Сьогодні у традиційній рубриці «Таблоїда Волині» – лірична замальовка про волинську осінь у всіх її кольорах від Світлани Лончук.
 
Знаєте, якого кольору вода осінніх озер Волині? Авторка цього блогу розповідає і детально описує.
 
Якщо бажаєте побачити і свій блог на сторінках нашого інтернет-видання – надсилайте тексти на електронку [email protected].

***
Осінь взялася за свою улюблену роботу, розмальовує яскравими фарбами все навколо. Навіть на вічнозелених соснах і туях вона лишає жовті барви, мабуть,то її улюблений колір. Дарує людям його, аби зігрівалися ним усю прийдешню зиму. А як чарівно виглядає берег озера. Такого поєднання кольорів не було у жодного найвидатнішого художника. 

Тут вам і вода голубувато-сірого кольору, яка віддзеркалює синє небо з димчато-сірими хмарками. І очерет, стомлено зелений з коричнево-жовтими пасмами. І темні сірі кольори стовбурів вільхи на березі, зі ще зеленим, але таки уже з жовтими плямами листям.

[img data=def]18_10_2017_1303808474/img_20170914_130343.jpg[/img]

Сосни гублять свої хвоїнки. Вони самотньо лежать на землі, прикриваючи шапочки різнокольорових грибів. Вправна майстриня осінь гаптувала своє полотно так, щоб на ньому було усіх фарб потроху. Щоб люди могли відпочити поглядом на ще зеленій траві. Підняти собі настрій, дивлячись на райдужно багряні, золоті, жовті, жовто-зелені кольори  листя. І помріяти піднявши очі до неба. Все це осіння лісова пісня. Мабуть тому так і назвали санаторій на березі озера Пісочне – «Лісова пісня».
 
По стежинках парку прогулюється пара, людям  років 35. Кажуть, тут добре просто мовчки побути поряд у двох. Метушня, діти буденні клопоти залишилася вдома. Там майже немає часу на такі прогулянки, та й природи і тиші такої не знайдеш.
 
До берегу озера наблизились дві жіночки. Одна з них у інвалідному візку, інша супроводжує її. «Тут менш гостро відчуваєш біль і розпач, якось, знаєте починаєш думати, що усе в Бога правильно. Треба тільки зрозуміти, і надіятись. Бог допомагає руками людей», – каже.
 
[img data=def]18_10_2017_1303808474/img_20170914_131317.jpg[/img]

За територію санаторію швиденько прямує чоловік у спортивному костюмі, років сорока: «Треба по грибочки пройтися, тут зовсім недалеко. До процедур встигну. Просто лежати вже набридло. Якось швидко відпочив, вже б і попрацював» . Винувато посміхається і поспішає до лісу. 
 
А на асфальті навпроти ресторану дітлахи, мов зграйка горобців, малюють кольоровою крейдою свої шедеври. Щебечуть між собою, стараються одне поперед одним. Тут працюють мами. Сьогодні радість – взяли з собою, вийдуть – оцінять роботи.
 
Проходишся територією, доглянуті клумби, травичка, сосни, під ногами шарудять опалі шишки. Стежинка веде у такий відмінний від міського життя світ. Дихається легко, добре думається, приходять лише гарні думки. Налаштовуєшся автоматично на позитивний лад.
 
Мабуть години дві прогулянки пройшли непомітно. От уже повертається з лісу чоловік з торбинкою грибочків. Запитую, як тихе полювання? Радо показує шість білих, мабуть зо два десятки польських та сироїжки. Питаю ,що буде з ними тут робити?
 
 «Посушу. Додому заїду з гостинцем, я вже третій день ходжу. Отак по кілька штук назбираю, вони так пахнуть, зимою дружина не нарадується. У мене проблеми з серцем, то мені такий відпочинок велика радість. Я з Червонограда, то самі розумієте, днів три справді потрібно просто відлежатись, а потім таки хочеться працювати. Проходжу процедури і отак активненько відпочиваю». 
І знову поспішає, цього разу на процедури.
 
[img data=def]18_10_2017_1303808474/img_20170914_131417.jpg[/img]

На маленькому базарчику місцеві продають сирі і сушені гриби, журавлину. Жіночка крутить в руках банку великих червоних ягід, обдивляється з усіх сторін. 35 гривень то таки й не дорого, просить висипати до торбинки три таких баночки.
 
«Завтра вже поїду додому. Щороку намагаюсь взяти путівку саме на цей період. Уже не так дорого, як в літку, а процедури ті ж самі. Я купатися то не дуже люблю. А природа тут саме осінню особлива. Якась така, знаєте, благодатна  тиша і спокій. А ще до каплички заходжу, добре, що вона тут уже є. Уже три роки діти путівку купують.  То я цілу зиму себе краще почуваю. А так роки даються в знаки», – розповідає.
 
Мій вихідний день невблаганно пролітає. Заїхавши до санаторію у своїх справах і справді відпочила. Подумалось, що таки відповідає він своїй назві от і захотілося розповісти про нього. Можливо, хтось має кілька вільних днів, то раджу провести їх саме тут.  Відпочинете і діагностику можете пройти, а при необхідності і підлікуєтесь.