_{Автор: Юлія ФІНКОВСЬКА}

Кожному з нас хотілося б хоч на мить уявити, яким буде його життя через кілька десятків років. В інтернеті все ще популярними є сервіси відправлення листів собі у майбутнє, і коли такий меседж через кілька місяців чи років приходить на пошту, то іноді неможливо повірити у те, що це писав ти.

На початку жовтня весь світ святкує день літніх людей, показуючи, що активне, веселе та насичене життя не закінчується після виходу на пенсію. «Таблоїд Волині» теж вирішив у цікавий спосіб долучитися до святкування, і запропонував кільком відомим волинянам написати того самого листа собі у далеке майбутнє, уявивши, як тоді виглядатиме світ і вони у ньому.

Зрештою, багато хто говорить, що думки і слова мають дивовижну здатність матеріалізуватися.
 

Анна Єкименко-Поліщук, відеоблогерка

[img data=def]02_10_2016_1077133834/yekymenko.jpg[/img]

Мені 70… Сьогодні 2059 рік. Надворі осінь, тож саме час закутатись у теплий коцик, вийти на ганок з горням трав’яного чаю, присмаченого медом, сісти у фотель й насолодитись Карпатами. Такого різнобарв’я, як восени немає ніколи, напевне тому я завжди була закохана в осінь, трішки печальну, ніжну й таку  безмежно красиву. Так, мені таки вдалося на старість переїхати в гори. Ми живемо з чоловіком та чорним котом далеко на пагорбі, до найближчої хати – п’ять кілометрів. Щоранку я бачу лише білі хмаринки – вівці йдуть на полонини й час від часу зривається чиясь трембіта… У вітальні ми обладнали бібліотеку, якщо не в старості, то коли ж читати усі ті книги на які так бракувало часу? Я мріяла про ці спокійні й чудові дні все життя, але мрії потрібно мати лише для того, аби вони здійснювались. Реалізуєш одну – одразу починай нову мрію і невпинно йди до мети…

Ми довго йшли до того, аби стати повноцінною частиною Європи. І таки досягли цього. У будь-який день я можу спуститись в долину, сісти на автобус та поїхати в Польщу, Румунію чи Угорщину, та й у іншу країну, але їхати буде значно довше. У нас побудували автобани, пустили швидкісні потяги. Тому, ми з подругами, як і колись збираємось щомісяця, щоправда тепер лише погріти кісточки, адже роки не ті. Тільки замість того, аби випити по келишку чаю ми обираємо місто в Європі, де ще не були й проводимо там вікенд.

[img data=def]02_10_2016_1077133834/polishchuk.jpg[/img]

Знаєте коли я зрозуміла, що ми змінюємось? Коли у Луцьку на місці сотень «Пивбаз» почали виростати книгарні та арт-хаузи. Коли культура виборола своє місце під сонцем, коли у нас з’явилось справжнє джазове кафе, де щовечора давали концерти провідні музиканти, коли мати талант стало не соромно…  Саме тоді ми всі відбулися.

Я згадую, як змінювались школи. Як вже мої діти навчались у середовищі, де виховували індивідуальності, а не змушували усіх бути ідентичними… Якби тоді, сорок років тому ми не зрозуміли, що  починати треба з себе й не змінились внутрішньо, то навряд чи зараз Україна була б колискою європейської культури, до якої мільйонами їдуть з усіх куточків світу, аби доторкнутись до історії, аби відчути отой дух свободи і стати трішечки вільнішими…

Мені 70. Я живу в рідній країні, в найкращому її куточку, і тільки іноді мій спокій порушує трембіта. Значить хтось в цей момент заблукав. Але обов’язково знайде правильний шлях. Бо так повинно бути, бо я так хочу!»
 

Віра Шевчук, телеведуча

[img data=def]02_10_2016_1077133834/shevchuk.jpg[/img]

Якщо чесно, то не думаю, що доживу аж до 70-ти) Але якщо раптом, то ось:

Привіт, любителька писати листи! В тому числі – і сама собі! Думаю, все в тебе вдалося. І живеш ти так, як заслуговуєш) Ми не можемо вертатись назад і щось змінювати – але я впевнена, що ти НІ ПРО ЩО не жалкуєш!

Хотіла б отримати від тебе відповідь – але знаю, що це неможливо. І воно завжди важко, коли без відповіді. Але цього разу, принаймні, виправдано! То ж де б ти не була і з ким, що б не робила – усміхнись! Я зроблю все, щоб ти була завжди щасливою!")

PS: Мені от, блін, цікаво – ти заміжня?!)
 

Андрій Тимчук, музикант

[img data=def]02_10_2016_1077133834/tymchuk.jpg[/img]

Доброго дня, Андрій Іванович!

Ви вже «старий 70-літній пердун», а тому звертаюсь до Вас на Ви :)

Відчуваю, що натерпілись Ви за життя добряче. Але, гадаю, окрім «натерпілись» було більше «отримав насолоди» ;) Впевнений, що за останні кілька десятиліть Ви вже не робили стільки помилок, як в юності, а тому кайфуйте – Ви того заслужили. Сильно не репетуйте на близьких – у них своє бачення уже їх сучасного життя. Не гнівайтесь на оточуючих – на вулиці все ж середина першого століття нового тисячоліття! При найменших натяках на якусь хворобу не тягніть до останнього, а йдіть до спеціаліста.

Зустрічайтесь із друзями, сьорбайте чайок з медом. Мандруйте! Звісно, якщо Ваша пенсія чи можливі дивіденди від гастрольної діяльності свого часу дозволять Вам це.

Раджу нарешті добратись до тих веееличезних коробок із мотлохом на горі та попереглядати старі фото, послухати улюблені записи і переглянути класні фільми минулих десятиліть. Вони принесуть Вам багато втіхи, а може й натякнуть на сльозу.. Але не забувайте про посмішку – вона рятувала Вас в молодості, допоможе і зараз. Хай, правда, з трохи більшою кількістю зморшок в кутиках очей.
Не лінуйтесь пізнавати світ. Розпитуйте про нього в своїх внуків – вони багато чого Вам повідають!

Ну і це.. Бережіть себе, Тіма, і не хворійте…
 

Іван Мирка, головний інфраструктурник Волині

[img data=def]02_10_2016_1077133834/myrka.jpg[/img]

Йван, не будь таким дурним, нікому себе не шкодуй!

Не думаю, що треба буде ще щось додавати.

Я аби то тоді зміг вимовити.
 

Сергій Хомінський, журналіст, викладач

[img data=def]02_10_2016_1077133834/hominskyy.jpg[/img]

Загалом я свідомий того, що уявляти себе на цьому світі через десятиліття – наївно і смішно. Адже навіть наш завтрашній день (бути чи не бути) – в руках Господа Бога. Проте, думаю, великого гріха у цій фантазії теж не буде! )))

Привіт, Сергію! Хоча ні... Тобі (тобто мені) вже 70... Ти (тобто я!) вже справжній дідуган... Ну тоді – привіт, діду Сергію! Що, онуки не слухаються? – То в кого ж вдалися – в тебе! – Ти теж слухняністю не вирізнявся...

Жінка на сьогоднішній матч «Волині» та «Карпат» не пускає? – Я її ще й як впізнаю! Але ж хто обіцяв посуд помити, табуретку полагодити та інструменти на балконі поскладати? – Біжи швидше (тільки лоба не розбий), хоч щось одне ще встигнеш зробити – може таки пустить...

Шнурки на черевиках складно зав’язувати – пузяка заважає? – А часом не ти щодня наводив будильник на 6.00, а коли він дзвонив – перевертався на інший бік і спросоння казав сам собі: та ну її, ту пробіжку? – Але ти не сумуй – просто наведи ту ненависну тобі звірюку на завтра – на 6.00...

Кишені від грошенят не відстурбучуються? – Сам журналістом бути захотів... – Але ти надто з цього приводу не сумуй: на хліб, свіжі газети, квіти для дружини (ну, звісно, не щодня – і навіть не щотижня), цукерки для онуків та квитки на футбол вистачає – то й добре...

Досі носиш свої репортажі до редакції? – Похвально... – Проте, нарешті, кинь свою дурну звичку писати їх в останню годину перед здачею! – Бо колись не встигнеш – і виженуть тебе, старого, за зрив виробничого процесу – ото сорому буде!

Кажеш, наступного тижня «Динамо» гратиме з «Реалом» у фіналі Ліги чемпіонів?! – Дивитимешся вдома з друзями і вже маєш у холодильнику ящик пива?! – По ящику на кожного???!!! – Старий, ти молодець! Я в тебе вірив! Так тримати!!!

* * *
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].