_{Текст: Наталка Пахайчук}

За два десятиліття існування улюбленого тижневика його склад кілька разів не просто змінювався, а навіть повністю оновлювався. Але незмінною залишається одна річ: тут завжди чекають на листи читачів і особисті зустрічі з «контактерами».

[img data=def]27_12_2016_477558802/img_0433.jpg[/img]

–  «Контактери» – це люди, які «виходили на контакт» із редакцією, аби розповісти усьому світу про свої ідеї. Іноді навіть божевільні, – підморгує колишній головний редактор видання Юрій Конкевич. – Ми помітили, що найбільший наплив відвідувачів редакції траплявся під час місяця-повника. У такі дні усі поверхи редакції були заповнені «контактерами», і журналісти їх «розбирали» й вислуховували.

[img data=def]27_12_2016_477558802/dscf3995.jpg[/img]

Серед охочих поспілкуватися бували і такі, які хотіли використати журналістів зі своєю корисливою метою, наприклад, щоб вирішили чиїсь особисті проблеми.

[img data=def]27_12_2016_477558802/dscn0938.jpg[/img]
[img data=def]27_12_2016_477558802/img_0276.jpg[/img]

– Таких ми називали «злі контактери». Але частіше все-таки приходили люди з цікавими темами, і ми ніколи не упускали можливості написати про проблеми. Адже ми одна з перших газет в Україні, яка почала писати про простих людей. Ніколи не забуду, як ми з колегою Наталкою Шепель їздили у Гірку Полонку, де люди жили практично… на цвинтарі. Тут город із капустою, а поряд – уже перші могили. Про неадекватні дії і рішення місцевих рад було чи не в кожному номері саме завдяки «контактерам», – пригадує Юрій Конкевич.

[img data=def]27_12_2016_477558802/dscn0648.jpg[/img]

Часті відрядження, незвичайні знайомства, небувалі пригоди, тобто все, що не могло потрапити на сторінки «офіційної преси», опинялося на сторінках «Писуна».

– Нам було мало одну газету видавати, і ми вирішили робити ще одну. Так з’явився «Писун». Його придумали колеги Костя Загородько і Сергій Шинкар. Усе, що не пройшло цензуру і самоцензуру журналістів, виливалося у такий неформальний часопис. Відтоді ми почали один одного називати «писунами», – розповідає Конкевич.

[img data=def]27_12_2016_477558802/pys.jpg[/img]

Часто писун виступав у формі фейлетонів, критики колег, які десь не встигали. Писуном зачитувалися всі гості редакції, які пропонували продати таке креативне видання.

[img data=def]27_12_2016_477558802/p6050252.jpg[/img]
[img data=def]27_12_2016_477558802/p6050253.jpg[/img]

Вітя Шепель, уже покійний художній редактор газети, навіть сам, бувало, підганяв: що там є на «Писун». Усі підходили, скидали в окрему папочку – і Вітя верстав це швиденько. Інколи навіть кожного тижня вдавалося випускати. Інколи це було цікавіше, ніж «Сім’я і дім».
Номерів зо 20 видали. До «Писуна» не можна було змушувати: кожен робив тільки тоді, коли муза приходила, - пригадує колишній редактор.

[img data=def]27_12_2016_477558802/pysun.jpg[/img]

Тодішній шеф-редактор газети Іван Корсак з гумором ставився до такої творчості колег, хоча іноді й себе упізнавав на сторінках видання. Зараз каже: «Ото була газета!».

[img data=def]27_12_2016_477558802/pysuun.jpg[/img]

…«Писуна» уже давно не випускають, навіть підшивка безслідно зникла. Але залишилися контактери. Багато з них пішли за своїми улюбленими журналістами в інші редакції, але чимало дісталися у спадок новим журналістам. Бо ж писуни змінюються, а контактери вічні.

[caption][img data=def]27_12_2016_410956817/15731110_1276757379057151_34475267_n.jpg[/img] Колектив газети на святкуванні першої річниці видання, грудень 1997 року. У верхньому ряду зліва направо: журналісти Олександр Згоранець, Олександр Некрот, комерційний директор Сергій Макушевич, головний редактор Іван Корсак, художній редактор Віктор Шепель, журналіст Василь Уліцький. У нижньому ряду зліва направо: менеджер з реклами Світлана Хайчевська, оператор комп’ютерного набору Лара Воробйова, літературний редактор Наталка Макарчук (Шепель).[/caption]