Фішка американського кіно ‒ speed dating, а по-нашому просто: «швидкі побачення» ‒ дійшла й до Луцька. Від кіношного ідеалу, захід, щоправда, далекий ‒ організація дещо шкутильгає ‒ проте, як не крути, у місті з’явилася ще одна можливість весело й з користю (нові знайомства ‒ завжди плюс) провести час.
 
Як кажуть, нові люди – нові враження: перед початком дійства в повітрі аж бринить напруга ‒ ніхто ж не знає, чого очікувати. Хлопці й дівчата починають знайомитися ще до початку, який затягується, бо ж, як і в будь-якій тусовці, завжди є той, хто спізнюється. І, як на зло, цей хтось ‒ мій потенційний кавалер. «Хм, як негарно спізнюватися на побачення. Та ще й чоловікові», ‒ подумала я якраз у той момент, коли в залу влетів мій «той, хто навпроти сидить».

[img data=wat]04_03_2015_148070373/dsc_0092.jpg[/img]
[img data=wat]04_03_2015_148070373/dsc_0098.jpg[/img]
[img data=wat]04_03_2015_148070373/dsc_0101.jpg[/img]
 
Ну, на старт, увага, руш…
 
Розуміючи, що я «агент під прикриттям», успішно приборкую свої страхи, ніяковість, інколи іронію й сарказм. Чого точно не можна сказати про хлопців, які міняються конвеєром. Питання для знайомства типові до оскоми: «Чим цікавишся? Що любиш? Навчаєшся? Працюєш? Спорт? Хто за гороскопом?» У цьому всьому хаосі губляться імена нових знайомих.
 
[img data=wat]04_03_2015_148070373/dsc_0102.jpg[/img]
[img data=wat]04_03_2015_148070373/dsc_0108.jpg[/img]
[img data=wat]04_03_2015_148070373/dsc_0110.jpg[/img]

«Всі такі білі й пухнасті, сидимо оце, усміхаємось. А потім почни зустрічатися з людиною, поживи рік. О, то тоді й побачиш, що там за усмішкою сиділо», ‒ каже до мене один із хлопців.
 
Для повноцінного знайомства відведеного часу (5 хвилин) одночасно замало ‒ спільна тема для розмови тоді тільки починає намальовуватися. Тому щоразу, коли дзвенить дзвіночок (умовний сигнал для того, щоб хлопці встали й пересіли), чоловіки розчаровано встають і йдуть зі своїми нерозказаними пригодницькими історіями до наступного: «Чим цікавишся? Що любиш? Навчаєшся? Працюєш? Спорт? Хто за гороскопом?»

[img data=wat]04_03_2015_148070373/dsc_0114.jpg[/img]
[img data=wat]04_03_2015_148070373/dsc_0116.jpg[/img]
[img data=wat]04_03_2015_148070373/dsc_0119.jpg[/img]

Напруга й дискомфорт зникли під кінець вечора: всі ‒ дизайнери, «офісні миші», фотографи, пошукачі себе, студенти, волонтери ‒ нарешті перезнайомилися між собою й позбулися цього нав’язливого страху непорозуміння і несприйняття.
 
Із когось позлітали маски дружелюбності, хтось самоствердився, хтось виграв суперечку з другом. Хтось все не хотів іти додому й прагнув «продовження банкету», хтось поспішав якнайшвидше вшитися, а хтось потайки переглядався і ставало зрозуміло: для них усе тільки починається.

[img data=wat]04_03_2015_148070373/dsc_0121.jpg[/img]
[img data=wat]04_03_2015_148070373/dsc_0122.jpg[/img]
[img data=wat]04_03_2015_148070373/dsc_0129.jpg[/img]
[img data=wat]04_03_2015_148070373/dsc_0131.jpg[/img]
[img data=wat]04_03_2015_148070373/dsc_0132.jpg[/img]
[img data=wat]04_03_2015_148070373/dsc_0138.jpg[/img]
[img data=wat]04_03_2015_148070373/dsc_0142.jpg[/img]

Текст: Іра КИРИЧУК
Фото: Влад КАРДАШ