Ретрофото з приблизно 1917 року: волинський листоноша
Цей портрет зроблений приблизно 1917 року в Ковелі.
13 Грудня 2022
У Луцьку не одне десятиліття стоїть пам'ятник листоноші. Його встановлення символізує повагу та шану нелегкій праці листоноші.
Про це «Віснику+К» розповіла лучанка Ліда Народзонек.
Ліда Федорівна – людина унікальна. Як сама каже: «Я поштовик від а до я. Бо віддала цій сфері 45 років. 16-літньою дівчиною прийшла працювати листоношею, а на пенсію ішла вже начальником Луцького районного вузла поштового зв’язку».
Нелегко було розносити по кілька кілограмів газет щодня, а потім ще й з телеграмами бігати, та, незважаючи на труднощі, Ліда Федорівна дуже любила свою роботу. І хоч має вже поважний вік, але непосидюча й активна, як у молодості. Виконує купу громадської роботи, адже є головою первинної організації ветеранів «Луцькпошта». Тож зрозуміло, що пошта для неї як друга сім’я. Тому й хоче, щоб люди знали і прочитали про пам’ятник листоноші, який стоїть у дворику Волинської дирекції «Укрпошта».
[caption][img data=def]01_11_2017_374968971/original-192485477.jpg[/img] Ліда НАРОДЗОНЕК біля пам’ятника листоноші[/caption]
– Було це у 50-х роках минулого століття, – розповідає Ліда Федорівна. – Ідею зробити такий пам’ятник подав тодішній начальник Володимир-Волинського вузла зв’язку Олексій Федорович Фурманчук. Він навіть дозволу питав у Міністерстві зв’язку УРСР. Ті дали добро, й у Львові зробили пам’ятник. Його встановили у Володимирі у скверику.
У 1995 році відбулася реорганізація. Фурманчука перевели на іншу керівну посаду в область. Скверик знесли, а постамент заховали на склад. Потім волинськими поштовиками керував Ярослав Кравчук. Якось під час робочої поїздки він випадково побачив забутий усіма монумент і вирішив перевезти його до Луцька, щоб встановити біля входу в центральний офіс.
– Не пригадую, скільки часу він тут простояв, але одного разу, прийшовши на роботу, наші дівчата мало не плакали: якісь вандали відбили листоноші руку з листом, – зітхає Ліда Федорівна. – Наш поштовий художник Микола Костючик зробив їй нову. Щоб більше ніхто не знущався над пам’ятником, перенесли його у двір.
Біля кількаметрової жінки з важкою сумкою та листом у руках, яка символізує таку непросту професію, тепер квітнуть чорнобривці. Шкода, що бачать цей монумент лише одні працівники пошти.
Про це «Віснику+К» розповіла лучанка Ліда Народзонек.
Ліда Федорівна – людина унікальна. Як сама каже: «Я поштовик від а до я. Бо віддала цій сфері 45 років. 16-літньою дівчиною прийшла працювати листоношею, а на пенсію ішла вже начальником Луцького районного вузла поштового зв’язку».
Нелегко було розносити по кілька кілограмів газет щодня, а потім ще й з телеграмами бігати, та, незважаючи на труднощі, Ліда Федорівна дуже любила свою роботу. І хоч має вже поважний вік, але непосидюча й активна, як у молодості. Виконує купу громадської роботи, адже є головою первинної організації ветеранів «Луцькпошта». Тож зрозуміло, що пошта для неї як друга сім’я. Тому й хоче, щоб люди знали і прочитали про пам’ятник листоноші, який стоїть у дворику Волинської дирекції «Укрпошта».
[caption][img data=def]01_11_2017_374968971/original-192485477.jpg[/img] Ліда НАРОДЗОНЕК біля пам’ятника листоноші[/caption]
– Було це у 50-х роках минулого століття, – розповідає Ліда Федорівна. – Ідею зробити такий пам’ятник подав тодішній начальник Володимир-Волинського вузла зв’язку Олексій Федорович Фурманчук. Він навіть дозволу питав у Міністерстві зв’язку УРСР. Ті дали добро, й у Львові зробили пам’ятник. Його встановили у Володимирі у скверику.
У 1995 році відбулася реорганізація. Фурманчука перевели на іншу керівну посаду в область. Скверик знесли, а постамент заховали на склад. Потім волинськими поштовиками керував Ярослав Кравчук. Якось під час робочої поїздки він випадково побачив забутий усіма монумент і вирішив перевезти його до Луцька, щоб встановити біля входу в центральний офіс.
– Не пригадую, скільки часу він тут простояв, але одного разу, прийшовши на роботу, наші дівчата мало не плакали: якісь вандали відбили листоноші руку з листом, – зітхає Ліда Федорівна. – Наш поштовий художник Микола Костючик зробив їй нову. Щоб більше ніхто не знущався над пам’ятником, перенесли його у двір.
Біля кількаметрової жінки з важкою сумкою та листом у руках, яка символізує таку непросту професію, тепер квітнуть чорнобривці. Шкода, що бачать цей монумент лише одні працівники пошти.