У всьому світі 20 березня відзначають День щастя.

Міжнародний день щастя своєю резолюцією проголосила у 2012 році ООН з метою підтримати ідею про те, що прагнення до щастя є спільним почуттям для всіх людей нашої планети.

Луцька студія щастя «Кулька-Булька» вітає лучан із цим святом та пропонує до вашої уваги історію, яка навчить вас знаходити та цінувати щастя у дрібницях!
 
Детальніше про студію – у спільноті в соцмережі Facebook. 
 
***
Шестирічна дівчинка замкнулась у кімнаті й голосно плакала. Батьки уже звикли до щоденних істерик доньки та обрали для себе варіант поведінки «невтручання». Заспокоїться та й вийде собі. Після народження братика вона постійно вередувала, адже перестала бути центром Всесвіту. Так часто буває в родинах, тож батьки вирішили просто перечекати кризу. Натомість, нарепетувавшись вдосталь, малеча незчулась, як задрімала…

– І чого рюмсати? – добродушно промовив до неї старець з теплими очима…
– Тому що я – нещасна! – гордо відповіла мала.
– А що таке щастя? – перепитав дідусь.
– Це…Це…Це… Ну… Це коли… - дівчинка знову почала плакати.
– Хочеш, ми з тобою здійснимо подорож і я покажу тобі різних людей. А тоді ти спробуєш сказати мені, як це – бути щасливим?

[img data=def]20_03_2017_1949904156/17393000_1786584621661034_1887962095_n.jpg[/img]

Дівчинка недовірливо подивилась на старця. Але що ж робити, якщо все одно ніхто на неї не зважає, а тут хоч якийсь дорослий проявив інтерес. Вона обережно простягнула маленьку долоньку й… опиналась на велетенській хмаринці, яка дуже схожа на дракона з мультику.

– А де ми? – поцікавилась вона.
– Ми будемо знайомитись з людьми, як ти і хотіла. Це маленька подорож, для маленької вередунки, - знову усміхнувся дідусь.

Раптом дівчинка побачила великий будинок, схожий на дитсадок. Однак, не зважаючи на пізній час, там досі були дітки… Так вона вперше потрапила до сиротинця.

– Тут живуть дітки, такі, як і ти, але вони не мають мами й тата…
– Тобто вони нещасні?
– А це ми зараз побачимо.

Вони зазирнули у вікно, де дівчинка років дев’яти щиро посміхалось та притискала щось до грудей.

– Чому вона така радісна, адже живе тут постійно, не має планшету, не може піти на каруселі…
– Бачиш, що у неї в руках?
– Нитки?
– Так. Одна молода жінка щосуботи приходить в дитячий будинок та навчає дівчаток рукоділлю. Ця дівчинка – дуже талановита. Тому волонтерка постійно лишає їй матеріали, аби протягом тижня дівча творило. Тому, хоч вона й живе тут, але займається улюбленою справою, й, до речі, через багато років стане відомою у світі модельєркою…
– Тобто ти і майбутнє бачиш? – перепитала вередунка.
– І майбутнє, і минуле – я усе знаю. – засміявся чоловік.
– А можна подивитись на ту жінку, яка приходить сюди?

Дідусь насупився, але все ж взяв дівчинку за руку й вони опинились у маленькій квартирці. Усе тут пропахло ліками та бідністю. На дивані лежав старенький чоловік, і, якби не ковдра, яка підіймалась та опускалась, не було б зрозуміло, чи живий він.

– Це її… Тато?
– Так. Три роки тому стався інсульт. Тепер він прикутий до ліжка. Донька – єдина родина. Вдень працює, а увесь інший час віддає батьку.
– І як їй хочеться ще ходити до дітей і чомусь їх навчати? – дивується мала.
– Там вона бачить життя. Радість, емоції і … майбутнє. Ти можеш бути щасливим не лише отримуючи щось, а й віддаючи. Коли вона бачить щирі дитячі очі, то відпочиває і стає щасливішою!

[img data=def]20_03_2017_1949904156/17393112_1786584618327701_1481469823_n.jpg[/img]

Дівчинка затамувала подих. Вона ніколи не думала, що можна радіти, віддаючи щось. Адже тепер її просто змушували усім ділитись і це їй зовсім не подобалось. Незчулась вона, як опинилася в іншій, доволі дорого вмебльованій квартирі. На дивані сиділа гарна жінка й пила вино. Нікого не було довкола й жінка просто сумно дивилась на дощ, якій вигравав чудернацьку мелодію за вікном.

– Вона нещасна, тому що нікого немає поряд? – запила дівчинка.
– Вона просто втомилась. Адже життя не може постійно дарувати посмішки. Однак подивися на неї кілька годин тому.

Дівчинка стояла в лікарні. В величезній світлій кімнаті ця ж гарна пані оперувала маленького хлопчика. Її погляд був напруженим, з чола стікала каплина поту, яку швиденько витерла медсестра. За кілька секунд цю жінку обіймали чоловік і дружина. Вона врятувала їх єдиного сина, який потрапив в аварію. Обличчя жінки світилося, наче хтось увімкнув лампу над нею.

[img data=def]20_03_2017_1949904156/17361075_1786584601661036_1511325937_n.jpg[/img]

Дівчинка мовчки подала руку старцю, аби прямувати далі. Він усміхнувся. Однак наступна картинка перелякала її. Навколо було темно, холодно, чулися вибухи, падала земля.

– Це… війна? – перепитала вона.

Про війну їй було відомо тільки те, що вона забирає тат. Так одного дня їй пояснила мама, коли в школі всі батьки плакали, забираючи дітей. Вони тоді дізнались, що в Андрійка батько загинув на Сході. Вдома мама пояснила, що відтепер він на небі. Але навіщо тато на небі, якщо не може обійняти, повести на мультик, чи прочитати на ніч казку про принцесу? А ще з того дня усі по-іншому дивились на Андрійка, а батьки давали з собою два яблука, чи йогурти і просили з ним ділитись.

– Я не хочу тут бути. Забери мене,  - розплакалась мала і благально подивилась на дідугана. 

Він попросив придивитись до молодого хлопця, який лежав на землі, у дерев’яній буді. І тут вона побачила маленьке пухнасте кошеня, яке він прикривав руками. Хлопець посміхався і чухав муркотика за вухом.

За три місяці він повернеться додому. Вусатика забере з собою, але той тяжко перенесе дорогу й захворіє. Хлопець піде у ветклініку, де якраз працює знайома тобі волонтерка. А вже за рік вони одружаться і народять двійко діток.

– Тобто… Щастя може бути навіть тут? Отак просто, знайти котика і врятувати? – здивувалась дівчинка.
– Щастя завжди у простих речах, - посміхнувся дідусь та … розчинився в хмаринках.

Дівчинка розплющила очі. 

«Який дивний сон», - подумала вона. 

Аж раптом, до її кімнати непевними кроками зайшов братик. Кілька днів тому вони були у парку й батьки купили їм кульки, які самі літають. Малюк так їх полюбив, що просто вимагав прив’язувати до своєї ручки й так ходив по квартирі. Внизу він, а зверху кулька. Він підійшов до сестрички й простягнув руку: «Ня!». Дав зрозуміти, що дарує свій скарб сестрі. Вона обережно відв’язала стрічку, але не втримала й кулька полетіла вгору. Малюк заворожено дивився на кольорову плямку під стелею, яка тепер стала такою недосяжною.

Дівчинка засміялась. Адже дійсно, ніхто не може сумувати, коли у нього є кулька!

[img data=def]20_03_2017_1949904156/17430653_1786584608327702_972354847_o.jpg[/img]