент-ринку не один рік, виникла ідея об’єднатися і створити івент-агенцію, і вже тоді запропонували стати рівноправним членом команди в ролі весільного організатора, оскільки в цій сфері досвід теж був.

Коли я приїхала в Луцьк, то отримала кілька пропозицій у сфері журналістики — здебільшого це були інтернет-видання. Однак мене така робота не цікавила, я вирішила, якщо журналістика, то аналітична та серйозна… Мабуть, попросту я не знайшла те видання в Луцьку, де б хотіла працювати й потрохи переключилася на іншу сферу діяльності. Наразі я відчуваю більшу самореалізацію, аніж у журналістиці. Адже зараз я можу сказати, що люблю свою роботу і прагну рости й популяризувати в луцьку професію весільного розпорядника.

Можливо, повернуся до письма, але більше як блогер. Я дуже люблю писати й отримую від цього велике задоволення.

Не менш важливо, що професія журналіста на Волині (та й в інших малих регіонах) погано оплачується. На сьогодні середня зарплата журналіста становить 150–200 доларів, що, на мою думку, є дивним, адже це понаднормова робота, часто без вихідних. Складна, клопітлива і виснажлива професія, а не як усі думають, що творча й цікава.

Мені подобалося знайомство з новими цікавими людьми. Подобалося шукати ексклюзивні теми і їх досліджувати. Брати інтерв’ю в неординарних особистостей. Не подобалася буденність. Адже регіональна журналістика має свою циклічність: щороку треба було писати про проблеми ЖКГ, нерозчищені дороги від снігу, невідремонтовані асфальти і тд. На п'ятий рік роботи вже набридло. Не подобалося, що часто треба було орієнтуватися на читача й писати про примітивні речі, які були написані до мене 100 разів. Я була прибічником виховувати читача і змушувати його мислити… Але не всі редактори це підтримували», - розміркувує Тетяна.

Григорій Куніцин ще у 90-х роках працював журналістом та ведучим на ВОДТРК, згодом – регіональним кореспондентом УНІАН.



«Найбільше подобався колектив однодумців та реалізація сміливих проектів. На жаль, зміна професії банальна — гроші. Тому перейшов у сферу реклами та маркетингу. На разі — перейшов у туризм, також цікаво й дозволяє реалізовувати власний творчий потенціал.

Найбільше, і це було постійним конфліктом, не подобалось, що журналістика регіонального рівня була завжди обслугою місцевої влади та чиновників, сподіваюся зараз це змінилося. Щиро вітаю всіх своїх колег зі святом, і сподіваюся, що назва «четверта влада» таки буде не словосполученням а реальністю нашого сьогодення!», - розповів чоловік.

Тетяна Полуектова не один рік пропрацювала журналістом: молодіжна газета «Ініціатива», «Волинські новини», «Волинський інформаційний портал» та кореспондент на ФМ «Галичина». Зараз дівчина вивчає програмування.



«Вирішила піти з журналістики рівно рік тому. Причина на той момент — вибори, що стало останньою краплею. Звільнилася у грудні. Причина — відчуття, що журналістика — це не моє. От так, після восьми років приходить розуміння, що обрала не ту дорогу. Ще, звичайно, можна говорити про те, що немає в цій професії фінансової віддачі, принаймні вона не відповідає затраченим зусиллям, нервам. Але коли любиш свою справу, на це ж не зважаєш.

Подобалися мені в журналістиці відрядження, хоч би то було за кордон, хоч на ферму. Також я дізналася про багато культурних подій міста. Ще один плюс — спілкування з людьми. А оскільки люди бувають різними, то цей фактор міг бути таким же мінусом.

Зараз я безробітна. Вивчаю програмування. Пройшла курс з основ на сайті Prometeus, зараз штурмую курс із вивчення мови Java. Є усвідомлення, що матеріалу до вивчення надто багато, навіть якщо говорити про мінімальний рівень знань. Хочу вірити, що мені вистачить витримки. Недарма мені вчителі казали, щоб я йшла на математичний напрямок, адже зараз треба так багато надолужувати…
Я не зарікаюся, що ніколи не вернуся в журналістику, раптом це лише професійне вигоряння», - розмірковує Тетяна.

Нині адвокат та волонтер Василь Нагорний працював журналістом у газеті «Волинь-нова».



«Привів у цю професію мене мій тато, Заслужений журналіст України Олександр Нагорний, який 40 років пропрацював на цій важкій стезі. Найбільше у професії подобалось живе спілкування з людьми, які довіряють журналісту, як батюшці на сповіді. Найважче цю довіру не втратити, а також відстоювати право на слово.

Я фактично й не міняв роду діяльності, просто війна внесла свої корективи й мусив більше займатись юридичною практикою, вивчити військове законодавство. На посаді редактора відділу журналістських розслідувань я не міг повноцінно як адвокат допомагати бійцям, а мій волонтерський порив був не до вподоби керівництву видання. На разі, вже два роки займаюсь адвокатською практикою, «волонтерю»: допомагаю бійцям, які пройшли АТО, у першу чергу 51 ОМБр, яку так намагались спаплюжити.

За журналістикою сумую й певен, що невдовзі візьму перо в руки, бо накопичилась маса інформації, яку люди повинні знати», - розповів пан Василь.

Представник Українського інституту національної пам’яті у Волинській області Леся Бондарук журналістського хліба спробувала одразу після закінчення школи.



«Я починала працювати журналістом одразу після школи — друкувалася в луцьких газетах, а згодом дописувала в київські видання. Після 4 курсу навчання на історичному факультеті ВДУ отримала пропозицію роботи в Києві в газеті «Шлях Перемоги». Цю газету в 1954 році заснував і видавав Степан Бандера в Мюнхені, на початку 90-х була утворена редакція у столиці України. Це було всеукраїнське видання, яке також передплачували у 28 країнах світу представники української діаспори. Там я пропрацювала вісім років.

Паралельно також друкувалася і в інших виданнях в Україні та за кордоном. У 2000–2003 роках закінчила аспірантуру з історії України, працювала над дисертацією понад 10 років. То, певно, моя така особливість, що я в житті чергую то журналістську, то наукову, то викладацьку діяльність. Визначитися на щось одне немає сенсу, бо всі ці ділянки успішно можу поєднувати.

Та все ж сьогодні мене більш приваблює займатися більш глобальними речами в Українському інституті національної пам’яті, де чудовий колектив і багато творчих планів. У журналістиці дуже часто доводиться затрачати дуже багато зусиль на якісну роботу над матеріалами, які мають дуже коротке життя й малий коефіцієнт корисної дії. У цьому і складність професії.

Сьогодні, відійшовши від щоденної журналістики, я знову стала більше їздити на наукові конференції і працювати з документами в архівах та робити інші не менш цікаві й важливі справи. А проте колишніх журналістів не буває. Тож час від часу, коли маю вільний час, публікую свої дописи в газетах та журналах», - стверджує пані Леся.

Володимир Камінський, який нині займається технічним редагуванням газет та оформленням книг, свою журналістську кар’єру розпочинав із радіо «Луцьк», згодом була газета «Вісник», робота на телебаченні й у інтернеті. Зараз чоловік працює технічним редактором газети «Ковель сьогодні».



Основною причиною рішення піти з журналістики Володимир Камінський називає відсутність віддачі від читача. Іншими словами: часто доводилось витрачати багато часу та сил на справді цікавий і важливий матеріал, а згодом виявлялося, що він зовсім не потрібний читачеві. Проте чоловік нині бере участь чи не в кожній передвиборчій кампанії й іноді все ж пише матеріали. «За останній рік написав, може, одну статтю - і то за великі гроші», — зізнається пан Володимир.

Попри відсутність можливості нормально заробляти на журналістиці, чоловік каже, що назавжди розлучатися з нею не готовий. І зараз вряди-годи готує журналістські матеріали, займається копірайтерством. А ще вчиться журналістиці разом із дочкою, яка якраз опановує цей фах.

Нині знана у Луцьку фотограф Ірина Мельник також має освіту журналіста та саме в цій сфері робила перші професійні кроки.



Хоча журналістику Ірина вибрала не з власної волі, а за рекомендаціями батьків, які не хотіли відпускати дівчину вивчати дизайн у Львові. Ірина Мельник свого часу готувала молодіжну програму на телеканалі «Аверс» та була дописувачкою кількох місцевих видань.

Нині ж опанована професія згодилася, адже жінка, працюючи в модельному агентстві Марини Занюк, часто має справу з підготовкою журналістських матеріалів.

«Маю на старість один із запасних планів — серйозно зайнятись розвідувальною журналістикою», — напівжартома каже Ірина.

***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа).



0
Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter