Успішно!
Багатьом волинянам Валерій Стернійчук відомий як колишній КВНщик, організатор святкових заходів та громадський активіст.
Текст: Аліна ХОЛБАН
Фото: Юлія КОЦЮБА та особистий архів Валерія Стернійчука
Настрій: ресторан «Вогнем і мечем» (вул. Конякіна, 25Б)
Багатьом волинянам Валерій Стернійчук відомий як колишній КВНщик, організатор святкових заходів та громадський активіст. А нещодавно невтомний «енерджайзер», ідейник та майстер гарного настрою постав у ролі молодого та амбітного політичного діяча, ставши очільником команди Володимира Зеленського на Волині.
В інтерв’ю «Таблоїду Волині» Валерій розповів про свої мрії та амбіції, поділився фактами з особистого життя та пригадав гумористичне минуле.
– Переглядаючи вашу фейсбук-сторінку, натрапила на фото мами. Одразу захотілося дізнатися більше про ваше дитинство. В якій родині ви виховувалися?
– Мама – це та людина, про яку я згадував, коли їхав на це інтерв’ю. Давно її не бачив, хоча живемо в одному місті. Подумав, що треба терміново виправляти ситуацію. Вона доклала багато зусиль до мого виховання.
Перша асоціація з дитинством – це село. Сиджу я на дереві в сусіда і їм черешні. З селом у мене пов’язані найкращі спогади, адже я проводив там кожне літо. Там жила моя бабуся по маминій лінії. По великому рахунку, в селі я і зростав, хоча був містянином.
Вміння згуртовувати біля себе людей також успадкував від матері. Я за характером такий собі «масовик-затійник» і більшу частину життя займався організацією свят. Мама у свій час була художньою керівницею різних гуртків, а зараз керує народним аматорським колективом і працює вчителем у школі.
– Про ваше особисте життя відомо небагато. Розкажіть про другу половинку – Інну. Як ви познайомилися?
– З Інною ми сьомий рік живемо у громадянському шлюбі. А познайомилися… Можна назвати це службовим романом. Ми працювали в Укртелекомі, де і почали свої стосунки. Згодом ми змінили місце роботи і в нас все почалось по-новому.
Інна – не перша моя дружина, але саме з нею я знайшов те, чого шукав. Про такого, як я, кажуть «в одному місці шило», тому мені потрібна була жінка, яка доглядатиме, опікуватиме та підтримуватиме родинний вогник.
– Як розподіляєте домашні обов’язки?
– Завдання дружини – випровадити чоловіка на роботу, зустріти його після важкого дня, а також заряджати життєвою енергією, щоб кожен його день був успішним. Моє завдання – збудувати «фортецю» та зробити так, щоб жінка собі ні в чому не відмовляла. Мені здається, з цим призначенням я справляюся.
– У вашій родині троє дітей. Які у вас з ними стосунки?
– Дружні. Дуріємо, гуляємо, радіємо. Займаючись з молоддю і проводячи час з дітьми, я черпаю від них позитивну енергію. Дехто говорить, що моя поведінка іноді не відповідає моєму віку, але я не вважаю це чимось поганим. З підростаючим поколінням я завжди намагаюся бути на одній хвилі, але при цьому вчити правилам життя і бути для них своїм.
– Чи доводиться вам брати на себе роль суворого вихователя?
– Не вважаю себе таким. Швидше за все я справедливий батько і всі ситуації можна вирішити вдало підібраним словом.
– Старші діти вже визначилися з майбутніми професіями?
– Син вчиться в коледжі на готельно-ресторанній справі. Дочка обрала міжнародні відносини і зараз буде подавати заявки в декілька вишів.
– Ще до початку громадської діяльності ви були відомі на Волині як КВНщик. Як потрапили в лави місцевих коміків?
– Нещодавно відвідував концерт «Кварталу» на іподромі. Якась жіночка підійшла до мене і попросила автограф. Це було дивно. Хоча я здогадуюсь, з чим це пов’язано, але у нас рубрика «Без політики» (посміхається). Веду до того, що я ніколи не «ловив зірку», хоча постійно пересікаюся з багатьма представниками шоу-бізу.
Повертаючись до вашого запитання, скажу, що КВН почався наприкінці першого курсу географічного факультету СНУ. Якось ми з хлопцями вирішили зібратися та організувати день факультету. Написали веселий сценарій, залучили викладачів. Так ми вперше спробували себе на сцені. Потім потрапили в місцеву лігу КВН, а згодом вирішили змагатися за різні титули на всеукраїнському рівні. Так з’явилася команда «Віограф».
– Чому така назва?
– Ми склали разом назву гурту «ВіаГра» (вони саме тоді з’явилися) і слово «географ». А пізніше заморочились і придумали таку розшифровку: вокально-інструментальний оркестр гітаристів ризької автомобільної фабрики.
– Сьогодні ви очолюєте студентську «Лігу сміху Волині». Як оцінюєте нинішніх молодих гумористів? Чи сильно вони відрізняються від вашого покоління КВНщиків?
– Вони на дві голови вищі. Ми, задля того, щоб навчитися писати, брали блокноти і записували весь «брєд» на десять аркушів, з яких потім виходило піваркуша «рвані», тобто того, що буде смішним.
Тепер коміки працюють набагато професійніше, ставлять більше вимог до себе та знають багато різних прийомів, залучають редакторів. Для багатьох це перетворюється на сенс життя.
У молоді я бачу величезне бажання. В Луцьку тривалий час був період застою: не було ані КВНу, ані «Ліги сміху». Радий з того, що вдалося відродити традиції та організувати нашу «Лігу» спільно з рівненськими колегами. Окрема подяка Юрію Ліпському.
– Чи маєте фаворита серед команд нашої студентської «Ліги»?
– Я не відвідував всі ігри, але, судячи з відеонарізок, бачу, що з кожною грою лідери змінюються. Тому виокремити когось буде доцільніше наприкінці сезону.
– Як гадаєте, почуття гумору – вроджений дар чи вміння, яке можна розвинути?
– В багатьох коміків цей дар від природи. Колись сам брав блокнот і писав сценарій для тих, хто насправді може розсмішити. Але, якщо це компанія друзів, то я завжди в центрі уваги, в руках тримаю гітару і паралельно розповідаю веселі історії. Тому, стосовно почуття гумору та артистичності, вважаю, що в першу чергу мають бути здібності, але завжди можна самовдосконалюватись.
– За свою кар’єру ви часто обіймали керівні посади. Чи вважаєте себе лідером по натурі?
– Так. Але не вважаю себе авторитарним керівником.
Останнього разу керував великою кількістю людей років п’ять тому. Я часто змінював діяльність: працював то у комерційній сфері, то у розважальній. Я різноплановий.
– Чи складно об’єднувати велику кількість різних людей задля досягнення єдиної мети?
– Я завжди використовую індивідуальний підхід. Можу виділити окремий день на те, щоб поговорити з кожним співробітником окремо. Щоб відчути людину, треба витратити на неї хоча б десять хвилин. Я не фахівець з HR, але часто доводилось проводити роботу з персоналом.
На тренінгах часто говорять, що колектив має бути заточений під керівника. Це також правда, але тоді ми можемо зіткнутися з кадровим дефіцитом. Коли керівник обирає персонал під себе, це займає багато часу. Вважаю, що треба підлаштовуватися під обставини. Керівник створює умови, щоб люди працювали командно і для мене колектив, який спільно працює на результат, має вирішальне значення.
– Як ви розпізнаєте «свою» людину?
– Я дуже темпераментний, тому й намагаюся підбирати людей, з якими швидко знаходжу спільну мову і які легкі на підйом.
– Як розвинути в собі лідерські якості?
– Найперше – це налаштувати себе на позитивні думки і впевненість у власних силах. Я щоранку кажу собі: «Валерій, від твоїх рішень залежить результативність роботи команди. Ти не повинен її підвести».
– Як вирішуєте конфлікти вдома?
– Вірите чи ні, але конфліктів у нас немає. Хіба що можу зробити зауваження жінці, якщо вона у чомусь собі відмовляє. Є моменти, коли робиш уроки з дітьми і треба неодноразово пояснювати, для чого потрібна освіта. Але це скоріше виховний процес, ніж суперечки.
– Чи маєте час на відпочинок?
– Я та людина, яка спочатку організовувала відпочинок і сама відпочивала, спостерігаючи за тим, як люди розважаються. Зараз мій відпочинок – це кількагодинне перезавантаження.
– Що робите під час таких перезавантажень?
– Вчора, наприклад, пішов у кіно. Можна також поїхати на дачу, щоб відпочити від усіх та набратися енергії. А потім знову до роботи.
– Які луцькі заклади любите відвідувати?
– Був практично в усіх місцевих закладах, займався розвитком, маркетингом та відкриттям деяких з них. Товаришую з багатьма власниками та директорами, тому не буду виокремлювати когось. Скажу лише, що в Луцьку я без проблем знайду заклад для найвибагливішого гостя.
– Який тип закладу вам ближчий – паби, ресторани, клуби?
– Останнім часом я люблю смачно поїсти, тому звертаю увагу на ресторани, зокрема, на якість кухні.
– Опишіть, як починається ваш типовий ранок.
– Мій мозок найефективніше працює з 18:00 до 23:00. Відповідно, я – сова і люблю поспати зранку. Зазвичай прокидався годині о дев’ятій – десятій, якщо дозволяв графік. На даному етапі доводиться просинатися якомога раніше.
Робочий день починається з ситного сніданку і кави. Потім випроводжаємо дітей. Якщо ж встаю пізніше – лишаємося тільки ми з котом. Я його годую, він мене проводжає поглядом, махає лапою на прощання. Мій кіт вміє давати лапку, реагує на команди. Мені подарували його на День народження, хоча я люблю собак. Тому він у мене такий собі «КітПес».
Потім наради, зустрічі, робота з колективом і так далі.
– Як ви почали займатися громадською діяльністю? Що стало імпульсом?
– Все сталося, знову ж таки, завдяки КВНу. Тоді до нас долучалося багато молоді. В якийсь момент ми зрозуміли, що хочемо не лише смішити людей, але й брати участь у суспільному житті міста.
Так з’явилася ГО «Волинський актив молоді». Разом зі студентами ми почали організовувати акції не лише розважального характеру, але й екологічні, спортивні. Збирали круглі столи, на яких вирішували, хто, де та чим може бути корисний, складали плани на місяць, рік.
Наша організація діяла, можливо, не надто активно, але кожного року ми організовуємо День молоді, День міста та День Незалежності. У своїй діяльності ми часто стикалися з питаннями бюджету – треба було постійно шукати спонсорів. Це було важко, але ми не здавалися.
– Опишіть коротко головну мету ГО «Волинський актив молоді».
– Згуртування молоді та розвиток її творчого потенціалу.
– Яке досягнення організації ви вважаєте найвизначнішим на сьогодні?
– Це наш волонтерський актив у 2014 році. Ми тоді кинули всі плани та переорієнтувалися на допомогу воїнам АТО.
Другим досягненням вважаю те, що ми з року в рік, попри проблеми, організовуємо свята, про які я зазначав.
– У 2015 році ви балотувалися до міської ради. Чи була конкретна причина чи мета, яка підштовхнула вас зробити цей крок?
– Був один поштовх. Я того «поштовха» часто в місті зустрічаю (посміхається). Не хочу називати його ім’я, але ця людина справді стимулювала мене зробити цей крок.
– Ця людина знаходиться по той бік політики?
– Так.
– Які ваші політичні амбіції?
– Зараз я керую командою Зеленського на Волині. Після двох турів президентської кампанії потрапив до списку партії «Слуга народу» під номером 47. А після пост-праймеріз я змістився на 45 місце. Тому амбіції мої очевидні – я іду в парламент.
Я вже займаюсь самовдосконаленням та отримую досвід. Ми вже працюємо в робочих групах, щоб бути ефективними в комітетах Верховної Ради. Пріоритет для мене – це молодь, спорт, гуманітарна політика. Часто відвідую Київ з цією метою.
Досі не можу пристосуватися до столиці. Я надто сильно люблю Волинь, і в будь-якому випадку багато часу приділятиму питанням області. Але усвідомлюю головне правило – треба бути «слухняним» депутатом і не прогулювати сесії.
– Чим вам імпонує Зеленський як молодий політик та особистість?
– Одного разу, а точніше у 2018 році на День Незалежності, мені зателефонував мій товариш і розповів чутки про те, що Зеленський розмірковує про можливість стати Президентом держави. Він запропонував мені з’їздити до Києва і висловити свою підтримку, якщо все ж таки Володимир наважиться на цей крок.
Повертаючись додому ми аналізували: Володимир ж такий успішний бізнесмен, під його керівництвом одна з найбільших структур у шоу-бізнесі… Навіщо йому ця політика? Але, оскільки я на той час вже знав Володимира Олександровича особисто, я впевнений, що він пішов у політику, аби щось змінювати. Він досягнув успіхів у своїй справі і тепер може взяти на себе відповідальність за державу.
Я поважаю Володимира Олександровича за цей сміливий крок, за те, що він наважився залишити те, що створював роками та піти працювати на благо держави.
По-друге, ми з ним схожі. Я так само, як і він – колишній представник шоу-бізнесу і готовий зробити кардинальні зміни в своєму житті.
– Ви повністю підтримуєте Президента Зеленського?
– Я в усьому підтримую Президента. Дехто вважає занадто агресивними його кроки щодо звільненню чиновників з посад. Це робиться через те, що йому наболіло. Він – не людина стандартів, завжди закликає відкинути «совдепію» та бюрократію і говорити по простому. Мені це дуже імпонує.
– Як часто вам траплялася нагода поспілкуватися з ним особисто?
– Зараз до нього достукатися важко (посміхається). Українці як завжди хочуть всього і одразу, тому він працює фактично без вихідних.
– Як би ви пояснили його успіх на президентських виборах? Чому понад 73% виборців віддали за нього голоси?
– По-перше, його участь була дуже неочікуваною. Володимир відійшов від шаблонів. В його команді мало політиків з минулого і в цьому вся фішка. Дуже багато людей з різних сфер і, що важливо, молодіжних лідерів та експертів.
А ще Володимир – класний керівник та чудовий менеджер. Він завжди дотримується порядку і знає, яким має бути результат.
– Яким своїм вчинком ви найбільше пишаєтеся?
– Колись мені вдалося врятувати людину.
Загалом я пишаюся останнім роком свого життя. За цей період мені багато чого вдалося змінити, багато в чому завдяки моїй дружині.
Також я пишаюся тим, що вмію згуртовувати навколо себе команду. Нині це відіграє вирішальну роль.
– На ютубі бачила відео, в якому ваші друзі вітають вас з Днем народження. Що, на вашу думку, є запорукою справжньої дружби?
– В першу чергу – це дії замість пустих слів. Маю двох кращих друзів – з одним дружу п’ятнадцять років, з іншим тринадцять. Це люди, перевірені часом.
Є товарищі з розряду «посидіти в барі». Також є така категорія друзів, яких стає надто багато, коли твої справи ідуть добре… Не називатиму імен, бо і сам не знаю, чи справжні це друзі.
Багато хто вимірює дружбу фінансами, мені ж достатньо людяності, щирої підтримки та сердечної розмови.
– Які речі ви ніколи б не пробачили навіть близькій людині?
– Зараз я можу пробачити все. Вважаю, що це моя перевага. Кажуть, якщо хочеш перемогти ворога, треба підпустити його ближче. Зараз я керуюся саме такими принципами. Загалом, я не конфліктна людина.
– Чи готові ви до того, що кількість ворогів може зрости пропорційно успіхам у політиці?
– Так. Я вдягну такий бронежилет, який буде куле- і словонепробивним. До таких речей треба бути підгоготовленим, коли відповідаєш за родину, друзів та команду. Як лідер я зроблю все, що від мене залежить.
– Про що зараз мріє Валерій Стернійчук?
– Мрію, щоб люди були добрішими, не сумнівалися у словах чи діях.
– Що потрібно зробити, щоб ця мрія здійснилася?
– Зараз складно відповісти. Насамперед нам потрібен мир, а також час на зміну поколінь та цінностей. Але я вірю, що спільними зусиллями можна змінити себе та країну.
– Що побажаєте нашим читачам?
– Нехай позитивних та гарних новин буде якомога більше.
***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].