Ігор Рицко: Зникає бажання воювати за цю країну

11 Травня 2016
Текст: Ольга ПАВЛІЮК
Фото: з особистого архіву Ігора РИЦКА


Корінний лучанин Ігор Рицко – кадровий військовий, заступник голови воїнів АТО Волині та підприємець.

Коли Батьківщині була потрібна його допомога, він не чекав виклику, сам пішов у пекло війни.

Лучанин більше півтора року у складі добровольчого батальйону «Айдар» воював на сході, тож не з чуток розуміє, наскільки важливою є підтримка військослужбовців, які повернулися з поля бою. Тому служба легкових та вантажних перевезень «Люкс- таксі», власником якої є Рицко, оголосила акцію, згідно з якою кожен боєць АТО має право на безкоштовну поїздку в таксі на відстань до 5 кілометрів.

Про свою сім’ю, життя, розділене на «до» і «після», про те, що змусило вирушити на війну та чому зараз зникає бажання воювати, Ігор Рицко розповів «Таблоїду Волині».

Про дитинство

Я корінний лучанин, виріс на Привокзальному районі, на вулиці 8 Березня. Моє дитинство пройшло в дружніх дворах, де було все: розбиті голови, пісні під гітару. Будували з друзями свою футбольну площадку, також малими бігали мірятися з хлопцями із сусідніх кварталів, в кого сильніші руки. В мене було звичайне дитинство, я виріс в дворі у дружній атмосфері. В дитинстві хотів стати льотчиком. Навіть літав на навчальному літаку, стрибав з парашутом. Перші стрибки ти не відчуваєш, а далі просто отримуєш кайф від польоту.

Закінчив 4 школу, в 17 років пішов в армію. Після армії навчався у Луцькому вищому професійному училищі № 9, але не довчився, з певних причин, у 1994 році залишив училище, закінчивши Луцьку вечірню школу.

Вищу освіту здобув у Київськовому інституті Військово-повітряних сил і в Національній академії оборони України, за фахом офіцер оперативно-тактичного рівня. Служив у Луцькому льотному полку, після його розформування, до 2006 року – на базі збереження авіаційної техніки.
Луцьк – це моє рідне місто, я тут народився, хочу тут жити та зустріти свою старість.



Про сім'ю

Сім’я - це я. Це основне, що може бути в житті кожної людини.

Успішний чоловік повинен мати сім’ю, продовжити свій рід. Діти – це наше майбутнє, я вважаю, це справді найбільший успіх в житті людини. Для мене ідеальна жінка – це моя дружина. Ми розуміємо один одного, завжди знаємо, що один в одного на душі. Вона народила мені сина та доньку.

Також в нашій сім’ї є домашні улюбленці, німецька вівчарка та звичайний дворовий котик. Вони між собою дружать, навіть інколи сплять в одній буді.

Неділя у нас – законний сімейний відпочинок. Відвідуємо з дітьми кінотеатри, боулінги, зоопарк, розважальні комплекси або виїжджаємо на природу. Можемо спонтанно поїхати в Карпати, на озера. Не люблю нічого планувати, досить легкий на підйом.

Я зараз у відпусті, ходив із сім’єю на концерт Світлани Тарабарової. Купував білети за 200 гривень, усі кошти за придбані квитки ідуть на благочиність. Був приємно вражений концертом, сподобалося, що повністю був живий звук, не було жодної фонограми. Деякі пісні були присвячені подіям на Україні, було видно сльози на очах співачки, навіть сам розчулився.

Зараз в Луцьку поки відпочиваю, через декілька днів знову їду на схід. Хочеться справді відпочити, бо два роки без відпочинку, справді важко, навіть морально. Прокидаюся вранці, п’ю чай та заводжу старшого сина у військовий ліцей та дочку у четверту школу. Повертаюся додому, по ходу дня вирішую організаційні питання, хочу увесь вільний час присвятити своїй сім’ї.

Останні два роки я перебуваю за територією Волинської області, з червня 2014 року, знаходжуся в зоні АТО. Моя сім’я, батьки, звісно, переживають за мене, постійно зідзвонюємося. Дочка постійно пише, що скучає. Це мій обов’язок, я офіцер, в 1995 році дав присягу захищати незалежність України.

Дочка ходить у вишиванці, син читає лише українською мовою. Прививаю своїм дітям патріотизм з народження, вони у мене ростуть справжніми щирими українцями. Я розповідаю їм про козацтво, воїнів УПА, передаю увесь свій досвід. Вважаю, що моя сім’я патріотична. Взагалі щирих патріотів дуже мало, відсотків 30. Люди, які носять вишиванку, кричать «Слава Україні», але насправді слухають «шансон», моляться Московському патріархату.



Про життєве кредо

Основне моє кредо – жити заради життя. Якщо людина прийшла на цей світ, вона має передати щось своє майбутнім поколінням, тоді життя пройде недаремно. Життя одне, «пере загрузки» не буває.

Я не азартна людина, в мене є здорові амбіції. Гроші можна заробити – це факт, це не успіх. Є двомірне поняття заробітку грошей, деякі люди хочуть все і відразу, але такого не буває. В Україні можна заробити гроші, було б бажання.

Прожити життя можна двома шляхами: сидіти від 20 до 60 років на роботі і працювати на ставку, не розвиваючись, або розвивати свої здібності, вкладати фінанси в свою справу, щоб у підсумку отримати прибуток. Не буває легких грошей, все відбувається поступово.

Удача грає основну роль в моєму житті. Не було б у мене таких батьків, не народився я. Пішовши до кума на весілля, зустрів свою дружину, в нас народилися чудові діти. Це все для мене удача.

Віра в Бога у мене в душі. Існують дві черги: до Бога та до церкви. Деякі, люди, ходять в церкву, бо так має бути. Особливо на сході, я відчув присутність вищих сил, ангелів-охоронців, які нас оберігають. Було безліч небезпечних моментів, коли повз нас, проходила «тьотя з косою».
Люблю побути наодинці, живу на окраїні міста Луцька. Люблю просто спостерігати, як горить вогонь. Люблю спілкування з людьми, з якими маю загальні інтереси, не пов’язані з політикою. Просто поговорити про життя, залишивши негатив позаду, тим самим розвантажити свої мізки.
Остання моя книга «Империя Рима», також книга Сэрова «17 мгновений весны».

Коли був у місті Старобільськ Луганської області, на вуличному ярмарку скупив безліч книг на суму 2000 гривень, хоча ціни на такому ринку не більше 20 гривень за книгу. Серед улюблених – О. Дюма, усі томи, Стус, Стельмах. Полюбляю читати книги в тиші, не люблю шуму.



Як змінилося життя після подій на Сході

В минулому, два роки тому, життя кардинально змінилося.

У кожного є своє бачення війни, хтось займається мародерством, а хтось захищає країну. Я негативно ставлюся до людини, яка не була задіяна в захисті нашої держави. Тобто до чоловіків, які не воюють, уникають призиву, ставлюся як до людей нижчого класу. З повагою ставлюся до людей, які допомагали нашим воїнам, безцінну допомогу надали волонтерські рухи. Всі інші, які знаходяться та території України, займаються набиттям своїх карманів. Людей, яких нічого не турбує, з байдужим ставленням до подій на сході – я називаю непотрібним баластом, який живе на Україні. Коли дитина спитає: «Тату, а ти що робив, коли була війна в країні?». А тато скаже: «Я був у нічному клубі на дискотеці».

Я змінився кардинально, став більше любити свою державу, горджуся тим, що українець, також почав глибше вивчати свою історію. Людина, яка не знає історію своєї держави, не може її цінувати. Звісно, присутній людський фактор – страх смерті. але найголовніший страх, аби це не було даремно.

Але є одне «але»... У мене зникає бажання воювати за цю країну. Два роки тому у нас був патріотизм, ми прийшли першими добровольцями воювати за Україну. Але коли наше керівництво грає на стороні Росії, бажання воювати далі відпадає, адже ми ризикуємо життям. Це є політична зрада, тих людей, які їм повірили у 2014 році та допустили, їх до влади. Немає захисту від держави, патріоти приходять з війни, а їх садять в тюрму. В перші місяці я воював за незалежність держави, а зараз більшість хлопців воюють на сході за полеглих своїх побратимів. Зараз я віддаю борги, забираючи життя в агресорів, які прийшли на наші землі та забрали життя українців. В мене немає віри в державу, в наше керівництво.

Давайте називати речі своїми іменами, АТО триває день-два. Останні два роки триває справжня війна, якої не має ні кінця, ні краю.

***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]




0

Читати ще

Коментарі

бінго

так а де і головне скільки

с

дауж

Юрій

Цей чоловік не розрахувався з

Сірьога

А лежачого поліцейського хто

Вадя

во во. Понастроїли

Андрій

Краще б він не вилазив на

А

А на крайньому фото він вже

Читач

Хороша людина...Шкода, що не

рижков сергій

чому форма моряка ?

ЛУЧАНКА

На всіх фото матроску видно

Ігор

На відміну він інших

Ігор

Відповім при зустрічі...

Правда

Педик ти рицко і гандон!!!

NEMO

Педики,гандони і дегенерати

Real cc

Пан, Рицко, перелогіньтесь!

Правда

То нехай їздить бухий за

кот

а хто для тебе не гандон?

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter