^{Текст: Ігор БЕРЕСТЮК}

Визначного українського скрипаля, лауреата міжнародних конкурсів, заслуженого артиста України, кандидата мистецтвознавства Назарія Пилатюка, як-то кажуть, годі представляти волинським шанувальникам класичної і власне скрипкової музики.

4 листопада пан Назарій прибув до Луцька в компанії таких же по-доброму одержимих музикою колег-львів’ян – кандидата мистецтвознавства, доцента Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка, лауреата міжнародних конкурсів імені Миколи Лисенка та Ігнація Яна Падеревського, піаніста Петра Довганя та відомого гітариста, композитора, лауреата міжнародних та всеукраїнських конкурсів Антона Сопіги. Митці зі Львова привезли надзвичайно цікаву програму з дещо загадковою назвою – «Прогулянка і загублене танго». Концерт відбувся в Палаці культури міста Луцька.

Ведуча дійства Оксана Єфіменко докладно розповіла присутнім про кожного з музикантів. Слухачі змогли довідатися про концерт «Йоган Себастьян Бах у день народження зі скрипкою», який відбувся минулоріч у Львові за участі Назарія Пилатюка та Академічного камерного оркестру «Кантабіле» Волинської обласної філармонії, про гастролі в Україні, Польщі, Австрії, Німеччині, Угорщині, Швеції, Фінляндії, США, про Велику золоту медаль Національної академії мистецтв України, якою нагороджено музиканта, зрештою, про скрипку роботи видатного французького майстра Алана Карбонара, яку Н. Пилатюк одержав як Спеціальний приз на одному з престиижних міжнародних конкурсів скрипалів.

Цікаво було почути й про не менш широку географію виступів Петра Довганя та Антона Сопіги, їхню плідну співпрацю з багатьма знаковими митцями й колективами (до речі, Антон Сопіга – першовиконавець творів Мирослава Скорика та Михайла Вербицького для гітари).

Спершу на сцену вийшов дует у складі Назарія Пилатюка (скрипка) і Петра Довганя (фортепіано). У їх виконанні прозвучав твір славетного естонського композитора Арво Пярта «Фратрес» («Братія»). До речі, любителі кіно, можуть пам’ятати Арво Августовича (православне ім’я композитора – Арефа) за музикою до кінофільму «Діаманти для диктатури пролетаріату», де він навіть грав епізодичну роль тапера у ресторані. Арво Пярт нині належить до числа найбільш виконуваних композиторів. Що ж до «Братії» («Фратрес»), ця композиція, написана 1977 року, зазнала 20 (!) редагувань та аранжувань і є рекордсменом за числом авторських редакцій. Цього разу, ясна річ, прозвучала версія для скрипки й фортепіано. Вражала віртуозність гри обох музикантів, поєднана з особливо уважним ставленням до задуму композитора і вмінням синтезувати сучасне мистецьке мислення з багатовіковими традиціями релігійної музики.

Порадували Назарій Пилатюк та Петро Довгань і виконанням «Пантоміми» з «Сюїти в старовинному стилі» Альфреда Шнітке. Твір настільки просякнутий духом Бароко, що моментами не віриться, що написано його у ХХ столітті.

Щодо «Чакони», яку музиканти зіграли наступною, існує певна дискусія щодо її авторства – чи справді твір написав італійський композитор епохи Бароко Томазо Антоніо Віталі (1663–1745), а чи це містифікація німецького скрипаля і композитора Фердинанда Давида (1810–1873), якому власне й належить назва «Чакона» ? Вікіпедія стверджує, що оригінал ХVІІІ ст. таки існує, хоч немає ясності щодо його приналежності. Хай там як, але ніхто не сумнівається, що створено шедевр, який залюбки виконували такі знакові постаті у світовій музиці, як Яша Хейфец, Натан Мільштейн, Зіно Франческатті, Едуард Мелькус, Жак Тібо, Давид Ойстрах. У виконанні львівських музикантів «Чакона» прозвучала пристрасно і яскраво.

І ось на сцені – вже тріо: до Назарія Пилатюка та Петра Довганя долучається гітарист Антон Сопіга, й звучить «Аве Марія» видатного арґентинського композитора Астора П’яццоли (дискографія Великого Астора просто гідна подиву – Маестро вдалося записати майже все створене ним). А оскільки ім’я композитора міцно пов’язане у свідомості меломанів із танго, слухачам було запропоновано цілий блок творів у цьому стилі й ритмі – «Прощавай, Ноніно!» (вкрай рідкісний різновид жанру – танго-реквієм, присвячений пам’яті Асторового батька /Ноніно – його родинне прізвисько/), «Каштанове й блакитне», «Медітанго».

Знайшлося місце й для композиторського самовиразу Антона Сопіги («Сон і променад»). А «Загублене танго» Володимира Винницького, винесене (як і «Променад») у назву програми, таки «знайшлося», сиріч пролунало на концерті в Луцьку, давши змогу знову і знову милуватися надзвичайною гармонією тріо, не жоден не «забиває» звучання іншого, а кожен веде належну йому партію інструмента. Подумалося: «Отак би й узагалі серед людей!..»

Ведуча нагадала присутнім, що Герой України, Шевченківський лауреат, народний артист України, композитор Мирослав Скорик присвятив Назарію Пилатюку Концерт №7 для скрипки та симфонічного оркестру, який у 2014 р. був записаний студією НАКСОС у супроводі Національного Одеського симфонічного оркестру під батутою всесвітньовідомого диригента Ерла Хобарта. Тож стало зрозуміло, що наступними номерами будуть твори Мирослава Михайловича. Першим із них був «Танок». Потім, перебравши на себе роль ведучого, Назарій Пилатюк оголосив три джазові композиції славетного Маестро – «Нав’язливий мотив» (обр. Ярослава Олексіва), «Приємну прогулянку» та «В народному стилі». Виконання їх ще раз засвідчило, що справжнім майстрам-віртуозам до снаги й академічна музика, і фольк, і джаз…

На «біс» – під оплески слухачів тріо виконало ще два твори – «Мазурку» Генрика Венявського та знамените арґентинське танго авторства Анхеля Грегоріо Вільольдо «Поцілунок вогню».

Назар Пилатюк, Петро Довгань та Антон Сопіга долучилися до акції «Подаруємо Луцьку рояль», офірувавши частину свого гонорару.